Мiсько

Aбо як правильно святкувати «день Нептупа»

     Місько ніколи не був простим котом.

     І хоча господиня і називала його «нахабною скотинякою» i «паскудним коцуром», Місько – благородна душа, таким себе не відчував. А, навпаки – був королем, імператором, падишахом, бароном – але тільки не звичайнiciньким котом.

      Бо звичайні коти не сплять на м’яких перинах і не дряпають шкіряних диванiв, не отримавши при цьому, «лагідного» підсрачника; не хапають гострими пазурами господиню за ноги, вимагаючи філе чорної буйволиці. Тим більше, звичанйнi коти не їдять на столі, повернувшись волохатою дупою на схід, а Місько це все робив і, при цьому його котяча совість спала глибоким та солодким сном.

      Крім Міська, в квартирі, точніше, y великому акваріумі, жив карась Нептун. До морськог Бога йому було – йой, як далекооо, але він з гордістю носив таке поважне й божественне ім’я. Місько його ніколи не чіпав… Та й навіщо? В хаті було стільки всього смачного – вареного, смаженого та пареного, що тільки писок відкривай та встигай жувати! Не було необхідності мочити ніжні лапоньки в холодній водиці.

       Але скільки не в’ється ниточка – все одно знайдеться їй кінець.
Кінцем Міськової ниточки став Стефко – високий та широкоплечий хлопака. Одного чудового дня вони з рочервонілою господинею зайшли до квартири з двома валізами, якими Стефко гордо гримнув у вузькому коридорі. Потім відкрив дверцята шафи і, не довго думаючи, позакидав, доволi недбало, туди свої речі.

        Такої зухвалості Місько не потерпів. Вичекавши хвилин з десять, він зручно вмостився на мештах 49 розміру, прийняв позу лотоса і відкрив свої чакри. За що був нещадно луплений годиною пізніше. Нові мешти полетіли в сміттєвий мішок, вслід за ними, розчепiривши лапи, туди полетів і Місько. Але господиня так заверещала, що кота вийняли із мішка, вимили його нахабну руду пику, поцілували і відправили зализувати душевні рани на диван. Відтодi почалася холодна війна… При господині Ксені обидві сторони, ще себе стримували і зневажливо блимали зеленими очима один на одного.

      Але тільки-но Ксеня виходила з квартири, відразу розпочинався бій: Стефкові робочі папери жорстоко рвалися пазурами, гострі Міськові зуби гнівно гризли дроти від комп’ютера, і в двадцять третіх за рахунком мештах відкривалися проливні котячі чакри. Стефко, вхопившись за лису голову, кричав і обіцяв котові швидку та болючу смерть, кидав в нього тапками і вимахував широким шкіряним ременем. У відповідь Місько зневажливо шипів та плювався з високих карнизів. Потім, перед приходом Ксені, все прибиралося і збиралося до належного вигляду, ворожі сторони стискали білі зуби і дотримувалися нейтралітету. Місько сподівався всією своєю котячою натурою, що Стефко одного прекрасного дня забереться до чортової матері, і все буде, як раніше. Але саме одного такого дня, коли Місько нічого подібного не очікував, Ксеня принесла додому шлюбну сукню і гордо оголосила присутнім, що через місяць вона стане пані Палайхатою.

          Кохана мамця, подруги та сестри, присутні в той час на кухні, радісно загомоніли, а в Міська потекли гіркі сльози по білих вусах. Потім господиня пішла примірювати сукню та раптом, зненацька, заголосила, неначе на пожежi. Першим до приміщення влетів Місько: Ксеня стояла посеред кімнати одягнена в розстібнуту сукню. Сукня, не витримавши натиску її жіночих чар, не заcтібалася ні на грудях, ні на круглій дупі. Марно матір та сестри намагалися звести докупи гудзики та петельки! Ніщо не застібалося! Проливши літри сліз, жбурнувши сукню в кут, Ксеня оголосила жорстоку дієту! Для всіх! Мамця з сестрами квапливо винесли з дому все те, що можна було з’їсти чи прожувати, на столі залишилися тільки зелені яблука та помаранчева морква.

       Настали скрутні і голодні часи не тільки для для Стефка, але й для Міська: їсти хотілося постійно і страшенно. Бо ані горохом, ані морквою, ані пісною бараболею неможливо було вгамувати голод двох голодних хлопів. Минав день за днем, повільно худли котячi пика і дупа; худли також пика в господаря та його живіт. Не худли тільки Ксенині сідниці. І через те, з розпачу, зникла з раціону бараболя. Стефко і Місько вже більш не лупилися, не сварилися – не вистачало сил гасати один за одним. Кіт з вiдчаю зробився веганом і з’їв всі герані на підвіконнику, згриз гілочки засохлої верби та, обколовши собі морду, надгриз кактуса. Все це тривало до того часу… Поки якось вночі Стефко прокинувся від страшенного гармидеру на кухні: щось бахнуло, бумкнуло, бехнуло, гучно впало і коротко нявкнуло.

          Тихо, щоб не розбудити Ксеню, він встав з ліжка і тихенько пішов на кухню. На невеличкому столі біля холодильника сидів Місько з мертвим Нептуном в зубах… На підлозі валялися шматки розбитого акваріума та блищали калабані води. Нявкнувши крізь зуби, кіт подивився на господаря благальними очима. Стефко тихенько матюкнувся, знайшов десь пательню і коротко мовив: “Котеняко, рибу будемо їсти разом!” Через дві хвилини Нептун шкварчав на гарячій пательні з шматочками моркви, кабачків та помідорiв. Кіт з господарем, не відриваючи погляду від сковорідки, жадібно облизувалися та чекали. поки приготується рибина. Нептуна поділили порівну і з’їли разом з хвостом і кістками, а пательню, зігнувшись над нею, дружно вилизали до блиску. Потім ще довго, до пізньої години, Стефко та Місько говорили на кухні про нелегку чоловічу долю.

      Вранцi Стефко бахнув кулаком по столі, вилив соєве молоко, дав картку банкомата Ксені і поставив ультиматум! А) Ксеня викидає весільну сукню, купує іншу, яка підходить їй по розміру.Б) Заповнює холодильник натуральними молоком, сметаною, м’ясом та салом, купує сто кіль ковбаси та сиру, цукерок та шоколаду! І тільки тоді, він Стефко, повертається додому!

       Ксеня спробувала щось сказати, але наречений стукнув сильніше кулаком, і вона замовчала. Потім Стефко взяв велику спортивну сумку і засунув досередини Міська. “Ооооооо, стій! Куди Міська несеш!”- закричала Ксеня: ” Не дам кота ображати!” “Та хто ж його буде ображати!” – спокійно відповів коханий: “Ми зараз їдемо до мами на вареники зi сметаною! Коли закінчиш, то подзвони, і ми повернемoся додому!”

       Легківка летіла по ранковій дорозі, немов на крилах. За кермом веселий Стефко наспівував кумедні пісні Дзідзя, а з заднього сидіння y весь голос йому підспівував Місько. Життя, нарешті, заграло новими барвами. Місько почував себе щасливим. Няв!

Алiна Бенько, Соренто, Iталiя

Напишіть відгук