“На нашому урочистому засiданнi було весело” –

      Пiдсумував церемонiю iнавгурацiї нового Президента В.Зеленського тепер уже колишнiй спiкер розпущеного парламенту А.Парубiй.

      Про що сказав, а чого – ще нi, та варто було б –  новий керiвник Ураїни.

     Шоу та слово

     Можна по-рiзному ставитися до Зеленського-полiтика, але якщо iнаугурацiя – це, як не крути, шоу одного актора, то Володимиру-артистовi воно вдалося на 10 балiв. Попри те, що бiльшiсть своєї першої промови, все ж таки,  читав. Та все одно залишався переконливим за рахунок емоцiйної складової, апелюючи до больових точок усього суспiльства. Якщо навiть десь зiграв спiвчутливого до страждань спiвгромадян лiдера, то все одно змусив собi повiрити. Сценiчна школа дуже стала в пригодi.

       Щоправда, були в промовi моменти, якi зiграти дуже важко чи й неможливо. Бо телекамеру, яка бере «крупний план», не обдуриш. Наприклад, коли Володимир говорив про Донбас, i в цi секунди в його поглядi ненадовго зблиснула волога. Потiм скрушний порух голови i подивився вгору, щоб впоратися з почуттями – той рiдкiсний в нашiй iсторiї епiзод, коли народ i влада були єдинi у своєму поривi. Що засвiдчили щирi оплески тисяч громадян, що зiбралися послухати iнаугурацiю навколо стiн Верховної Ради. Врештi, не дуже прихованi сльози у Володимирових очах з’являлися ще не раз пiд час промови.  

      Вельми грамотно розставив акценти. Коли, нагадуючи про наших полонених, перейшов на росiйську, було зрозумiло, що то не стiльки вiд хвилювання, як месидж урядовi пiвнiчного сусiда. Що прозвучав категорично, навiть ультимативно – жодних поступок територiями, полонених мусять негайно повернути додому.

      Нарештi, приємна багатьом українцям картина, коли Верховна Рада виступала в незвичнiй для себе ролi масовки, та ще й безпорадної. Чиї «трудоднi» пiд куполом вже полiченi, бо новий президент парламент тут же розпустив.

      Недарма кажуть, що спостерiгати за спостерiгаючими – то особливе задоволення, i вирази депутатських облич пiд час промови президента щонайкраще переконували у справедливостi цiєї тези. Вдавано вiдсутнiй погляд вiце-спiкера Iрини Геращенко, що сидiла на трибунi за спиною головного промовця. Скептична й водночас розгублена посмiшка на обличчi Арсенiя Яценюка. Або ж «термiнове» вивчення своїх черевикiв чи стелi багатьма iншими, щойно потрапляли пiд «прицiл» теле-операторiв – всi разом були колективним портретом переможених, яким нарештi довелося на власнi очi побачити свою поразку.

     А ще парламент кiлька разiв аплодував новому президентовi стоячи. Звичайно, це також не без того, щоб продемонструвати характерне для «народних» обранцiв мистецтво прогинатися перед очiльником – якого ще вчора дружно поливали брудом.

Головне в iнаугурацiйнiй промовi

     1.Вiдповiдальнiсть за країну несе не лише Президент, а й усi громадяни, разом й особисто. «Кожен з нас – президент». Присягу щойно приймали всi ми. Українцi – єдиний народ, незалежно вiд того, де живуть i якою мовою розмовляють. Тi, хто гинуть на Донбасi, переселенцi чи заробiтчани – усi вони рiвнi, нема серед них «правильних» чи «неправильних». А коли єдинi, тодi – сильнi.

    (Реплiку з мiсця вiд Олега Ляшка, що вимагав вiд В.Зеленського говорити лише українською, той одразу парирував: «Дякую», що продовжуєте роздiляти людей»).

       2. Мiгрантiв з України чекають вдома! Президент готовий надати громадянство репатрiантам, якi, в свою чергу, будуть готовi подiлитися набутими закордоном знаннями та втiлювати в життя європейськi цiнностi.

        Що варто було б додати з приводу: яким буде механiзм надання громадянства? (Зараз – доволi складний). Чи передбачається спрощення процедури для фахiвцiв, що хотiли б повернутися? Чи можуть при цьому залишати громадянство країни, з якої приїхали? На цi питання новому президентовi ще потрiбно буде вiдповiсти.

       3. Армiї – належнi пiльги, гiдну оплату воякам, стабiльне фiнансування, вiдпочинок для родин, повагу. Бо «не буває сильної армiї там, де її не поважає влада».

       4. Некоректно говорити про Крим та Донбас, як «втраченi територiї», бо неможливо втратити те, що наше по праву. Повертати ж потрiбно не лише землi, але й свiдомiсть людей, що там живуть. «Щоб вони почувалися українцями», попри те, що влада досi нiчого для них не зробила.

       Що варто було б додати з приводу: Чи буде повернуто право отримувати українськi пенсiї тим мешканцям Донбасу, якi недавно погодилися прийняти росiйськi паспорти? Україна їх цього права позбавила, що, на думку юристiв, суперечить нашому чинному законодавству.

       Як саме «повертатимуть свiдомiсть» громадян з окупованих територiй? Тим бiльше, що це – процес не одного десятирiччя.

       З чого почнеться повернення Криму й Донбасу? Як це буде? За рахунок яких чинникiв? Очiкуваної конкретики знову не прозвучало.

  1. Уряд, парламент, СБУ, Генпрокурор, мiнiстр оборони – звiльняйтеся. Верховнiй Радi  ще належить прийняти Закон про зняття депутатської недоторканностi та виборчий кодекс.

        Що варто було б додати з приводу: Коли та як з’являться новi люди на звiльненi мiсця.

        Висновок: промова прозвучала красиво, в тому числi й за рахунок того, що громадяни дуже хотiли почути i таки почули. Але поки не почули як.

 

       Що вже отримав Президент,

       Крiм пiдтримки своїх прихильникiв: селфi з ними бiля Верховної Ради. (На церемонiю йшов пiшки через Марiїнський парк).

      Також символи влади – гербову печатку зi срiбла вагою 500 г. Використовується для завiрення пiдпису на грамотах та листах до iнших президентiв.

      Колар – з медальйонa-пiдвiски, шести медальйонiв з фiнiфтi та дванадцяти декоративних ланок. В центрi колара – ладанка, про яку вiрять, що належала гетьмановi Мазепi. Колар виготовлено з бiлого та жовтого золота 585-ої проби, вага – 400 г.

     Булаву – зроблена зi срiбла, позолочена. Рукiв’я оздоблене коштовним камiнням. «Яблуко» булави прикрашене гранатами та смарагдами. Важить 750 г.

     Цитата дня: «Ранiше я робив усе, щоб українцi посмiхалися. Наступнi п’ять рокiв робитиму все, щоб вони не плакали».

     Людмила Пустельник

   Фото: currenttime.tv