«Найчеснiшi емоцiї з гирла вiйни»

Iнтерв’ю з авторкою унiкального проекту #ПiснiВiйни Галиною Гузьо

      Про що думає солдат, якому через кiлька хвилин – iти в бiй? Яка музикa вчувається йому в шумi вiтру? Свистi куль? Якими словами можливо передати цi почуття?

      Та коли промовляє зброя – музам необов’язково мовчати. Ба бiльше – пiд акомпанемент канонади народжуються пiснi – написанi українськими вояками в зонi AТО. Емоцiйнi, потужнi та зворушливi, вони – вже частинa нашої новiтньої iсторiї. Що швидко здобули ефiри радiостанцiй i серця слухачiв.

      Це стало можливим завдяки подвижницькiй працi тендiтної дiвчини, Галини Гузьо, музичної журналiстки й менеджера артистів зi Львова – саме їй належить задум записати пiснi українських воїнiв – у виконаннi авторiв та вiдомих спiвакiв – i видати їх окремим диском.

      Як i реалiзацiя  задуму, збiр коштiв з цiєю метою, а також безлiч пов’язаних з проектом емоцiй, зустрiчей, недоспаних ночей, розчарувань та власних перемог – i все це протягом пiвтора року. В проектi, серед iнших, заспівали Тарас Тополя, Арсен Мірзоян, Павло Табаков, Анастасiя Приходько, Оксана Муха, «Пiккардiйська Терцiя», Iван Леньо, сестри Тельнюк. Почути їх можна тут: http://pisni-vijny.org.ua/songs  

       Наш з Галиною дiалог вiдбувся завдяки Скайпу. Cпiвпрозмовниця запам’яталася вмiнням говорити без пафосу про серйознi речi та явища, а ще – скромнiстю. Про те, що за проект вона  нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, я дiзналася вже пiсля розмови.

 – Як виник задум записувати авторськi пiснi наших воякiв?

 – Це було навеснi 2016-го. Росiйсько-українська вiйна тривала вже два роки. Все почалося з того, що спiвак i композитор Павло Табаков, з яким працюю як менеджер вже не один рiк, написав «Дорогy на Схiд». Вiн – автор музики, а його друг, поет з Чернiвцiв Василь Фесюк, написав слова. Вийшла дуже патрiотична, бойова, навiть маршева пiсня. На однiй з творчих нарад Павло каже: «Я не вiдчуваю, що можу її виконати. Iдеально було б, якби заспiвали нашi вiйськовi – тi, що вже пройшли вiйну, якi знають про що спiвають».   

        Тож я поставила перед собою завдання знайти цих спiвочих воїнів. Зробила кiлька дзвiнкiв у Збройнi Сили України. На диво, такi бійці знайшлися доволi швидко. Менi порекомендували п’ятьох хлопцiв, я з ними зв’язалася. Ми з Павлом їх зiбрали на професiйнiй студiї звукозапису у Львовi, «Jenny Records». Провели своєрiдне прослуховування, познайомилися. Невдовзi запросили на запис. Пiсня їм одразу сподобалася, записали. Так у виконаннi п’ятьох вонiв АТО звучить i досi на українських радiостанцiях i в Iнтернетi. На радiо так i йшла: «Бiйцi АТО – «Дорога на Схiд».

        Що цiкаво, цi п’ятеро воякiв ранiше не були мiж собою знайомi. На той момент вони щойно повернулися з зони бойових дiй. На студiї почали розповiдати свої iсторiї. Хтось показував власнi пiснi, хтось на гiтарi грав, хтось пізніше прислав кiлька своїх аудiо-записiв. Тодi у мене й виникла думка – кимось же колись записувалися повстанськi пiснi, стрiлецькi? А сучасна вiйна народила вже свою пiсенну творчiсть. Грiх було би цe не зiбрати, записати, видати одним диском – зафiксувавши сьогоднiшню сторiнку iсторiї в пiснi.

     Я почала шукати такi твори.

Галина Гузьо, Iван Леньо, Станiслав Паплiнський, Мар’ян Криськув

    –  Яких, напевне, було вже чимало…

    – Менi було важливо, щоб пісні були написанi саме бiйцями АТО – про те, що пережили, отi найчеснiшi емоцiї з гирла вiйни. Вiд того моменту, коли людина зустрiчаться вiч-на-вiч зi смертю, втрачає побратимiв… Коли щось бiльше розумiє в цьому життi, анiж ми – звичайнi мирнi жителi. Ось такi я шукала пісні, вiдбирала – щоб були правдивi та рiзних жанрiв і тем. Потiм вирiшила ускладнити завдання i надати ширшого iнформацiйного резонансу, щоб почула якомога бiльша кiлькiсть людей. Я придумала, що буду залучати до запису на студiї професiйних українських артистiв. Першим, хто погодився спiвати з воїном, Олександром Рожком, був лiдер гурту «Антитiла» Тарас Тополя. Вiн без жодних запитань прийняв пропозицiю, приїхав на студiю до Львова. Так було записано Сашкову пiсню «Не сумуй». Дуже швидко вона здобула свого слухача – надзвичайно глибока, зворушлива. «Не сумуй, коли мене немає, поцiлуй i обійми дитину. Памятай, Господь оберiгає тих, хто захищає Украну». А починається зi слiв «В той день, коли закiнчиться вiйна…». Ця пiсня багатьох зачепила, її взяли в ротацiю українськi радiостанцiї. З «Громадським телебаченням» ми зробили вiдеоряд. Кожна пiсня потiм пiдкрiплювалася вiдео, ми мiксували кадри з вiйни i зi студiї – коли воїн та артист спiвають в дуетi.

      В 2017-му, на День УПА, Покрови, Захисника України, 14 жовтня, у Львові, в Національній академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного, вiдбулася офiцiйна презентацiя збiрки за назвою #ПiснiВiйни, яка об’єднала 15 комозицiй.

 – Як вирiшували: ось цю пiсню беремо, а цю – нi?

 – Як на мене, найпотужнiшi i найчеснiшi з пісень з’явилися на початку вiйни, в 2014-2015-ому. Тодi все почалося… Ми не чекали, що ворог прийде на нашу землю i почне вбивати наших людей. Тодi нашi хлопцi встали на захист України. Всi пам’ятають, якими потужними були добровольчий i волонтерський рухи. Тож збiрка складається з пiсень, написаних саме в 2014-2016-му роках. Найсильнiшi емоцiї було вкладено тодi.

      Багато хто зараз запитує – чи буде другий альбом, адже пiсень про вiйну – багато? Нi, другого альбому не буде. Тому, що все важливо робити вчасно. Найсильніші емоції ми зафіксували, зберегли для майбутніх поколінь. Запис другого такого альбому був би вже кон’юнктурою, а я категорично проти  цього. 

      – Росiйськомовнi автори траплялися?

      – Дуже багато. Але одразу одним iз критерiїв вiдбору пiсень була їхня україномовнiсть. Ми воюємо за Україну, її мову й територiю, традицiї, iсторiю, за наших людей. Тому я вважала, що до такої збiрки, за назвою iснiВiйни не може входити жодна мовою окупанта. Це була дуже чiтка позицiя, її роздiлили всi, хто працював над альбомом.

        Тим не менш, росiйськомовних пiсень теж було чимало. На Сходi воюють теж i росiйськомовнi українцi. Таких багато можна почути в Iнтернетi. Але моя думка: що сучасна фронтова пiсня мусить бути українською. Разом з тим, зовсiм не заперечую важливостi й талановитостi росiйськомовних творiв.

         Коли почалась вiйна, нашi хлопцi взагалi не мали нової вiйськової пiснi. А вона потрiбна на вiйнi! Пiдбадьорює, пiднiмає бойовий дух, допомагає. Вiдпочивають хлопцi пiд неї. Нашi воїни з проекту розповiдали, що, бувало, чули, як хтось спiвав росiйський «шансон» чи групу «Любе» – улюблену Путiна. Що абсолютно «феноменально» в нашiй ситуацiї… В кращому випадку, захiднi українцi привозили на фронт козацькi, стрiлецькi, пiснi УПА чи тi, що вiд сучасних виконавцiв. Та вiйськових все одно бракувало. I зараз менi дуже приємно, що воїни мають нашi альбоми, що скачують цi пiснi собi на телефони рiнгтонами, слухають їх, переспівують.

     – Наскільки легко було воїнам спiвати з зiрками? Комплексували чи навпаки? Хто з зiрок був «найлегшим» для бійців?

     – Зазвичай дуети складалися легко і дуже природньо. Зрозуміло, що бійцям було важче: більшість із них вперше в житті опинилися на професійній студії звукозапису, ще й поряд із відомим співаком. Але людське щоразу брало гору – і ні в кого у чолі не «горіла зірка». Не ті пісні записувалися, щоб хтось капризував чи вмикав пафос. Тут, як і на війні, усім було важливо зробити свою роботу – і випустити пісню у світ. Усі без винятку артисти допомагали воїнам впоратися із завданням – правильно заспівати ноти, навчитися працювати з мікрофоном тощо. Без перебільшення скажу, що наш проект зумів об’єднати найкращих, найпрофесійніших та найпатріотичніших людей нашої країни.   

      – Ви вже сказали, що другого альбому «Пiсень вiйни» не буде. А чи з’явиться, наприклад, #Песни войны – вiд yкраїнських росiйськомовних воякiв?

     – Hi. Я вiдповiла на питання, чому цього не буде i не може бути. Пiсня вiйни на територiї України, де нашi люди гинуть за нашу землю, не може звучати мовою окупанта.

      – Держава пiдтримувала Ваш проект?

     – Нi. Це теж була одна iз принципових позицiй, що проект має бути волонтерським i меценатським. Всi, хто працювали над ним, робили це на волонтерських засадах. Починаючи вiд мене i закiнчуючи усiма виконавцями, аматорами та професiйними. Останнi знаходили «вiкно» у своєму щiльному графiку, приїжджали до Львова, записувалися з воїнами на студiї.

          Зрозумiло, проект мав бюджет i двi головнi статтi витрат. Перша – це запис i аранжування пiсень. Хлопцi, якi це робили, поставилися до проекту прихильно i дали знижку. Повнiстю безкоштовно ми не могли в них студiю орендувати, це великий шмат роботи. Тим бiльше, 15 дуетiв – з бійця та професiйного виконавця. Зробити аранжування дуету – це набагато складнiше, нiж одного виконавця. Кожна пiсня – це, по сутi, iсторiя в iсторiї, проект у проекті.

         Друга велика стаття витрат – це випуск CD. Я хотiла видати великий тираж – 5000 примiрникiв. Для сучасного музичного ринку – це серйозна пропозицiя, майже нiхто такими тиражами не видає. Але хотiлося якомога ширше представити цей альбом. Загальний кошторис – це майже 400000 грн. Всi цi грошi – меценатськi. Кошти звичайних небайдужих людей, серед них були і мої однокласники, однокурсники, друзі, колеги… Згодом до них долучилися успішні бiзнесмени та навіть народнi депутати. Останнi робили це саме як громадяни України, а не представники якоїсь полiтичної сили. На цьому наголошували: даю грошi тобi на реалiзацiю твоєї iдеї, бо вона менi подобається.

       До держави я звертатися не хотiла, щоб не витрачати час на оббивання владних коридорiв. У мене було що робити. Ще одна причина – не хотiлося, щоб держава втручалася в змiст цього альбому. Щоб нав’язували якiсь теми чи людей, якi мали би там звучати чи нi. Я мала своє бачення, i менi важливо було зберегти чеснiсть пiсень.

        Але важливо сказати, що нас дуже вiйськовi пiдтримали. Вже коли ми робили презентацiю-концерт 13 жовтня 2017, до його спiворганiзацiї долучилася Сухопутна Академiя iм. Сагайдачного у Львовi. A 5 грудня, коли був концерт у Києвi, напередодн Дня ЗСУ, долучилися Генштаб та Мiнiстерство культури, вони видiлили певнi кошти, щоб цей концерт вiдбувся. Наступного дня менi зателефонували з приймальнi мiнiстра  Євгена Нищука i запропонували: давайте ми профінансуємо ще один тираж альбому. Це була класна iдея, бо попереднiй тираж швидко закiнчувався – ми тисячами передавали альбом на передову, я органiзувала розсилку диску по вiйськових частинах. Тож наступнi 5000 вийшли державним коштом. І це вже був вагомий внесок держави у наш проект.

       – Чим цей проект став для Вас особисто?

        – Вiн змiнив мене. Я познайомилася з найкращими людьми своєї країни – це про наших воїнiв. Вони мене вразили – тим, якими вони є. Ми досi спiлкуємося. Що цiкаво – до нашого проекту потрапили пiснi, переважно, добровольцiв. Тобто тих, кого нiхто не спонукав i не просив йти захищати Батькiвщину. Це люди, якi вiдчули: не пробачать собi, якщо цього не зроблять. I саме в них народилися сильні, потужної iдеї патрiотичнi пiснi. Цей проект додав менi нового змiсту в життi. Взагалi, попри всi негаразди й лихо, що несе вiйна, вона, разом з тим, дозволила українцям мати своїх героїв – з iменами та обличчями. Головне, коли ця вiйна закiнчиться, щоб ми не втратили цих героїв, щоб продовжували їм дякувати i шанувати їх. Бо дуже багато, на жаль, iсторiй, коли хлопцi повертаються з вiйни i почуваються непотрiбними в мирному життi. Тож цей альбом був для цього зроблений – щоб воїни знали – про них пам’ятають. I що їм вдячнi за те, що над Львовом та Києвом не лiтають вiйськовi лiтаки ворога.

        – Разом з тим, суспiльство вже встигло звикнути до вiйни. А певна його частина взагалi нею не переймається, «бо це вiд нас далеко». Як вважаєте, Ваш альбом може достукатися до таких людей?

       – Чим далi, тим бiльше вiйна i справдi стає буденнiстю, i тим менше людей заангажованi в цю тему. А ще менше – щиро нею переймаються. Коли вiйна почалася, було враження, що суспiльство дуже акумулювало свої сили, волонтерський рух був неймовiрним, кожен намагався зробити свiй внесок. Дiти малювали малюнки для воякiв на фронтi, бабусi плели сiтки, передавали закрутки. Та чим далi – вiйна стала заговорюватися, у випусках новин  стала просто обов’язковим пунктиком. Страшна статистика щоденних смертей вже не сприймається суспiльством як щось таке, що йому болить. На жаль.

       До того ж, ця вiйна – гiбридна, вiдрiзняється вiд iнших воєн. Люди просто не знають, як з тим поводитися. З одного боку – таке природнє бажання жити мирно й тихо, та з iншого цього не дають зробити вiйськовi дiї на Сходi. Знову ж таки, захисна реакцiя – не думати про погане, не бачити вiйни. Бо справдi – всi втомилися за роки, виклалися й фiнансово, i морально. Щоб кожен перейнявся вiйною, вона має його особисто зачепити. Грубо кажучи, берцi ворога мають прийти на твiй порiг, щоб ти вiдчув себе у вiйнi.

       З iншого боку – багато з воїнiв, хто повертаються на мирнi територiї, розчаровуються. «Я щойно був на вiйнi – а ви тут п’єте-гуляєте, робите вечiрки й концерти!». Мудрий чоловік з нашого проекту, Олександр Рожко, вiдповiв на це так: «Ти ж за це воював ще вчора, щоб тут люди мали спокiй i мир. Ти захищав це мирне, врiвноважене життя. Це було твоєю метою там. То чому зараз злишся на людей, що святкують, коли ти воював?»

       Це дуже складна вiйна, своєю гiбриднiстю ламає багатьох. Якщо когось вона зачепила – тi осторонь стояти не будуть. А кого – нi, i хто завжди був пасивним та байдужим споживачем – тим буде все одно.

      – Вас особисто вiйна стосується?

      – На щастя, моєї родини вона не зачепила. Але знаю дуже багатьох, якi воювали. Це i мої однокласники, однокурсники та знайомi. Менi просто небайдуже, що вiдбувається в нашiй країнi. Коли зрозумiла, що можу зробити проект iснiВiйни, наступною думкою було: нiколи собi не пробачу, якщо його не зроблю. Хоча й виявився дуже складним. Не бракувало моментiв, коли хотiлося все кинути. То несподiвано хтось з артистiв, на кого розраховувала, вiдмовлявся чи поводився якось некоректно. То аранжувальники в серединi проекту сказали, що втомилися i бiльше не можуть вигадувати новi аранжування для пiсень. Рiзне було. Але Бог повертав усе в належне русло – без його допомоги не обiйшлося. Скажiмо, грошi закiнчувалися, були дуже потрiбнi, i тут ця сума з’являється буквально через кiлька днiв. Було багато знакiв «зеленого свiтла» з вище.

      А ще менi було дуже важливо довести справу до кiнця – i бодай на мiлiметрик наблизити нашу спiльну перемогу.

Довiдка:

Галина Гузьо – журналіст, промоменеджер, менеджер культурних проектів

Корінна львів’янка. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка (червоний диплом). Як журналіст, стажувалася в німецьких газетах WAZ, Die Welt, а також Berliner Morgenpost.

Працювала журналістом та керівником відділу культури газети «Високий Замок».

Зараз – менеджер співака Павла Табакова і співачки Оксани Мухи, промоменеджер вокальної формації «Піккардійська Терція», балету Ірини Мазур «Життя», дизайнера Оксани Караванської, телепроекту «Українська пісня», а також різних музичних подій.

Волонтер. Автор масштабного соціально-мистецького проекту #ПісніВійни, в рамках якого наприкінці 2017 року вийшов унікальний альбом сучасних фронтових пісень, написаних воїнами АТО у 2014-2016 роках і записаних в дуетах бійців із відомими українськими артистами.

«Ці пісні народжені на війні – там, де рівень патріотизму і відданості своїй країні найвищий, – каже Галина Гузьо. – Ці рядки та мелодії написані тоді, коли людина опиняється на межі – між життям та смертю. Але тоді, коли вона, попри все, не втрачає віри у Людину та в Перемогу! У цих піснях чути війну і водночас чути дух сильної нації. Ці пісні можуть розказати нам, українцям, та світові про нас самих – про Українців! І зробити це чесно, щиро та без фальші. Це пісні нової України!».

19 травня 2019 року була нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня – за реалізацію проекту #ПісніВійни. Відповідний Указ підписав Президент П.Порошенко. 

Людмила Пустельник

Фото 24tv, rbc, та з архiву Галини Гузьо

Напишіть відгук