Skip to content
Search for:
Сайт для тих, хто живе своєю країною, та не лише в Українi
  • Про Нас
  • Про Нас
Search for:

Global Village

  • Головна
  • Пам’ять
  • Персона
  • Головна
  • Вiйна
  • Полiтика
  • Мiграцiя
  • Я так думаю
  • Приватнi iсторiї
  • Гумор
  • Релакс
  • Cкандал
  • Подорожi
  • Зв’язок з нами
«Йшов енний рiк останнього шансу відродитися і зажити по-людськи...»
«Йшов енний рiк останнього шансу відродитися і зажити по-людськи...»
Гумор
Починаємо жити в Америцi: цiна питання
Починаємо жити в Америцi: цiна питання
Мiграцiя
«Полiт НEнормальний!» - анти-хiт-парад найгiрших авiа-лiнiй
«Полiт НEнормальний!» - анти-хiт-парад найгiрших авiа-лiнiй
Подорожi
Живеш за кордоном – то «зрадник»?
Живеш за кордоном – то «зрадник»?
Мiграцiя
Релакс

Зима, Карпати, “весілє”! Автентичне, як колись

Тренд на Гуцульщині: молодята святкують початок сімейного життя так, як це робили їхні предки. Тобто, з дотриманням старовинних обрядів і антуражу та  без сучасних забаганок і “хімії”.

Сьогодні, коли українські наречені обирають весільну сукню у модних бутиках, рідко вдається побачити автентичні обряди. Хоч всього якихось десять-двадцять років тому в гуцульських селах молодята одягали вбрання з бабусиної скрині.

Проте, мода на своє на Гуцульщині повертається. Звісно, гуцули вже не гуляють весілля тижнями, як це бувало раніше, часом обходяться всього одним днем. Переважно, це субота – у гуцулів у неділю справляти весілля завжди вважалося за гріх.

А справжні традиції горян можна надибати лише подалі від цивілізації, тим часом, як зимове весілля – то взагалі рідкість. Та нам пощастило: Марічка і Степан Воронюки з космацького присілка Ведмеже допомогли побачити цей карнавал, справжнє свято радості й любові, яку гуцули щедро дарують усім.

Гуцульські обряди в різних регіонах схожі, однак у Ведмежому є свої особливості. Сердаки тут не червоні, як у більшості карпатських регіонів, а чорного кольору. Дівчата-дружки на весілля прикрашають голови червоними мітками. Молодята поверх вишитих сорочок одягають автентичні кептарі (кожушки) білого кольору з традиційною гуцульською вишивкою. Решта – як заведено: у чоловіків – баршівка (капелюх), крашанці (штани), онучі, постоли, у руках –  топірець-бартка. Жінки одягають хустки, згарду, силінку, пацьорки (три останні – прикраси на шию), запаски, пояс-крайку, онучі та постоли. Нині вартість такого убору для молодят сягає до 2000 доларів.

Весілля починається із вбирання весільного деревця у гуцульські китиці – кольорово, яскраво, красиво. Воно стоїть біля молодої за столом, з ним ідуть до вінчання, біля нього молодих обдаровують. Згідно з традицією, після весілля деревце прив’язують до грушки або яблуньки, що біля хати, і воно стоїть так, поки не розсиплеться.

Зранку відбувається одягання основних учасників – убиря. Якщо на розпис у рагсі молода може йти в білій сукні, то до церкви – лише у традиційному гуцульському одязі. Одяг “князя і княгині”, як називають молодих на Гуцульщині, – це, насамперед. вишиванки, яким нерідко – по 100-300 років. А також головні убори, які виготовляють уже сучасні майстри.

Для молодого –  крисаня, корона молодої – чільце. Широкий пояс – черес – молодий одягає, підперезуючи вишиту сорочку. Черес виготовляють з натуральної шкіри і прикрашають металом.

Головне у вбранні молодої – вінок на голові. Якщо його нема, то це означає, що в “княгині” – другий шлюб. Про це розповідає і запаска: якщо у дівчини – дві запаски, то вона вперше йде заміж. Якщо стає молодицею, то мають бути фартух і запаска. Ще поважні ґаздині мають кожухи і хустини, в руках – тайстри (торбини), у яких гуцульські жінки здавна носили закуску, люльку та трохи випивки для настрою.

Уся учта відбувається під супровід троїстих музик (зазвичай – сопілка, скрипка, бубен, цимбали і акордеон чи баян) та гуцульських співів.

Особливість автентичного весілля – це коні, яких взимку запрягають у сани. На них до церкви на вінчання їде цілий весільний “уряд”. Коні мають бути гуцульські, які звикли ходити по горах.

 

А ще гуцульська забава славиться різноманіттям їжі та відсутністю “хімії” – як-от, чипсів, майонезу, сухариків. Серед традиційних страв подають  голубці з картоплею, вареною у мундирах, білий борщ із копчених ребер, банош (друга страва з кукурудзяного борошна, сметани та бринзи), кулешу, кишку, білі гриби, гуслянку (карпатський йогурт), росільницю (рідка страва з квашеної капусти та кукурудзяного борошна).

Горілку же раніше пили наперстком. Колись на весіллі за три доби випивали три літри горілки – і все село гуляло. Тепер, звісно, все трішки по-іншому…

(Для створення цього допису були використані різні етнографічні джерела та консультації відомого етнографа з Косова Дмитра Пожоджука).

Facebook

 

 Євген Кравс (Evgeny Kraws), м. Львів

Фото: Evgeny Kraws

 

25 Лютого, 2021 by angrbird No comment(s)
Читати Далі
Пам'ять

Жити і любити - за брата на Майдані

“Його вбили на Майдані. Напевно, ніхто не довідається, хто то зробив, хто натиснув на гачок. Не шукають їх. Але це неправильно! Розумієте?…”

– Мам, не йдіть, я вас прошу… У вас ноги, серце, тиск… Ви ж памнятаєте, що казав доктор? А Тарнавчик не збреше, прецінь, сусід… Мам, лишайтеся в хаті. Нензна погода, а на цвинтар під гору йти.

– Ігорцю, ти ж знаєш – на річницю я мушу коло нього бути. Він тоді зі мною говорить… Бо я мама… А з ким ще? Припни пса, щоб попід ноги не швендяв…

– Давайте, я покличу стрийка, най би нас завіз.

– Ая, завіз. Малий в Польщі на заробітках, а стрий в лікарні. Забув? Ніколи не любилисмосі, але Бог все рівняє.

– Та шо там рівняти – не поміг нам хату піднімати, а ви в него здоров’я на хаті підорвали…

– То ся не лічить, Ігорцю. Не важить. Бо ніхто мене не силував, все сама. Як і вас народила і в світ пустила…

– І що, так має бути?

– Що, Ігорцю?

– Ну, всім простити і забути ті гріхи…

– А як? Як, синцю? Щоб мій син лежав там, на горішньому цвинтарі в ненависті?

– Ма, але має бути пімста… Розумієте, бо мусит бути справедливість. Його вбили на Майдані. Напевно, ніхто не довідається, хто то зробив, хто натиснув на гачок. Не шукають їх. Але це неправильно! Розумієте?..

– Так. Так. Але, синцю, скажи мені, хто ту справедливість знайде? Хто її за руку приведе в наш світ… Ти, Ігорцю, підеш шукати вбивцю брата? Підеш? Покладеш життя, щоб здійснити атентат?

– Я не знаю… Але мусит бути справедливість. Мусит. Бо… Памнятаєте? Він мене тоді вигнав. Сказав – живи, братіку, і люби… Вигнав з Майдану… Додому. А я втішився, бо був невиспаний і змучений… Дурак… І цей дим, вогонь.. Ромко був чорний, як дідько. Тіко очі і зуби сі світили…

– То слухайся брата – живи і люби. І за него тоже. Чуєш? Люби! Чо сі не женеш? Я внуків хочу. Хочу, щоб в хаті пахло дітьми. Хочу їх тримати на руках. Бо що я без них… Мене плечі болять від снів – я тих дітваків в сні ношу, колишу на руках, а зрання встаю – руки болять і подушка мокра…

– Ма, я не годен. Всі наші дівки… Ромко їх знав, на танці ходив, на льоди, на кавусю… Мамусь, вони на мене його очима дивляться!

– То дурне. Мала ціна за діти. О, дивисі, Ігорцю, на татовій могилі хрест похиливсі…

– Я поправлю. Завтра.

– Файно, синцю. Файно… Чуєш – а диви який хрест на Ромковій могилі теплий… Як живе дерево.

– То сонце, мамо. Нагріло. Весна в лютому. Прийшла.

– Так. Весна. Ромцьо любив весну… Я не пам’ятаю, в нього були очі закриті?

– Ма, його в цинку привезли… Ти ж знаєш.

 

– Значить, могли й не закрити… І він дивиться. Він скучає за нами…

– Так. І ми за ним… Мам, йдем додому. Ти аж пожовкла…

– Нє, нє… Він хоче поговорити зі мною. Отак. Не в сні. А на вітрі. Надінь шапку, застудшся… Знаєш, синцю, я навіть не годна молитву казати над ним. Бо він для мене живий. Десь тут, там з сороками говорить, сміється до сонця і… і плаче… Я то виджу. Я хочу витерти йому слези, але моя рука якось провалюється, ніби Ромка нема, але я виджу, що він є! Він є, такво поправлєє чуба лівою рукою, і сміється… Памнятаєш, як Ромко сміявся?

– Мам, вам не можна нервувати, Тарнавчик казав…

– Гімно знає той Тарнавчик! В него навіть кролі дохли! Дохтур до дупи!

– Мам, але бабці він поміг…

– Ну та, добре, шо не помагав – сама на ноги встала. А якби помагав, то ще невідомо, чи то би їй помогло…

– Мамусь, ходімте… Зимно і вечоріє.

– Ігорцю, йди, я ті прошу. Я ще троха з Ромчиком поговорю… Скучила.

– Чуєте? Мам… Я ж вам Ромка не заміню. Ніколи…

– Для чого?

– Він мене лишив жити. І за мене пішов на смерть… А я не годен бути такий як він…

– Думаєш, за тебе він життя віддав? Я не знаю, синцю, чи людина годна отак встати, попрощатись з дітьми і піти на смерть. Завше є надія, що куля мине. Тебе минула. Брат поміг. І Бозя. А Ромкові не захтіла помагати… Може, через те, що він більше любив небо, а не Бога? Ігорцю, я не знаю, мо’ його зле вчила молитвам…

– Та нє, мамцю. Добре вчили. Інакше ви б зара стояли перед двома могилами і я би вас за руку не тримав.

– Так, дитино. Так. Але, знаєш, Ромко дбав не тілько про тебе. Він знав – якщо бодай оден з вас з Майдану не верниться, то тут би було три могили….

– Ма, ходім домів… Зимно! Застудитесь.

– А йому там не холодно? Коли Ромко мені сниться, то все руки ховає за спиною. Може вони там в нього зв’язані?

– Мамцю, та лишітся того! Завше при могилі ті самі розмови. Та за шість років там вже всьо ся розв’язало! Вільні в Ромка руки! Я вам кажу!

– То добре… Добре… Вільні руки… Вони в него завше були теплі. Навіть взимку, без рукавиць… Такі теплі руки… В них тіко гніздо робити…

– Мам, ідем! Темніє…

– О, видів? Ти видів, Ігорцю? Дрізд на хрест сів!

– Ну, та…

– Ромко з нами… В тебе теж теплі руки…

– Я ваш син, мамо.

– Я знаю. Знаю, дитино…

 

Facebook

Богдан Марциняк Волошин, м. Львів

Фото: https://nytimes.com, Анна Данилюк. заслужений журналіст України (Anna Danulyuk)

24 Лютого, 2021 by angrbird No comment(s)
Читати Далі
Вiйна Пам'ять

“Ви би хоч прибирали, живучи в чужому домі...“

 

Спогад про Крим та гідність його господарів.

Дев‘яності… Поїздка на море! Свято, сонце, пошук кімнати, яку здадуть “отдихающім“… Нарешті, розташувалися, розклали речі і вийшли пити чай на дворику, дивитися у літнє кримське небо. Тільки там воно таке – високе, з низько підвішеними рясними зорями, прозоре, темніше від морської води…

Господиня будиночка – дуже голосна, настирлива жіночка, мала якийсь скуйовджений бруднуватий вигляд, ще й це її погано пофарбоване помаранчово-рябе, обсмикане волосся… Їй аби балакати із “прієхавшімі із Кієва”: “У нас тут – ужас! Татарву назад пустілі! Савсєм жізні не будєт. Ані жє рускіх ва врємя вайни убівалі! А сєчас на заборах будут сідєть, угражать! А что угражать? Мой папа Крим асвабаждал! Єму дом єтот видєлілі! Послє фашистов єтіх!”

Кипить образа за батька, страх, що віднімуть будинок, у якому нині здає дві брудненькі кімнатки. Але за сезон заробляє грошенята та взимку їздить до Москви за “дефіцітом і всякімі нужнимі вещамі. Только в Масквє – жізнь“…

Нескінченний монолог перериває тихий стукіт у хвіртку. Відчиняє. При вході стоїть худий чоловік. Мені він здається старим. Тихо звертається до господарки російською, пояснює, що його батькові –  понад дев‘яносто років, що цей будинок належав його родині, тоді, раніше… І батько мріяв все життя переступити поріг цього будинку, бодай єдиний раз перед смертю… Верескливій жіночці заціпило. Вона спочатку вклякла на місці. А потім почала лементувати: “Дом нє атдам! Папє єго власті далі!“.  Дуже через силу, але дозволила колишнім мешканцям зайти до двору.

Старий, висохлий чоловік, чимось схожий на сицілійця, з обличчям, вкритим зморшками, пройшов попід руки зі своїми синами. Підійшов до абрикоса, погладив дерево –  ніжно, як дитину… Підійшов до дверей, показав на стару зарубку на одвірку, щось мовив татарською. Син переклав нам – ввічлива людина –  що то зарубка його зросту, коли мав три роки.

Старий ще постояв трошки, злегка нахилив голову і промовив: “Ви би тут убіралі –  хоть інагда”. І мовчки, статечно, навіть гордовито, вийшов. А господарка продовжувала верещати…

Наступного дня ми переїхали до іншого будинку. Мені було 16. Пам‘ятати буду все життя.

 

Ярослава Федорова (Ярослава Федорова), м.Київ

Фото: https://qha.com.ua/

 

23 Лютого, 2021 by angrbird No comment(s)
Читати Далі
Релакс

Зірки з України в Америці, дитячі фото

Їхні перші сесії, ще задовго до обкладинок журналів і одночасних спалахів сотень фотокамер. Якими були в дитинстві українські та зірки родом з України у США? (Чому обидва визначення – не одне й те ж саме – нижче).  Світлини дуже відомих сьогодні жінок, але ще з тих часів, коли ходили не по червоних доріжках, а як звичайні смертні – пішки під стіл.

 

Міла Йовович

Про неї заговорили після ролі в “Поверненні до блакитної лагуни”, далі був “П’ятий елемент”.  Відтак стала обличчям низки косметичних брендів і одним з найбільш впізнаваних у світі. 7 років тому, а саме в січні 2014-го набрав тисяч репостів допис Міли у Фейсбуці. Був присвячений війні Росії проти України на Сході, акторка зізнавалася, що дуже переживає за земляків. Закінчувала словами “Україно, я вірю в тебе!”

З рідного Києва Йовович разом з батьками виїхала у 5-річному віці. Такою була, ще коли в Україні:

З мамою Галиною Логіновою

..І вже після переїзду до США:

Міла Куніс

На відміну від своєї тезки з родом Києва, колишня чернівчанка рідною мовою вважає російську. Не раз підкреслювала, що не пов’язує себе з Україною. В інтерв’ю розповідала, що в Чернівцях колись зазнавала проявів антисемітизму, а “справжньою єврейкою“ відчула себе тільки в США.

Другий приїзд Міли в столицю Буковини, вже в статусі зірки, закінчився розчаруванням для обидвох. Господарі квартири, в якій колись мешкала акторка, відмовилися відчинити їй двері.  Куніс у відповідь не пошкодувала критичних відгуків про Батьківщину; в Чернівцях і не тільки їй “віддячили” кпинами в соцмережах.  

Одна з найбільш відомих ролей Куніс – другого плану в артхаусній драмі “Чорний лебідь”, екранна суперниця героїні Наталі Портман.

А це – дитинство:

Оксана Баюл

Золота олімпійська чемпіонка ще в підлітковому віці, потім – героїня скандалів за участю алкоголю, відтак – засновниця бренду спортивного одягу, акторка, щаслива дружина й мама. 

Оксана сьогодні з донькою, яка вже впевнено тримається на ковзанах

Про Оксанин шлях у великому спорті та шоу-бізнесі можна сміливо знімати серіал, й нудно не буде. Більше про найвідомішу українську фігуристку з Дніпра читайте тут: Оксана Баюл: материнство, суд через гонорари, бізнесвумен

А таким був один з перших її виходів на лід:

Ольга Куриленко

“Дівчина Бонда“, успішна модель, одна з найвідоміших ”наших” в Голівуді минулого десятиріччя – так вважали донедавна. Поки не пролунав грім серед ясного неба в травні минулого року: Ольга заявила, що “української крові” в ній нема, серед предків – представники інших національностей, тому вважає себе “слов’янкою”, не українкою. І взагалі, їй байдуже, якого вона походження.

Скандал же вибухнув після Інстаграм-вітання Ольги “C Днем победы!” та фото її сина з муляжем танка, розмальованого радянською символікою. Все разом коштувало їй зневаги прихильників в Україні та негативу в коментарях.

А ось так Куриленко виглядала тоді, коли найбільшим скандалом в її житті була  неспожита в дитсадку манна каша :

…І пізніше, вже школяркою:

 

Кетрін Винник

Перша стрічка за участю сьогодні всесвітньо відомої українки з Онтаріо, Канада, cтала першим же фіаско – Кетрін, тоді 16-річну,  звільнили з роботи за… профнепридатність. 

 

Сльози, розчарування,  але й разом з тим – тренування з карате і теквондо. Сьогодні Винник володіє чорним поясом в кожному з цих бойових мистецтв.

В ролі Івани Трамп

Однією з помітних стала роль Івани, першої дружини Дональда Трампа. Продюсери звернули увагу не лише на разючу портретну схожість акторки з оригіналом, але й на драматичний талант. А слава й визнання прийшли вслід за іншою першою дружиною – Рагнара Лодброка, Лагертою, з серіалу “Вікінги”.

Відомо, що серед українських предків Кетрін – січовий стрілець Володимир Винницький з Львівщини (дід по батьковій лінії).

Кетрін зі старшим братом

Квітка Цісик

Легендарна Квітка… Переповідати відому біографію золотого українського голосу Америки навряд чи варто. Неповторна Кейсі, якій були підвладні найрізноманітніші музичні стилі, і чий чуттєвий вокал в поєднанні з шляхетністю манери виконання став еталоном для багатьох артистів по обидва береги океану.

А серед тих, з ким співала Квітка на початку своєї кар’єри були Роберта Флек, Майкл Болтон, Квінсі Джонс…

Такою міс Цісик була перед тим, як стати Кейсі:

В “Пластовому” таборі
Зі старшою сестрою Марією, талановитою піаністкою. Квітка ж спочатку навчалася як скрипалька.

 

https://www.thelist.com/, Микола Бандрівський, https://www.hroniky.com/, http://nrcu.gov.ua/, https://pogliad.ua/  

Global Village

Фото: https://www.thelist.com/, https://uznayvse.ru/, https://ua.tribuna.com/, https://vsim.ua/ ,https://pogliad.ua/, https://www.hroniky.com/, http://nrcu.gov.ua/, https://www.cheatsheet.com/, https://www.rbc.ua/, https://viva.ua/, Photo By Carlo J. Farina; Copyright BAIUL-FARINA, LTD.  https://filmspeak.net/ https://twitter.com/katherynwinnick/status/812484031602364418

21 Лютого, 2021 by angrbird No comment(s)
Читати Далі
Полiтика Я так думаю

Бульбашки для “переможців”

Дайджест  американських новин – про укази Дж.Байдена, та що вони означатимуть для українців по обидва береги океану.

Продовжую і, зізнаюся, не без певної зловтіхи,  спостерігати в соцмережах, як вщухають українські панегірики з приводу “воцерковлення” в Білому домі Джо Байдена.

Ні, з хронічною ненавистю до президента Д.Трампа у наших діаспорян та “щирих патріотів” з Великої України, як і раніше – все ок. Дуже шкодували, що не вдався його імпучмент –  “ех“! Зате вже відчутна криза жанру, коли мова заходить про хоч якісь переваги нової адміністрації порівняно з попередником. І що корисного встигла зробити для співгромадян та зовнішніх партнерів, в тім числі, й України. Тут опонентам або заціплює, або зриваються на брутальну лайку – замість аргументів.

Отже, згадаймо, з чим уже “вступив“ у новітню історію лідер американських “демократів“. Звичайно, список буде неповним, він багато чого протягом минулих тижнів напідписував, нижче – лише про найколоритніші моменти.

Вже багато повідомлялося, також і на цьому сайті, про “дивовижне воскресіння“ замороженого за Трампа газопроводу “Північний потік“. Щойно Джо, отримавши нову посаду, поспілкувався телефоном з Путіним. Після того неабияк  “зігрілися” надіями від “потоку“ українські серця. До ще більшого зростання платіжок за газ – рукою подати, бо ж усе взаємопов’язано в тісному колі світових енергетичних гравців. 

Поступове згортання власного виробництва енергії в США – з цієї ж опери. Бо під демократичні теревені про “зелені технології” зручно отримувати надприбутки їхнім власникам, яких не бракує серед впливових демократів. (Для порівняння згадайте “рідного” Р. Ахметова, і як йому “позолило ручку” сповільнення потужностей вітчизняних  АЕС минулого року. А далі споживачам “втулили” коштовну “зелену” електрику від Ріната).  

Тим часом, телефонну розмову держсекретаря США Е. Блінкена з шефом українського МЗС Д. Кулебою у нашому сегменті Фейсбука подавали як “дипломатичний прорив“. Чомусь не згадали, однак, що таку ж банальну протокольну  балачку, яка ні до чого не зобов’язує, Блінкен спершу мав з іншими закордонними колегами. Український же опинився аж в хвості списку обдзвонених, до Києва руки дійшли тільки 1 лютого. Зате, наприклад, до мексиканського, канадського, японського та корейського зовнішньополітичних відомств Ентоні телефонував ще 26-го січня (https://www.cnbc.com/).  Хоч у жодного з них агресор на кордоні не стріляє, як у нас на Сході. Після Мексики з Канадою були європейські держави, серед них – Швеція, Польща й Туреччина, низка інших, і тільки відтак – Україна.  Гм?…

Цим, виглядає, наразі вичерпалася “глибока стурбованість“ Вашингтона нашими справами. Зате інші американські,  домашні й не дуже, що про них не всі українці чули – ого, наскільки промовисті!

Як-от, що й діаспоряни в США аж до січня 2024-го будуть підтримувати своїми кревними дослідження Інституту вірусології в Ухані, Китай. Так, того самого, звідки, як повідомлялося раніше, наче б то стався витік смертоносного коронавірусу. Потім цю інформацію спростовували, потім знову до неї поверталися, щоб вкотре заперечити, та суть не в тому. Заклад отримає 600 000 доларів американських платників податків, це вже підтвердив Національний Інститут здоров’я, National Institute of Health, США. (https://www.theepochtimes.com/).

Новина виглядає особливо “зворушливою” на тлі іншої: що американські дипломати за кордоном були змушені звернутися за вакциною проти COVID-19 і до Росії – бо рідна країна їх вакцинацією не забезпечила. А працюють в регіонах, де “корона“ лютує, і раді навіть “Спутніку”, якого ще не затвердила ВООЗ (https://www.washingtonpost.com/). Ось так і виходить – на чужі дослідження “боротьби з вірусом“ в Джо кошти знаходяться, а на безпеку власних громадян – ні.

 

З комуністичним Китаєм у США тепер взагалі все чарівно, не те, що за Трампа – санкції і тиск. На практиці ось як: нова адміністрація ніби й засуджує геноцид проти етнічних уйгурів у КНР та інші численні порушення прав людини. Але тут же Байден закликає поставитися до Пекіна “з розумінням”. Бо “центральний принцип [китайського лідера] Сі Цзіньпіна –  в тому, що повинен бути єдиний, жорстко контрольований Китай. І він використовує свої обґрунтування того, що робить, виходячи з цього. В культурному плані існують різні норми, яких кожна країна та їхні лідери повинні дотримуватися” (https://www.theepochtimes.com/). Іншими словами, це така місцева “культура” – жорстокості й придушення, майже “норма”, вважайте – в одній окремій Піднебесній.

Причина поблажливості Джо до Пекіна теж ні для кого не таємниця – сімейство Байденів  роками “освоювало“ китайський ринок, і фірмі Хантера (сина) дісталося півтора мільярда китайських інвестицій. Не юанів, звичайно, доларів. Хоч його адвокат суму заперечує, але на підставі чого – не каже.

Китай разом з іншими заокеанськими державами також отримає американські гроші на аборти для малозабезпечених. Формулювання там, щоправда, по-єзуїтськи хитре: гроші платників податків на переривання вагітностей використовувати не можна. Лише на “супутні потреби щодо здоров’я жінок“. А вже відтак місцеві уряди матимуть більше грошей на все ті ж аборти (https://www.nytimes.com/). Насправді ж, десь у забутій Богом шанхайській чи угандійській провінції ніхто не контролюватиме, з яких грошей профінансували чергову операцію.

До абортів “демократи“ мають традиційно трепетне ставлення. Ще з січня 2019-го на території штату Нью-Йорк, вотчині “демократичної” партії, діє, без перебільшень, варварський у своїй дикості закон. Він дозволяє вбити плід не лише після 20-го тижня вагітності, але й аж до самого моменту  народження дитини. Матері потрібно лише переконати медсестру, що аборт на пізньому терміні є “необхідним” для захисту її здоров’я. Включно з таким поясненням – “вагітність погано впливає на емоційний стан”. І вперед, під ніж. Залишився живим абортований ембріон? Не проблема – згідно із законом, лікарі мають право не надавати крихітній людині жодної допомоги і залишити напризволяще, вмирати (https://www.foxnews.com/).  Правда ж, зашкалює “гуманізм”?

“Та що нам до тих сантиментів з Китаєм та абортами?“ – скажуть, напевне,  прагматичні  українці. Надто ті з них, які pадісно потирають руки від обіцяного Байденом пом’якшення міграційної політики і вже бачать себе майбутніми володарями “зелених карт” жителів США – для початку. Розслабтеся, шановні – ви фейсом не вийшли. Вірніше, його кольором. В пріоритеті – вихідці з арабських та африканських країн, яким за Трампа в’їзд до США був заборонений. Бо їхні батьківщини були пов’язані зі сприянням тероризму. Офіційно ж за Байдена це називається “Проголошенням про припинення дискримінаційних заборон на в’їзд до США” (https://www.whitehouse.gov/). А навіщо проголошується, зрозуміло – щоб “демократи” отримали нових виборців, вчорашніх громадян Сірії чи Еритреї. Тільки ви ж не думаєте, що натуралізація свіжоспечених “американців” буде здійснюватися приватним коштом, з якихось доброчинних фондів? Ні, теж платників податків, як і грант на уханські дослідження.

І це – лише початок, бо Джо також обіцяв “жорсткий контроль за зброєю” та ще багато чого іншого. Від нововведень, впевнена, краянам з обох берегів Атлантики ще не раз полізуть очі на лоба. Які бачили, що купували.

Гадали,  що то бульбашки в келиху шампанського для переможців лускають? Ні – звичайні, мильні. Від таких залишаються неприємні мокрі плями.

https://www.cnbc.com/, https://www.theepochtimes.com/,https://www.washingtonpost.com/, https://www.foxnews.com/, https://www.nytimes.com/, https://www.whitehouse.gov/

 

Людмила Пустельник, Global Village

Фото: https://korrespondent.net/, http://orion-int.ru/

 

19 Лютого, 2021 by angrbird No comment(s)
Читати Далі
Релакс

5 рецептів українського борщу, які неодмінно здивують

 

Якщо буває кулінарна поема, то український борщ – перший претендент на це звання. Не лише завдяки унікальному поєднанню складників, але й дивовижній властивості втілити й різноманіття наших харчових традицій, і національний характер.

Нижче – про борщі, яких Ви, можливо, ще не куштували. Серед них: з чорносливом, з квашеним помідором, або й взагалі – білий. Ними пропонує посмакувати кулінарний канал “Наші бесаги”.

В Україні є безліч різних рецептів улюбленої страви. Та ми вирішили дослідити питання глибше, і сьогодні пропонуємо нашу першу добірку. Вона поповнить колекцію традиційного делікатесу “на перше”, який готують на території України. Це борщі, які можуть здивувати своїми смаками, виглядом, технологією приготування, відтінками червоного і не тільки. Перелічені – лише верхівка айсберга найрізноманітнішої рецептури, бо в кожної господині (і навіть господаря)  свої секрети приготування. Вся велич цієї страви – в її різноманітності.  

Червоний борщ і несподіваний інгредієнт

Це –  звичайний червоний борщ, який готувався в селі. Але особливий тим, що в якості кислоти для буряка в ньому використовували квашений помідор. Такий собі секретний інгредієнт, який додав кислинки. У відео-рецепті ми навели приблизні кроки, як зробити так, щоб борщ був більш червоніший.. 

Складники: 

  • курячі ніжки – 2 шт.
  • морква – 1 шт.
  • буряк – 2 шт.
  • картопля – 4 шт.
  • цибуля – 1 шт.
  • квашений помідор – 1 шт.
  • капуста білокачанна  – 0.5 шт.
  • зелень – 1 пучок
  • вода  – 4 літри
  • сіль за смаком
  • лавровий лист – 2 шт.
  • чорний перець горошком – 6 шт

“Білений” 

Він зламав стереотипи, адже сметана додається під час приготування, та ще й  разом з молоком, борошном  і яйцем. Називається він в селі моєї дружини  “білений борщ”. Але ще на нього кажуть “весільний”, “підбиваний”, “приймлений”, “питний”… І справді, на весіллях його готують максимально рідким та  подають у горнятках.  Якщо таку страву готуєте вдома, то можна споживати й з тарілки і зі шматком підкопчених варених ребер. До цього борщу добре смакують толочена картопля, вареники з картоплею та іншими начинками. 

Якщо стисло описати смак, то борщ – прикопчено-неймовірний, адже готується на копчених ребрах, і під час готування помякшується за допомогою кисломолочної  заправки. 

Складники: 

  • копчені ребра – 800 г.
  • морква – 2 шт.
  • буряк – 2 шт.
  • вода – 4 літри
  • олія – 1 столова ложка
  • цибуля – 1 шт.
  • смалець – 1 столова ложка
  • лимонна кислота – 1 щіпка (по бажанню)
  • сметана – 400 мл.
  • молоко – 200 мл.
  • борошно – 3 столові ложки
  • яйце – 1 шт.
  • лавровий лист – 2 шт.
  • кріп – 1 пучок
  • сіль за смаком
  • чорний перець горошок – 10 шт.

Пісний з чорносливом та грибами

А цей рецепт ми знайшли в книжці про стародавню українську кухню. Легкий борщ, який добре готувати в літню або осінню пору, надто, коли починається сезон грибів. Хоча можна й на сушених грибах і будь-коли. Цей борщ ми готували на печі і рецепт трішки переробили під казан. Але  можна також  приготувати і на кухні в домашніх умовах. 

Складники: 

  • свіжі білі гриби – 600 г. (або 150 г сушених)
  • чорнослив  – 200 г.
  • буряки – 4 шт.
  • картопля – 1 кг.
  • помідори – 6 шт.
  • цибуля  – 4 шт.
  • морква – 3 шт.
  • капуста – 1 шт.
  • смалець – 2 столові ложки
  • сіль – 1 столова ложка
  • лавровий лист – 4 шт.
  • чорний перець горошком – 10 шт.
  • підкопчена паприка – 1 столова ложка
  • материнка – 1 щіпка
  • вода – 7 літрів

З буряковим квасом: в пошуках давніх смаків

Якось захотілося зварити  найдавніший борщ. Було дуже цікаво, яким він міг бути,  і  тут потрібно було підключати фантазію й логіку. Уявили собі, що на території України картоплі ще нема, помідори ще не культивують, отже, томатної пасти теж нема.

Що ж то міг бути за борщ?…. Звернулися  до літератури і знайшли потрібний рецепт. Викинули з нього все зайве і взялися до приготування.  Звичайно,  там мали бути буряковий кваc і буряки. 

Складники:

  • свинина – 300 г
  • копчені ребра – 200 г
  • сирий буряк  – 1 шт.
  • квашений буряк – 1 шт.
  • смалець – 1,5 столові ложки
  • буряковий квас – 350 мл.
  • цибуля – 2 шт.
  • морква – 3 шт.
  • борошно – 1 столова ложка
  • білокачанна капуста – 1 шт.
  • чорний перець горошком – 10 шт.
  • сіль – за смаком 

 

Гуцульський, який знайшли у Верховині

А це той борщ, який ми знайшли під час подорожі Карпатами. Їздили в гості до знайомої гуцульської сім’ї у Верховину і саме там вперше відкрили для себе цей смачнющий борщ.  Насправді, він здивував і теж  добряче  поламав стереотипи,  бо мав зовсім не червоний колір. Повірте, про сучасний зелений борщ ми чули і їмо його періодично. Але ніколи до того часу не чули про борщ з білого, та ще й квашеного буряка. Господиня для приготування використовувала саме квашений кормовий буряк.  Це було дуже цікаве гастрономічне відкриття, яке вразило: як смаком, так і  виглядом. Після того, як ми опублікували його в Фейсбуці багато людей почали писати, що в них теж готують схожий борщ, в якому використовують також і  цукровий  білий буряк.

Цей борщ теж може подаватися з вареною картоплею, яку додатково можна покласти в тарілку. Борщ варили у великому казані, тому інгредієнтів багато. 

 

Складники: 

  • свинячі реберця – 1300 г.
  • копчені реберця – 700 г.
  • вода  – 7 літрів
  • морква – 3 шт.
  • кормовий квашений буряк (або смугастий буряк, якщо нема – цукровий) – 3 шт.
  • смалець – 1,5 столової ложки
  • цибуля – 3 шт.
  • лавровий лист – 4 шт.
  • чорний перець горошком – 10 шт.
  • буряковий квас – 100 мл.
  • орегано – 1 дрібка
  • чебрець – 1 пучок
  • сіль – 1 столова ложка
  • кріп – 1 пучок

Про борщ можна говорити довго, і це не набридає. В нас попереду –  ще дуже багато рецептів української кухні, про які хочемо розповісти на YouTube-каналі “Наші бесаги”, а також додати їх на сайт https://besahy.com  

А ще нам бракує зараз ресурсів для втілення всіх задумів,  тому ми  нещодавно відкрили Patreon https://www.patreon.com/besahy , де ви можете підкинути кілька кілограмів добра в наші бесаги і стати патронами проекту, щоб ми рухалися швидше і впевненіше.. Всім дякуємо і смачного! 

Дмитро Дячук, спів-засновник Наші Бесаги – їжа та рецепти

Фото: https://lady.tochka.net/, https://sites.google.com/

16 Лютого, 2021 by angrbird No comment(s)
Читати Далі
Мiграцiя

“Жертва, не злочинець, дивом вижив” – апдейт про побитого в Парижі українського підлітка, адвокат

Та спроби російських провокацій на тлі страждань “нашего мальчіка“.

Юрист хлопця зробив першу заяву для ЗМІ. Тим часом, представники “руского міра” у Франції намагалися підбурити тамтешню українську громаду на протести “проти засилля кольорових” і захист “нашего мальчіка“. Про це неодноразово повідомляли в соцмережах. Та про все за порядком.

Через місяць, що минув після злочину, юрист постраждалого Френсіс Шпінер виступив у ефірі французької радіостанції RMC (https://rmc.bfmtv.com/).

Як відомо, 15 січня Юрія жорстоко побила банда молодиків на площі перед торгівельним центром Богренель у 15-му окрузі Парижа. Українця з численними важкими травмами доправили до реанімації шпиталю “Некер”.

Коментуючи спробу вбивства, адвокат Френсіс Шпінер повідомляє, що зараз його клієнт почувається краще, Юрія вже виписали додому: “Хлопець залишив лікарню і перебуває на стадії реабілітації. Йому розбили череп, зазнав переламів лобової кістки. Те, що залишився живим після таких побоїв – диво, і Юрій це усвідомлює. Зараз він говорить із труднощами; не розуміє цього вибуху насильства проти нього”.

Відповідаючи на запитання про походження бійки, п. Шпінер пояснює, що це “безумовно, помста, бійка у відповідь, але це не те саме, що попередня сутичка 10 січня з “бандою Ванва” – в якій Юрій участі не брав.”Хоч він і був там, але сам не встрявав “. Також юрист наполягає, що “нема “банди Юрія”.  А є просто “молоді люди, які тусуються разом”.

 

Нова інформація слідства підтверджує “контекст помсти” між двома конкуруючими бандами з, переважно, неповнолітніх. Одна – з 15-го округу, а інша –  з Ванва, що неподалік від Парижа.

“Юрій – це той, кого вони могли cпіймати,” – вважає  адвокат. Іншими словами, напад не був скерований навмисне проти українця, він став випадковою жертвою злочинців. Хлопець, як наголошує юрист, “не мав судимості, ніколи не займався злочинною діяльністю, він – хороший студент. Можливо, буде проведено розслідування попередньої бійки, але вона не має інтенсивності та обдуманого характеру того, що сталося  [з Юрієм]. Його теперішній стан не дозволяє слухати справу найближчими тижнями. Я ж наполягаю, що Юрій – це, безумовно, жертва злочинців, а кадри [відео його побиття] говорять самі за себе”.

А тепер про “російські наслідки” цієї історії. Повідомляє видання “Тиждень” (https://tyzhden.ua/): “Українське походження Юрка надихнуло прокремлівських пропагандистів на спробу водночас скомпрометувати та використати українців, на ходу привласнивши трагедію. Підозрілі акаунти з порожніми аватарками задріботіли повідомленнями російською або й ламаною українською. Громаду активно намагались розхитати на вияви ксенофобії… “Нам треба забути про наші політичні розбіжності, забути, хто українець, хто росіянин, хто казах і т. п., а згадати, що ми російськомовні, нас у Франції багато, і ми — сила, принаймні інформаційна”, — зраділи нагоді полякати французів активісти “русского мира”. 

І байдуже, що мама Юрія не підтримала “Мітинг проти насильства”, організований керівництвом Координаційної ради співвітчизників при Московській амбасаді, та чітко це озвучила. “Це вже справа не особисто мами, а цілої громадськості та зокрема російськомовної громади”, — читаємо в групі однієї з соцмереж “Росія-Франція: термінова допомога”.

Українці Парижа поширили в діаспорних Фейсбук-групах заклик не вестися на російські провокації.

https://tyzhden.ua/, https://rmc.bfmtv.com/

Global Village

Фото: Instagram maman_de_yuriy

Див. також Нове про звіряче побиття українського підлітка в Парижі: чому сталося та реакція політиків

15 Лютого, 2021 by angrbird No comment(s)
Читати Далі
Пам'ять

Ярослав Стецько і спецоперація КДБ "вбити антисеміта"

 

“Знищення” Брежнєва в Америці і спроби залучити ізраїльський Моссад до ліквідації керівника  Антибільшовицького Блоку Народів – як радянські каральні органи розігрували “єврейську карту” в боротьбі з українським визвольним рухом. Не гребуючи при цьому найцинічнішою брехнею.  Це засвідчують недавно розсекречені документи КДБ – з книги Аліка Гомельського “Єврейсько-українські відносини. ХХ століття”.

 

Як КДБ не вдалося “загітувати” Моссад

 Передісторія: 4 липня 1941 року гестапо заарештувало Ярослава Стецька, заступника голови ОУН(Б) та прем’єра Української Держави, проголошеної 30 червня 1941-го. Стецько залишався ув’язненим до кінця 1944 р. З 1946-го і протягом 40-ка наступних очолював Антибільшовицький Блок Народів (АБН). Це природно робило його мішенню для радянців.

Згідно із зізнанням Б. Сташинського (вбивці Л.Ребета і С.Бандери), він досконало вивчив звички, розпорядок дня і адреси Стецька в Мюнхені. Але так і не отримав санкції КДБ на вбивство. На відміну від Ребета і Бандери наприкінці 1950-х Я.Стецько був найпопулярнішою політичною фігурою не лише української діаспори, але й лідером міжнародного антикомуністичного руху.

Отже, документи КДБ. Кожен із них – це подоба радіоактивного заряду, який опромінює і єврейський, і український народи смертоносними променями розбрату й ненависті.

Почнемо із записки голови КДБ України В.Федорчука на ім’я В. Щербицького,  датованої груднем 1973 року: “… з метою розпалювання ворожнечі між українськими націоналістами і сіоністами, в США була видана брошура “Щоб ми не забули”. В ній… викривається причетність оунівців в період 2-ї світової війни до масового знищення мирного населення, в тому числі до так званих “єврейських акцій” … “Aвтором” і видавцем брошури виступив один з керівників прогресивної української організації “Ліга Американських Українців” що відвідував в останні роки Україну і мав можливість легендувати наявність у нього матеіалiв, використаних у брошурі …”.

Гриф “Цілком таємно” дозволяє Федорчуку відверто й цинічно окреслити: мету – розпалювання міжнаціональної ворожнечі; засіб – дезінформаційну брошуру; інструмент – агента радянських спецслужб з української діаспори.

Наступна цитата: “… З метою популяризації брошури, “автор»… залучив…“співвидавцем” одного з єврейських прогресивних діячів Нью-Йорка. Спільний виступ прогресивних українських та єврейських організацій в США проти оунівців, як військових злочинців дав певний політичний ефект …”.

Отже, для чекістського спецзавдання негідник українського народу знайшов собі подібного з народу єврейського. Назва наклепу відома ( “Lest We Forget”), як і дата видання (перше – 1973 рік) та місце (США). Брошура й зараз є у вільному продажі на “Амазоні” і багатьох інших книжкових онлайнових ресурсах. Автор – Майкл Ганусяк, уродженець Нью-Хейвена, штат Коннектикут, член компартії США. Сподіваймося, що за свою роботу 93-річний письменник отримав 11 жовтня 2006 року (дата смерті) тепле місце в пеклі.

Перейдемо, власне, до справи Ярослава Стецька. Ще один цілком таємний документ КДБ України повідомляє, що: “… Нами підготовлена листівка єврейською / іврит, ідиш / та англійською мовами. Вона закликає помститися Стецьку за тисячі безвинних жертв геноциду. Зазначені листівки засилають в редакції єврейських друкованих органів в США, Англії, Франції, Ізраїлю та ФРН … “.

Не зважившись в 1950-х роках знищити Я.Стецька власними силами, комуністи вирішили оббрехати главу ОУН та нацькувати на нього єврейство.

Тепер деталі: англійською листівку могли без проблем прочитати в будь-якій з перелічених країн. Ідиш в кінці 1960-х теж виходило чимало періодичної преси в Європі і Америці. Але ключовим вважаю текст івритом, і ось чому. Операції з фізичної ліквідації тих, хто могли загрожувати єврейському населенню, в світі здійснювала лише одна організація: ізраїльський Моссад. До 1970 року в активі “ХаМосад ле Модіін у ле Тафкідім Меюхадім”, тобто “Інституту розвідки й спецоперацій” (коротко – “Інституту”) були  гучні акції на кшталт викрадення і вивезення з Аргентини нацистського злочинця Адольфа Ейхмана та ліквідації низки німецьких фахівців, що працювали на єгипетську ракетну програму.

Вбивство або викрадення Ярослава Стецька, який відкрито мешкав у Мюнхені й багато мандрував по світу, було б справою доволі простою. Але ізраїльтяни, вивчивши справу, таку “підставу” проігнорували. Український лідер, який просидів 3 роки в польській тюрмі і 3 з половиною  – в нацистських в’язницях і концтаборі, був небезпечним для СРСР – та не для євреїв й Ізраїлю!

 

(Не) вбити Брежнєва в США і кров на радянському дипломаті

Але не тільки документи КДБ свідчать про розмах операції проти Ярослава Стецька та українських іммігрантів в США. Додаткове світло проливають архіви ЦРУ.

Отже, напередодні візиту Л.Брежнєва до США (18 червня 1973 року) представник посольства СРСР у Вашингтоні звернувся до американських спецслужб із заявою: українські націоналісти на чолі із Стецьком планують убивство радянського генсека під час цього візиту. Завдання покладено “на молодих українців що брали участь у бойових операціях армії США у В’єтнамі і відомих своїм фанатизмом … Найактивнішу участь в цих планах і власне приготування до теракту бере майор армії США Кравців, син українського націоналіста Богдана Кравціва”.

До слова: Ніколас (Микола) Кравців, що воював у В’єтнамі, був одним із розробників тактики армії США у В’єтнамі, а також операцій в Панамі (1989-1990) й Іраку (включно з “Бурею в пустелі” 1991-го і звільнення Іраку в 2003-му). Після того, як  пішов у відставку в званні генерал-майора армії США, Н.Кравців протягом декількох років надавав допомогу в створенні армії незалежної України.

Як видно зі списку адресатів радянської заяви, тогочасний держсекретар США Г. Кіссінджер був повністю посвяченим, що відбувається розслідування. З цього випливає: провокації проти Я.Стецька з боку КДБ не тільки не припинялися в період 1969-1973-го, але й мали побічну мету – дискредитувати одну з ключових фігур армії США.

Та для повного розуміння ситуації із зверненням радянського дипломата до ФБР необхідно розглянути додаткові матеріали з опублікованих нещодавно архівів ОУН(Б). А саме – листування Ярослава і Ярослави Стецьків (перше фото вгорі – ред.) з в’язнем ГУЛАГу, учасником 2-ї світової війни, ізраїльським політичним діячем та публіцистом Авраамом Шифріним. Сам факт такого листування і конверти пошти Ізраїлю з адресами подружжя Стецьків в Мюнхені – приголомшливий доказ взаємодії і дружніх відносин єврейських і українських націоналістів. А зміст лише одного з листів А.Шіфріна до Ярослава Стецька легко руйнує міфи про антисемітизм останнього. Одночасно пояснює, чому СРСР докладав таких величезних зусиль для морального та фізичного знищення глави АБН. Судіть самі:

“…хочу розповісти про один план, який напевно зацікавить і Вас. Зараз у світі йде кампанія акцій проти радянських дипломатів. Наприклад, в США наша дівчинка облила кров’ю радянського прес-аташе публічно під час прес-конференції. Якби й у Вас знайшлися любителі прямих акцій? Як-от, публічний ляпас дипломату від жінки або зняти з нього штани на вулиці (є ж здорові хлопці, які зможуть це зробити швидко!) і відшмагати його публічно. Це дасть великий ефект. А суд дасть тільки штраф, і в суді треба виступити відкрито і пояснити суду, що зроблено це за тих поневолених в СРСР, які самі не можуть цього зробити. Напишіть відразу, яка Ваша думка … Сердечний привіт дружині. З повагою, Авраам.”

 

Звести наклеп, щоб посварити

Лист датовано 10 квітня 1972 року, тому досить легко з’ясувати, що описаний Авраамом випадок стався 15 березня 1972 року, коли 17-річна американська школярка з “Ліги захисту євреїв” зі словами “вбивце, звільни єврейських в’язнів!”, вилила кров на чоло радянському дипломатові Олександру Євстаф’єву. Згідно із словами спікера “Ліги”, це був літр справжньої крові, зданої самою дівчиною і ще 2 школярами.

Згаданий лист А.Шіфріна мені здається дуже важливим тому, що витік його змісту мав перешкодити політичному союзові між українськими націоналістами і єврейськими сіоністами – як повністю спрямованому проти СРСР.

Спецоперація КДБ не привела до очікуваного СРСР результату –  фізичного усунення Ярослава Стецька не сталося. Але пропагандистський ефект від неї виявився сильним і довготерміновим. На підставі численних дискусій і суперечок зі своїми опонентами, можу констатувати, що і через 50 років після цієї операції Я.Стецька вважають патологічним антисемітом і катом єврейського народу.

Замислимося, читачу! Єдиним доказом “антисемітизму” Я.Стецька є фраза (нехай навіть фрази!) з його “мемуарів” –  які насправді виявляються сфабрикованою КДБ підробкою! Так одного з основних лідерів українського національно-визвольного руху Я. Стецька оббрехала радянська пропаганда. Мета її відома – розпалювання міжнаціональної ворожнечі між двома близькими мені народами: єврейським та українським.

https://agasfer1326.livejournal.com/20067.html?fbclid=IwAR1t2GSdOQH96XxYBLVjgXLXy_fxACBJk12m2pHkNLCYe6Z1Vx9KFgghnkQ

Алік Гомельський

Фото: https://zbruc.eu/ (З книги “Великий українець із Тернопілля Ярослав Стецько: життєвий шлях Провідника ОУН”, автори Б.Мельничук, М.Сагайдак, В.Уніят) – Тернопіль, 2010).

Книга Аліка Гомельського “Єврейсько-українські відносини. ХХ століття” виходить у видавництві “Український пріоритет”. Її можна придбати в Північній Америці та Європі: https://www.facebook.com/uapriority/posts/1286494435064221

15 Лютого, 2021 by angrbird No comment(s)
Читати Далі
Cкандал

Держслужба – проти поета Євгена Плужника, його бібліотеку виселяють з приміщення

 

Митця знищили в  радянських таборах. А посмертнo з ним змагається влада сьогоднішня. Про виселення біблітеки імені поета повідомляє  на своїй Фейсбук-сторінці Олександр Сопронюк, головний редактор газети “Слово”.

Міністерство, департамент культури  КМДА… Дe ви??!!

Національне агенство України з питань Державної служби України: для нього Бібліотека ім. Євгена Плужника, що на столичній Прорізній, 15, викидається з приміщення!!!!! Це вже сьогодні. Зайшов…. До своїх… Попрацювати… І отаке…

Так само в лютому, одначе на Соловках, 75 зим тому, 1936 року, згинув український поет Євген Плужник.

“Минуло всім, але не всім минулось”, – провидів далекими холодами ПОЕТ. Невже приспів недобрий час і його Бібліотеці?!

Від 1992 року Бібліотека носить його ім’я – класика української літератури, поета, лірика Євгена Плужника.

Він жив і працював у будинку навпроти – вже Бібліотеки-легенди. Меморіальну дошку ПОЕТОВІ встановлено на стіні цього будинку, за №18/1.

Центральна районна бібліотека ім. Є. Плужника — одна з найвідоміших і найпопулярніших у Києві. Вона – в історичному центрі, по вулиці Прорізній, 15.

Розташована дуже зручно, в самому центрі, поряд зі станціями метро “Хрещатик”, “Театральна”, “Золоті ворота” і “Майдан Незалежности”.

Щороку обслуговує понад 5 700 користувачів. ЇЇ фонд – понад 45 тисяч примірників, серед них і раритетні видання, і сучасна література, є також Інтернет-центр та Wi-Fi зона.

Ці послуги безоплатні!!!

З жовтня 2002 року Центральна районна бібліотека (ЦРБ) ім. Є. Плужника очолює Централізовану бібліотечну систему (ЦБС) Шевченківського району м. Києва

Формувати її книжковий фонд розпочали одразу ж після Другої світової війни (1948 року). Кінцем серпня, 1952 року, Бібліотеці, тоді Ленінського району, столиці України надано приміщення в новобудов, адреса – вулиця Прорізна, 15 (за “совкових” часів вул. Свєрдлова),.

В ньому Бібліотека містилась донині.

З жовтня 2002 року Центральна Районна Бібліотека (ЦРБ) ім. Є. Плужника очолювала Централізовану бібліотечну систему (ЦБС) Шевченківського району м. Києва.

На її полицях – сучасна та класична українська і світова художня література, видання з літературознавства, історії, філософії, мистецтва, Всесвітня історія мистецтв, підручники з певних навчальних дисциплін, закони України та постанови Кабінету Міністрів України за часи незалежности, періодичні видання (газети, журнали) на кожен смак і свою вікову аудиторію.

Для шанувальників раритетів – найдавніше видання – повний енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона.

Всі ці скарби чекатимуть на вас… У ВСЕСВІТІ?!

Facebook

Олександр Сопронюк, м. Київ

Фото: Олександр Сопронюк, https://bookriot.com/

10 Лютого, 2021 by angrbird No comment(s)
Читати Далі
Головна Мiграцiя

Діаспора – великій Україні: “Нам теж болить, і ми – не зрадники!”

Знайомо, чи не так: “ви там розкошуєте, а нам тут не солодко”? Але українцям нема чого сперечатися, бо важливі всі, і кожен працює задля Батьківшини. Тому замість критики скажіть краще “дякую!” – Ольга Руда.

Хочу звернутися до тих, хто в Україні. Діаспора –  це ваші брати, які теж дбають про Батьківщину.

Попри те, що ви постійно в своїх коментарях в соцмережах називаєте нас “зрадниками”, “запроданцями” і закликаєте повертатись на Україну і відбудовувати її на місці. У ваших словах – біль, розпач, часом –  неприхована ненависть. Мовляв, “ви там розкошуєте, а нам тут не солодко!”. І що вам зараз доводиться боротись навіть за пристойне існування.

Я відповім: нам тут – теж не мед.

Я відповім: вам варто спробувати і виїхати хоч в яку-небудь країну. З родиною або соло. І побудувати своє процвітання з нуля.

Не буду розповідати про історію становлення Діаспори, а також першу, другу, третю і четверту її хвилі. Від чого ці люди втікали й про що мріяли.

Це все ви знайдете в Інтернеті (дядечко Гугл допоможе).

Але розумна людина не так буде ставити питання. Вона запитає: що зробила Діаспора для України? І, знову ж таки, знайде чимало неспростовних фактів, доказів та цифр боротьби проти совітів-комуністів, про розкриття фактів Голодомору та спонукання урядів різних країн визнати геноцид українського народу. А крім того – знищення наших митців, духовенства та інтелігенції в сибірських таборах. А крім того –  публікацію книг про УПА і ОУН (спогади очевидців та родин), видавництво енциклопедій діаспори, і, найголовніше: в усі часи потужна допомога Україні, воякам УПА, дисидентам чи просто своїм далеким і близьким родичам.

Коли настала Незалежність –  ще більша фінансова підтримка освітніх установ, мистецьких проєктів, видавництв, духовних організацій та будівництва церков, допомога сиротинцям. Коли почалася війна – величезна допомога коштами на озброєння, медикаменти, обладнання та військове обмундирування. А ще – вдовам, сиротам та сім”ям загиблих, в реабілітації важкопоранених.

Участь української громади у Всесвітній виставці в Чикаго 1933 року, єдиний павільйон якої не спонсорував уряд (адже тоді України не існувало), стала справжнім подвигом Діаспори.

Розповім коротко про цей факт, бо наші люди тоді зробили неможливе  можливим. Отже, українці Чикаго вирішили представити на Всесвітній виставці український павільйон. Ясна річ, одразу ж запротестувало посольство СРСР, але мерія міста погодилася дати дозвіл на розміщення павільйону, якщо місцева громада зможе його оплатити. Йшлося про шалену на той час суму – понад 20 тисяч доларів! Лише на будівництво, і це під час Великої депресії, коли зарплатня людей не перевищувала кількадесят центів!

Для збору коштів чикагські діаспоряни поширили світом таке оголошення: “Українці! Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю! (…) Всі цивілізовані народи світу беруть участь. Український нарід мусить показати свою національну життєздатність, і це він може осягнути тоді, коли український нарід візьме участь у Всесвітній виставі… Ми, хоть народ без власної держави, але Американці трактують нас, як державницький народ… Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не взяли участи”. І гроші таки вдалося зібрати, хоча більшість людей робила невеличкі, та все одно вкрай відчутні для сімейного бюджету внески – по 25 центів.

В українському павільйоні були зали, присвячені нашим історії та культурі, там відбувалися чимало заходів – концертів, вечорниць, із неймовірним успіхом там виступили національний хор і танцювальні колективи. Високе мистецтво презентувала персональна виставка Олександра Архипенка – було виставлено 44 скульптурні роботи майстра. Під час Всесвітньої виставки відбувся і світовий конкурс краси (нині його б назвали “Міс світу”), а перемогла на ньому українка – Марія Любас. Крім цього, під час виставки мерія Чикаго проголосила 19 серпня Українським днем. Вхід в Український павільйон коштував кількадесят центів, але потрапити туди можна було й безкоштовно – якщо прийти у вишиванці. Всього наш павільйон відвідали 1 800 000 людей!

До слова, полякам того року так і не вдалося поставити свій павільйон – у часи кризи не змогли зібрати потрібну суму, хоч і мали власну державу.

Чи знали ви про це?

Чи відомо вам, скільки благодійних проєктів вдалося втілити в життя тільки за часи незалежної України?

Які суми збирала Діаспора для України?

Скільком пораненим нашим воякам зусиллями Діаспори вдалося провести життєво важливі операції? Реабілітації? Концерти зі збору коштів на реабілітаційні центри?

Я не можу тут навіть перерахувати усі благодійні організації й персонально усіх благодійників, бо це займе мені увесь день.

Скажіть їм хоча б ДЯКУЮ!

І ще одне: всі українські ЗМІ в США –  приватні. Люди вденьі вночі шукають кошти/рекламу, щоб просто втриматись на плаву, розповідаючи на своїх сторінках та в ефірах про Україну, війну та її проблеми, нашу історію, наших Героїв та наші традиції!

Це теж нелегко! Нам ніхто не дає на це грошей та грантів. (Як, наприклад, так званим “фактчекерам”, які своєю діяльністю сприяють знищенню наших сторінок в соціальних мережах).

Коли ми йдемо до магазину, ми вибираємо українські продукти. Коли ми звертаємось до лікарів, хіропракторів, адвокатів чи майстрів своєї справи – ми в першу чергу шукаємо хороших українських фахівців! Навіть на “Амазоні” ми насамперед шукаємо українське.

Нас болить увесь біль України, точнісінько як і вас, в який куточок світу нас би не закинула доля.

Нам нема чого сперечатися, хто важливіший, і хто більше робить для нашої Батьківщини.

Ми усі важливі. Кожен з нас щось робить для неї. Тож давайте об’єднуватись і допомагати один одному.

Бо тільки разом переможемо вовкулаків.

 

Ольга Руда, головна редакторка журналу Ukrainian People, м.Чикаго

Фото: https://goloskarpat.info/, https://archive.svitua.org/

 

10 Лютого, 2021 by angrbird No comment(s)
Читати Далі

Навігація записів

1 2 … 50
Пошук
Search for:
Популярні
  • 24 лютого – Лелечини, дав... Вважається, що цього дня лелеки починають світ переліт з вирію в Україн...
  • Битва бамбетля...   ...А Ви мали в хаті цей сьогоднішній раритет? На Галичині – то не про...
  • Зірки з України в Америці... Їхні перші сесії, ще задовго до обкладинок журналів і одночасних спала...
  • Жити і любити – за... "Його вбили на Майдані. Напевно, ніхто не довідається, хто то зробив...
  • “Ви би хоч прибирали, жив...   Спогад про Крим та гідність його господарів. Дев‘яності... Поїздка на...
  • Зима, Карпати, “весілє”!... Тренд на Гуцульщині: молодята святкують початок сімейного життя так, я...
  • Волонтер з позивним ̶... Віддати власний бізнес задля фронту, вивозити звідти поранених і "200-х...
  • Гордість “вуйків”...   Цим словом зневажливо називали галичан протягом радянської окупації...
  • Тиха помста пограбованого...   “Як буває: часом випрешся догори, ну, майже Бога за бороду схопиш, за...
  • Як вуйко Місь з кумом вда... «Вінник війшов на сцену, баби запіщєли, завили. Пісні мала бути про вов...
Недавні Записи
  • Зима, Карпати, “весілє”! Автентичне, як колись
  • Жити і любити – за брата на Майдані
  • “Ви би хоч прибирали, живучи в чужому домі…“
  • Зірки з України в Америці, дитячі фото
  • Бульбашки для “переможців”
Автори
  • 1 angrbird
    • Зима, Карпати, “весілє”! Автентичне, як колись
    • Жити і любити – за брата на Майдані
    • “Ви би хоч прибирали, живучи в чужому домі…“
    • Зірки з України в Америці, дитячі фото
    • Бульбашки для “переможців”
Підписка

Введіть свою імейл адресу щоб завжди залишатись з нами!

Гугл Пошук
© 2021 - Global Village Theme. All Rights Reserved.
  • Про Нас