Global Village

Самоізоляція, встановлення застосунку “Вдома”, жорсткіші правила  для прибулих з Росії та Індії  й інші вимоги від міністерства охорони здоров’я, стають чинними з 5 серпня. 

Нові зміни до “карантинної” постанови №1236 від 9 грудня 2020 року мають сприяти виявленню та протидії розповсюдженню коронавірусу, зокрема його “Дельта”-штаму. Про це заявив міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко на засіданні Кабінету міністрів 26 липня, де прийняли рішення проактивно реагувати на можливість нової хвилі COVID-19. 

“Штам коронавірусу “Дельта” активно шириться західною Європою та країнами, які обирають наші громадяни для літніх подорожей. Ми пропонуємо нові правила перетину кордону, щоб знизити можливість поширення вірусу в Україні, якщо хтось інфікується за кордоном. Також завдяки цьому ми зможемо робити більш якісні епідемічні розслідування у разі виявлення носія. Самоізоляція або обсервація невакцинованих від COVID-19 людей сприятиме контролю та зменшить шанс нового масштабного спалаху”, – коментує міністр. 

Ці рішення почнуть діяти через 7 днів з моменту публікації постанови. Громадяни які виїхали за кордон до цього часу повертаються в Україну безперешкодно. 

Нові правила перетину кордону України: 

Для іноземців обов’язково потрібно мати страховий поліс на випадок захворювання на COVID-19, та один з таких документів:

• негативний результат тестування на COVID-19 методом ПЛР (не більше як за 72 години до перетину кордону),
• негативний результат експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2 (не більше як за 72 години до перетину кордону),
• документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання у надзвичайних ситуаціях, виданий відповідно до ММСП або відповідно до укладених Україною міжнародних договорів про взаємне визнання документів про вакцинацію.

Якщо документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ, відсутній, іноземець (крім осіб до 18 років та інших категорій іноземців, визначених постановою) встановлює застосунок «Вдома» та бере на себе зобов’язання розпочати самоізоляцію через 72 години в разі відсутності негативного результату тестування на COVID-19 методом ПЛР або експрес-тестування на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2, зробленого протягом 72 годин з моменту перетину кордону.

Перетин державного кордону з будь-яких країн є безперешкодним для громадян України за умови наявності одного з 2 документів:

• Документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання у надзвичайних ситуаціях, виданий відповідно до ММСП або відповідно до укладених Україною міжнародних договорів про взаємне визнання документів про вакцинацію.
• Довідка 063-О про перше щеплення з курсу вакцинації від COVID-19.

Іноземці з посвідкою на постійне проживання в Україні перетинають кордон безперешкодно за наявності документу, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання у надзвичайних ситуаціях, виданий відповідно до ММСП або відповідно до укладених Україною міжнародних договорів про взаємне визнання документів про вакцинацію.

Якщо такі документи відсутні, громадяни та іноземці з посвідкою на постійне проживання в Україні   (крім осіб до 18 років та інших категорій, визначених постановою) встановлює застосунок “Вдома” та бере на себе зобов’язання розпочати самоізоляцію через 72 години в разі відсутності негативного результату тестування на COVID-19 методом ПЛР або експрес-тестування на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2, зробленого протягом 72 годин з моменту перетину кордону.

У разі неможливості використати застосунок “Вдома” громадянин перебуватиме в обсервації.

Важливо! Застосунок “Вдома” не контролює і не обмежує пересування користувача перші 72 години після перетину кордону. Застосунок контролюватиме самоізоляцію з третьої доби або в разі отримання позитивного результату   тестування на COVID-19 методом ПЛР або експрес-тестування на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2. 

Для всіх невакцинованих осіб, незалежно від громадянства, які прибули з Росії чи Індії та перебували на території цих держав більше ніж 7 днів протягом останніх двох тижнів, діятимуть більш жорсткі правила перебування на самоізоляції. Зокрема для них буде встановлена обов’язкова 14-денна самоізоляція без права її дострокового завершення.

Для перетину КПВВ за відсутності документу, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання у надзвичайних ситуаціях або довідки 063-О про перше щеплення з курсу вакцинації від COVID-19 (крім осіб до 18 років), потрібно буде здати безплатний експрес-тест на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2

https://moz.gov.ua/

Фото: https://www.avianews.com/

Анталія у вогні через лісові пожежі. Українці, які мешкають там і приїхали на відпочинок, поспішають залишити курорт.   

Ось що вони повідомляють у соцмережах:

Ivanna Demir: “Боже , яка страшна ніч! Прокинулися вночі від запаху чаду, на балконі – попіл….відкрити вікно нереально, попіл лізе в очі. Вирубають світло …це дуже-дуже страшно. Світло включили. Але евакуюють дві сусідні вулиці. Документи, найнеобхідніші речі – напоготові. Кидає в піт не від спеки, а від страху.

Втікаємо від вогню, від диму, нема чим дихати. Багато людей залишають домівки…Жах .Це катастрофа. Згоріла майже вся екосистема”.

Alesya Pavlynska: “На жаль у нас ситуація знову погіршилась, вогонь перекинувся, і палає дорога на Мармарис, а по ній нам їхати через півтори години в аеропорт…

Все добре, нас, все ж таки, вирішили везти катером. Дороги в диму. Так в аеропорт я ще не їздила Прощавай, гостинний Ічмелере! Ми обов’язково повернемося! І дуже співчуваю Туреччині

Тим часом, у Мармарисі продовжують вивозити  місцевих і туристів.

Турецькі ЗМІ повідомляють, що пожежі охопили інше популярне туристичне місце – Бодрум.  (Туди, до речі, днями приїхала відпочивати колишня українська співачка Ані Лорак, як свідчать фотографії з її Фейсбук-сторінки – ред.).

Загалом у різних частинах Туреччини вже евакуювали понад кілька сот осіб. Відомо про трьох загиблих та щонайменше 112 поранених.

Про підпал, як найбільш ймовірну причину пожеж, сьогодні висловлюються і в ЗМІ, і місцеві керівники. На користь цієї версії щонайменше дивний збіг: щойно пожежу вдалося локалізувати в Манавгаті, як тут же спалахнуло в сусідньому Аксекі.

Втрати, яких зазнали охоплені пожежею райони, ще належить підрахувати. А серед тих, хто постраждали в першу чергу – місцеві фермери. Ось що розповів  житель Манавгата Галіп Кара: “Я заледве встиг врятувати тварин у своїй стайні. Відчинив двері і вивів їх на вулицю, а потім ми втекли і піднялися на пагорб, куди вогонь не дійшов. Пожежа прямувала до центру Манавгата, коли я востаннє бачив”.

Волкан Хюлюр, губернатор округу Аксекі, повідомив агенції Anadolu (AA), що пожежники встигли зреагувати протягом 15 хвилин на пожежу в Аксекі. Незважаючи на це, вогонь, що швидко поширювався, “спалив 80% будинків” у мікрорайоні Кепезбелені.

Про постраждалих серед українців повідомлень наразі нема.

Facebook, https://www.dailysabah.com/

Фото: Alesya Pavlynskaб  Ivanna Demir:

Він критикував Леніна і отримав найпрестижнішу професійну нагороду за вихваляння Сталіна. Переймався долею дітей Поволжя, але не зауважив смертей мільйонів від штучно створеного голоду в Україні. Вважав себе елітистом і зневажав маси. Був наркозалежним і жив під одним дахом з дружиною та коханкою, мав нешлюбну дитину. Та інші деталі біографії Волтера Дюранті, лауреата Пулітцерiвської премії. Цієї відзнаки вже протягом десятиріч намагаються його позбавити ті, кому болить пам’ять жертв радянського режиму.

Витоки великої брехні

Доля цього кореспондента The New York Times, також посмертна – яскраве свідчення подвійних стандартів колективного Заходу щодо народів, які змагаються з тоталітаризмом, як-от українського. Зміна же Волтерових поглядів від несприйняття Леніна та соціалізму в 1917му до його палкої пропаганди в 1930х – переконливий приклад, як провідниками лівої ідеї часто стають представники зовсім не пролетаріату.

Бо цей персонаж народився в дуже небідній родині, також  релігійній і суворих правил. По суботах малому Дюранті наказували читати книгу “Життя святих мучеників”. З детальними описами й щедро ілюстровану малюнками тортур жертв, зазвичай оголених.

В його рідному промисловому Ліверпулі, який згодом назвуть “колискою соціалізму в Англії”, була високою дитяча смертність. Серед міської бідноти, звичайно: кожен другий  вмирав, не досягнувши 11 років. Тож Волтер рано засвоїв, що ціна людського життя – не бозна яка велика, і зневагу до мас проніс через усе життя. Надто радянських, чим трудовим подвигом  захоплювався у своїх статтях. “Насправді був переконаний, що росіяни – недолюди, і керувати ними можна тільки з батогами, багнетами та розстрільними командами,”– згадував про Дюранті його приятель Юджин Лайонс.

Волтер вчився у “Герроу”, престижній школі для хлопців, і там пережив перший гомосексуальний досвід. З чого не робив таємниці, навіть хизувався “нормальним епізодом дорослішання чоловіка в Англії”.

Досягнувши повноліття і закінчивши Кембрідж, почав витрачати сімейні фунти на подорожі, розваги та жінок. Дід-бізнесмен залишив онукові непоганий спадок у трастовому фонді. Молодий чоловік жив у Лондоні, Нью-Йорку та Парижі і посилено працював над репутацією “першого плейбоя свого покоління”. Так описувала Волтера одна з його численних дівчат, її спогади увійшли до книги Саллі Тейлор   “Сталінський виправдач: Волтер Дюранті” (Stalin‘s Apologist: Walter Duranty).

Справді бурхливим став паризький період – знайомство з героїном та участь в ритуалах чорної магії. Останні – з жертвоприношеннями тварин і сексоргіями з багатьма партнерами обидвох статей. А також зворушливий трикутник з відомим оккультистом Алістером Кроулі, якого рідна мама називала “тварюкою”, і з дамою серця Алістера, Джейн Черон. Всі троє завзято віддавалися наркотикам і груповому “коханню”.

Невгамовний апетит Волтера до протилежної статі (“заводив легіони коханок у всіх країнах, де бував”) напевне пояснили б психологи, і, щонайменше, двома причинами. По-перше, коли був підлітком,  його батько пішов з дому, без жодних пояснень. Повернувся до дружини з сином через кілька років, теж нічого не пояснюючи і не надто цікавлячись, як жили весь цей час. Відсутність батькової уваги в дитинстві Волтер пізніше компенсував, як міг.  

По-друге, не міг похвалитися виграшною зовнішністю: невисокий на зріст, з великим негарним носом на лисіючій голові. Згодом, у 1924му, ще й ногу втратить під колесами поїзда – нещасливий випадок у Франції. Це після нього підсяде на морфій, щоб заглушити біль, а далі – на опіати. Врешті, знайде в собі сили відмовитися від наркотиків – бо нищили потенцію, а з такою втратою Дюранті змиритися не міг. Відрізану кінцівку замінять дерев’яною, журналіст буде вважати її своєю  принадою і запорукою успіху в жіноцтва.

Взагалі, із залізницею склалися особливі стосунки. Коли Дюранті стане відомим і надрукує автобіографію “Пишу, як мені подобається” (I Write As I Please), то нафантазує про себе історію в дусі бульварного роману – наче б то тато з мамою загинули під час аварії потяга. Йому ж тоді, мовляв, було всього десять. І публіка охоче проковтне брехню, так само як згодом ще одну, значно більшу: “жодного голоду в Україні нема”.

“Знайти правду і написати про неї якнайкраще”

Переоцінити вплив цього інформаційного злочину навряд чи можливо, бо має надто багато різних вимірів. Лише один з них: це також і Волтерова брехня розв’язала руки комуністичній владі для подальших репресій та геноцидів поневолених народів. Йому, що представляв найвідоміше видання світу, довіряли не тільки в США.

Чимало все одно не погоджувалися, що свідомо дурив своїх читачів – навіть після того, як повністю відкрилася страшна правда про 1933й в Україні. Мовляв, і сам Дюранті – жертва сталінських маніпуляцій, наївно купився.  Цю тезу в 1990 р. найкраще заперечив оглядач The Washington Post Джонатан Сандерс: “Сліпа амбітність у поєднанні з відсутністю моральних засад безглуздого кар’єриста – це єдине чим керувався Дюранті. Але ніяк не ідейністю”.

Заодно й банальною матеріальною зацікавленістю – розлогі інтерв’ю з “вождем народів” у 1930му та 1933му і статус “свого” у кремлі приносили журналістові дивіденди, якими не могли похвалитися інші західні репортери. Волтер мав  помічника, який збирав для нього інформацію, Роберта Кінкіда, і жив на широку ногу – п’ятимісне авто з особистим водієм, велике помешкання по вулиці Большая Ординка, прибиральниця, куховарка – висока на зріст молода росіянка Катя. Джордж Селдіс, ще один американець в Москві, який часто бував у Дюранті вдома, писав, що дівчина майже одразу почала надавати  інтимні послуги своєму працедавцеві. Дружина Волтера, та сама Джейн Черон, була в курсі та не заперечувала.

Пізніше її чоловік приживе з коханкою незаконно народженого сина.

Таки недарма глава цієї родини умів поєднувати непоєднуване. Ще в 1921му, повернувшись із Самари, писав про тамтешній голод і бідолашних дітей Поволжя: “Їхні пальці не товстіші від сірників, а плечі не ширші від лінійок. Обличчя одного хлопчика схудло до розмірів жіночої долоні”. Всього через тиждень по тому журналіст захоплювався чудовими московськими ресторанами, “треба лише місця знати”. Одне з таких – поруч з готелем, там “будь коли можна поласувати свіжою астраханською ікрою з довоєнною горілкою, смачним борщем зі старим шеррі, запеченими лососем і куріпкою з бордовим бургундським чи шампанським. Є тістечка усіх видів, добрий російський сир, парниковий виноград, старий порт і ще старіший коньяк”.

Гірка іронія, бо своє професійне кредо Волтер колись сформулював так: “Знайти правду і написати про неї якнайкраще”. Або ж, коли працюєш у Москві – тільки ту правду, яку дозволяють. Його колеги протестували й зверталися до посольств своїх країн – ніхто не має права вимагати, щоб ми показували репортажі радянським урядовцям перед тим, як їх друкувати. Дюранті ж погодився на місцеві “стандарти”, навіть наполягав, що радянська цензура не така вже й сувора.

Редактори у Нью-Йорку за прихильність до комуністів лаяли. Попри те,  призначили власкором  The New York Times у Москві з небаченою зарплатнею – 10000 доларів щороку, плюс супутні витрати. Одне з виправдань, чому саме Дюранті отримав хлібну посаду, звучало незграбно: не він єдиний захоплювався кривавим Йосипом. Наприклад, згаданий вище Юджин Лайонс, до речi –  син білоруських імігрантів до США – йому випала “честь” першим брати інтерв’ю в диктатора. Лайонс писав, що “неможливо жити в тіні легенди Сталіна і не бути ним зачарованим. Його пухнасті вуса обрамлюють чуттєву усмішку…”. І так далі.

Ці освідчення, щоправда, на Пулітцерівський комітет враження не справили, зате 13 публікацій Дюранті про виконання п’ятирічного плану в ссср сподобалися. Настільки, що в 1931му йому вручили найпрестижнішу премію в галузі журналістики “за глибину, неупередженість, обгрунтоване судження і виняткову чіткість”. Згодом Волтерове лауреатство назвуть “знущанням з Пулітцера” і визнають його репорстерство звичайним “копіпастом” радянських газет. Та на початку 1930х премія означала, що Дюранті – не просто популярний репортер, але й експерт з російських питань.

Спрацювало, коли він закликав США відновити стосунки з ссср. Звідти вдячність не забарилася: Дюранті супроводжував міністра закордонних справ Максіма Літвінова в його подорожі до Нью-Йорка. І приймав протокольні лестощі від представників американського істеблішменту на урочистій вечері для радянської делегації в готелі “Волдорф-Асторія”: “Піднімемо келихи за кращого журналіста цієї країни та дружбу з Росією!”.

…Тим часом, за тисячі кілометрів мученицькою голодною смертю вмирав український Схід.  

Кінець “золотих днів”

Про Голодомор в Україні, на Кубані та в Ростові-на-Дону писали земляки Дюранті, британці Гаррет Джонс та Малколм Маггерідж. Обидва наводили численні документальні докази: голод створений навмисне, в окупованих селах ситі й забезпечені військові позбавляють місцевих людей будь-яких засобів до існування. “Один з наймоторошніших злочинів в історії, настільки жахливий, що майбутнім поколінням буде важко повірити, як подібне могло статися” (Маггерідж).

Щоб “нейтралізувати” Гаррета і Малколма, Дюранті об’єднав зусилля з Лайонсом. Той щедро пригощав колег в московських ресторанах, не шкодував грошей на алкоголь, і постійно розповідав, який з Джонса брехун. Дюранті ж надрукував статтю “Росія голодує, але не вмирає з голоду”, хрестоматійну сьогодні “альфу та омегу” найцинічнішої журналістської брехні. В ній наполягав, що “жодних смертей від голоду в ссср нема”, а Джонс “усе перебільшив”. Разом з тим, якось зізнався британському дипломатові у Москві: “Протягом останнього часу 10 мільйонів росіян (радянських громадян – ред.) просто зникли”.

На той момент, як вважає англійський історик Роберт Конкест, улюблений журналіст Сталіна був давно і надійно на гачку радянських спецслужб. Ті погрожували оприлюднити його найпікантніші пригоди з жінками. Одна з постійних коханок Волтера була співпробітницею мгб. Коли ж довів свою лояльність, то нагородили грошима: дружина міністра Літвінова згaдувала, як Дюранті отримував готівку в радянському посольстві в Парижі.

Але “незамінних людей”, як відомо, “не буває”, й американцеві на власній шкірі довелося відчути цю сталінську істину. Спочатку з посади усунули його друга та джерело інформації Літвінова, а потім The New York Times закрила своє московське бюро. Дюранті знову підсів на наркотики, цікавився все молодшими жінками, а грошей на тих та інших бракувало. І почав втрачати професійний нюх. Раніше його поважали, бо передбачив, що радянська влада – це надовго, хоч більшість були впевнені, що ні. В 1940му твердив: Німеччина ніколи не нападе на ссср, навіть припускати подібне – дурниці…

Другу Світову й до кінця життя Дюранті, вже мало кому цікавим, провів у Каліфорнії. Все ще писав книжки про Радянський Союз і вихваляв “геній Сталіна”, але попиту на цю белетристику було  мало. На журналістську роботу більше не брали.

На початку 1950х колишній фанат ссср раптом оголосив про свої радикально антикомуністичні погляди. Та важко було знайти когось, з ким можна було б ними поділитися. Хіба що з новою дружиною, Анною Інрайт, з нею одружився незадовго до смерті в 1957му, у віці 73х років.

Ось тільки вмирати цьому чоловікові судилося не лише фізичною смертю і не раз. В 1990му українська діаспора за кордоном зробила першу спробу позбавити його Пулітцерівської премії. Комітет відповів відмовою – мовляв, премію журналіст отримав ще до того, як почався Голодомор, і “нема переконливих доказів його навмисної брехні”. В 2003му – ще звернення, і знову безуспішно. Але минулого року в мережі з’явилася нова петиція з повторною вимогою – поки Дюранті з нагородою, пам’ять мільйонів жертв режиму залишається неналежно вшанованою. Щоб не сказати “зневаженою”. Боротьба продовжується.

Angels in Stalin’s Paradise, Stalin’s Apologist: Walter Duranty, https://theguardian.com, https://www.washingtonpost.com/, https://spartacus-educational.com/, https://www.nytco.com/

Global Village

Фото: https://www.britannica.com/,http://celex.s205.xrea.com/, https://oztypewriter.blogspot.com/, https://www.alamy.com/

Білий дім оприлюднив “Спільну заяву США та Німеччини про підтримку України, європейської енергетичної безпеки та наших кліматичних цілей”. У ній Вашингтон  вмив руки від будь-яких безпекових гарантій нам у зв’язку із добудовою “Північного потоку-2” та не тільки. Росії ж  доволі обережно погрозили черговими санкціями, не більше. 

По суті, документ на сайті Білого дому https://www.state.gov/ не створює хоч якихось турбот для РФ і формалізує те, про що упродовж останніх місяців вирує мережа – долю нашої держави в неї за плечима вирішили великі гравці. Україну остаточно відсунули на маргінес світової політики задля реалізації власних економічних інтересів.

Тож уже перший абзац спільної заяви рокладає цятки над “і”  та призначає Берлін на роль жандарма України, якби та раптом спробувала відмовлятися від імплементації Мінська: “США зобов’язуються підтримувати зусилля Німеччини та Франції щодо встановлення миру на сході України за допомогою нормандського формату. Німеччина активізуватиме свої зусилля в рамках Нормандського формату для сприяння виконанню Мінських угод”.

Як саме стримуватимуть нашого неадекватного північного сусіда, не конкретизують, обмежуючись доволі туманними формулюваннями і залишаючи безмежне поле для маневрів усе тій же Німеччнині. Аж до того, щоб просто погрозити пальцем ворогові чи тупнути ніжкою: “Якщо Росія намагатиметься використовувати енергію як зброю або вчинити подальші агресивні дії проти України, Німеччина вживатиме заходів на національному рівні та вимагатиме ефективних заходів на європейському рівні, включно з санкціями, з метою обмеження можливостей російського експорту до Європи в енергетичному секторі, включаючи газ, та / або в інших економічно важливих секторах. Це зобов’язання покликане забезпечити, щоб Росія не використовувала будь-який трубопровід, включаючи “Північний потік-2”, для досягнення агресивних політичних цілей, використовуючи енергію як зброю”.

В перекладі непротокольною мовою – якщо Німеччина й “yживатиме заходів на національному рівні”, то дбатиме, звичайно, про власний “рівень”, не український. А вимагати чогось у євроструктур можна скільки завгодно, та це ніколи не означає, що бодай одну з вимог виконають. Досвід України в ПАРЄ останніх років – тому чудове підтвердження.

Особливо “зворушливий” пункт про сприяння  нашій “зеленій” енергетиці на тлі давно відомої суми втрат українського бюджету від запуску “Північного потоку-2”, від 1,5 до 2 мільярдів доларів+: “Німеччина зобов’язується створити та управляти “Зеленим фондом” для України для підтримки енергетичного переходу України, енергоефективності та енергетичної безпеки. Німеччина та США намагатимуться сприяти та підтримувати інвестиції у “Зелений фонд” для України щонайменше на 1 мільярд доларів, у тому числі від третіх сторін, таких як приватний сектор. Німеччина надасть початковий внесок у фонд щонайменше 175 мільйонів доларів і працюватиме над продовженням своїх зобов’язань у найближчі бюджетні роки”.

Чим закінчилося недавнє збільшення “зеленого” сектора в нашій енергетиці за рахунок скорочення потужностей АЕС, відомо надто добре – драматичним підвищенням тарифів  для громадян.

А з німецько-американською “допомогою” чекайте ще більших “покращень” у цьому напрямку.

Людмила Пустельник,  Global Village

“Україно! Не бери від “партнерів” ні копійки!”

Новини з об’єднаного німецько-американського фронту проти України. Услід за канцлером Меркель, Вікторія Нуланд, заступниця Держсекретаря США,  підтвердила, що Штати і Німеччина уклали угоду. Згідно з якою Німеччина замовить слово за Україну в разі агресії Путіна. Про Штати, тим часом, мови не було.

Відповідні заходи Німеччини на агресію Путіна будуть спрямовані на обмеження експорту російських енергоносіїв до Європи. Тобто, Німеччина сама собі відключить газ з труби, яку вона ж побудувала! Уявляю, як вона зважиться на це взимку.

Нагадаю, що Меркель і Нуланд вирішують все за спиною України. Та ще й покрикують, щоб Україна сиділа тихо й не рипалася. Хоч друзі так не поводяться.

Україно! Не вір їм! НІЧОГО ВІД НИХ НЕ БЕРИ! ЖОДНОЇ КОПІЙКИ. Гроші – це вода. Швидко витечуть, а безпеки не дадуть. Ну, яка безпека від вітряків, якими вони покриють Україну? Нехай німці собі ці вітряки будують, а не газ від Путіна тягнуть.

Україно! Єдине, на що погоджуйся, це на пропозицію вступити до НАТО, негайно. Згадай, що саме Меркель в 2008 році перешкодила Україні і Грузії стати на шлях вступу до альянсу. Нехай тепер це виправляє. Все, що відбувається зараз, включно із 14 000 загиблих в російсько-українській війні і мільйони переселенців –  це на її з Путіним совісті. Вона у них одна на двох.

Байден кремлівський –  не назавжди. Треба дочекатися хоча б 2022 року, коли республіканці повернуть собі Палату представників у Сенаті США і зможуть вплинути на цю ганебну змову Байдена з Німеччиною та Росією.

P.S. Як би нагадати фрау Меркель (Ріббентроп), що німецькі війська бомбардували Україну і мою Одесу задовго до того, як вони пішли воювати з Росією? І моя 6-річна тоді мама з сестрою і бабусею ховалися в катакомбах від їхніх бомбардувань? І четверо з маминої і татової родини загинули з вини німців ?! Але не почує. Спочатку – Німеччина і німці. Гроші і особистий інтерес. Українці ж почекають, вони не арійці. Не вперше вже так.

Facebook

 Світлана Павленко (Svitlana Pavlenko), м. Орегон, США

Фото:  https://www.theguardian.com/, https://www.reuters.com/