«То де ж та Ваша реформа, панi Супрун?!»

     «При входi до полiклiнiки висiло велике оголошення: «У нас не беруть хабарiв!» Бу-га-га! Беруть i будуть брати – а я навiть кажу добре, що так. Бо iнакше дулi би в нас народ лiкували» – з листа читача до Global Village.

      Хочете, розкажу, як ми з жiнкою на собi вiдчули «медичну реформу в дiї»? Приїхали до тещi в село, Тернопiльська область – з нашого «рiдного» вже 7 рокiв Лiона, Францiя. Село – глушина, до цивiлiзацiї в райцентрi – кiлометрiв 15. А Наталка, моя дружина, всю дорогу скаржилася – нудить. Думали, в лiтаку щось не те з’їла, виявилося – вагiтна! Класно, всi радiють. Та недовго – вже через день почалася кровотеча, ми були в трансi. Подзвонили на «швидку». Там сказали, що в них зараз всi на викликах, вiльних машин нема, а що – сильна кровотеча? «Та нi,» – признаємося, як чеснi придурки – «Вночi трохи було, а зараз нема нiби». «Ну, то чого до нас дзвоните? Приїжджайте до лiкаря, всьо».

       Легко тiй дiвчининi казати – «приїжджайте»! Автобус буде через село трястися годин через чотири, таксi обiцяло десь за годину з «копiйками». Наталка плаче, теща також. Бiжу на край села, ловлю першого-лiпшого на роздовбанiй «шкодi», вмовляю, щоб довiз.

      Добре, приходимо, нарештi, в районну полiклiнiку. При входi – прикольне оголошення: «У нас не беруть хабарiв! Якщо вважаєте, що у вас вимагали хабара, дзвонiть на «гарячу лiнiю» №…». «Бу-га-га! Напевне ж – беруть i будуть брати,» –  подумав я. Дуже скоро виявилося, що недаремно.

     Наталка каже: «Ого, а тут ремонт робили останнiй раз, коли я ще до школи ходила!» Повiрив – все таке старе, обдерте, пiдлога порепана. Брудно.

      Пiд кабiнетом гiнеколога – черга довжелезна, крiсел для всiх бракує. Туалет – на тому самому поверсi його нема, треба знову на другий пертися, а ми щойно на п’ятий видряпалися. Води в туалетi теж нема. Бiдося чорна.

     Дружина дочекалася десь за пiвтора години своєї черги. Зайшла, вже й так вся на нервах, i вiдразу – назад, знову в сльози: «Я на це незгiдна!» Що, Наталю? А таке: оглядають пацiєнток не iндивiдуально – «колективно». Поки з однiєю медсестра якiсь манiпуляцiї проводить, iншу обстежує лiкарка, але нема такого – щоб була єдина, як належить, пацiєнтка в кабiнетi. Бо лiкарка – одна на змiну, а жiнок на прийом – багато. Ну, i «картина маслом», вибачайте за iнтимнi деталi – лежать в гiнекологiчних крiслах «в шеренгу» три жiнки, i всiм нас***и, як вони при цьому почуваються. Бо там ще дверi до сумiжної кiмнати, з них час вiд часу виходять якiсь то медсестри, то медбрати. Туди-сюди, нiби прохiдний двiр.  

     Собi думаю: я – мужик, але навiть менi, якби перед лiкарем без штанiв стояв, дуже би не хотiлося, аби ще хтось бачив «у всiй красi». Це ж елементарна приватнiсть! Та головне, знаєте, що? Черга Наталцi зовсiм не спiвчувала: «Чо ви, жiночко, обурюєтеся? Що – ви одна така?». Ясний пень, тут вам не Лiон, ми вiдвикли вiд рiдної медицини.

На наше щастя, з кабiнету вийшла медсестричка. Наздогнав її в кiнцi коридора: на тобi, кицюню, 10 євро в кишеню халата. А панi докторцi скажи, що дам 25 – якщо мою Наталку зараз огляне, але тiльки Наталку, нiкого бiльше. I щоб дверi зачинили, потерплять вашi пацани зi своїми походами. Дiвча спершу включило артистку: «Що ви, грошей не беремо! Ми – державна полiклiнiка». Добре, кажу, але це вам – приватний гонорар за приватну послугу, держава не мусить знати. Сестричка поозиралася – певно, боялася, що я – якийсь замаскований перевiряльник, але грошi взяла. Сказала, щоб збiгав на перший поверх, купив там для дружини в аптецi одноразового рушника та серветок. «Бо треба мати свої, в нас тут не дають».

       Ще через 10 хвилин Наталку оглянули, сяк-так заспокоїли, сказали, що, може, й обiйдеться, небезпеки для плоду поки нема. Термiн вагiтностi ще малий, всього 7-8 тижнiв. «А як народжувати будете, то лiпше їдьте в область,» – лiкарка далi не продовжувала.

        Може, це когось здивує, але я, пiсля всього, був їй навiть вдячний, що взяла в нас грошi, яких, по iдеї, не повинна була брати. Бо все просто – лiкар має бути зацiкавлений, щоб лiкувати. Тож кажу: це добре, що i за медреформи продовжують брати хабарi – iнакше дулi би в нас народ лiкували. А так хоч шанс є – якщо грошi є.  

      Вже коли виходили, спостерегли таку сцену крiзь прочиненi дверi iншого кабiнету: в кутку, затиснений столом, пан доктор щось-там виписував пацiєнтовi, а сам кабiнет – одночасно був торгiвельним залом, чи що? Медик лiкує, a мережевий маркетинг – працює: на столi розкладенi гори жiночих трусiв i лiфчикiв, тут же якась тiтка за них бере грошi з бажаючих собi таке купити. Медсестри cтоять юрбою, жiнки-пацiєнтки теж пiдходять. Напевне, продавали за недорого, бо покупцiв було багато. Я, щоб якось Наталку розвеселити, запропонував – давай i тобi придбаємо трошки «медичного сексу», але вона вiдмовилася.

       Два мiсяцi тому народилася наша Марiйка, або Марi, по-мiсцевому – здоровенька i красунечка, як її мама. Народжувала Наталка за мiсцем теперiшнього проживання – в Лiонi. Пологи легкими не були, їх стимулювали. Aле протягом усього часу, поки були в лiкарнi, на моїх дiвчат хухали й дмухали. Окрема затишна палата з телевiзором, харчування, як у доброму ресторанi, на кожному кроцi – посмiшки персоналу. Не буду брехати – це не було дешево, але в нас – страхiвка, тож сiмейний бюджет спокiйно витримав.

     Тепер маю питання до в.о. мiнiстра охорони здоров’я України: панi Супрун, де ж та ваша реформа на територiї Тернопiльщини?! Ще туди не дiйшла? Hавмисне не пишу назви райцентру. Бо, по-перше, не хочу, щоб зараз брали за дупу тих сестричку з лiкаркою. А, по-друге, така сама iсторiя – напевне в багатьох iнших райцентрах, якщо не в усiх.

     Питання ще одне: якщо суть Вашої реформи – покращення не лише якостi медичного обслуговування, але й повагa до людської гiдностi пацiєнта, «як на Заходi» – то про яку  «повагу» можна говорити в «гiнекологiчнiй шерензi»? Я зараз i про повагу до лiкарки також: чому за «реформованої медицини» на всю полiклiнiку – аж одна гiнеколог? I де ж та «гiднiсть», коли лiкарський кабiнет «здають в оренду» для торгiвлi бiлизною?

      Ще уявимо що, не дай Боже, Наталку пологи би застали в селi, в її мами. Розумiю, що питання звучить по-дурному, але як гадаєте: вижили би мама й дитина, коли «всi на викликах, а вiльних машин нема»?

       Чи, може, ми не в тому мiсцi медичну реформу шукали? Бiгме, панi Супрун, я би дуже хотiв подивитися, де ж вона «успiшно працює» – як у вашому мiнiстерствi кажуть.

Олександр Романюк

Фото: ru.depositphotos.co, region-32.ru

Напишіть відгук