«Зiйде зорею реп вкраїнський» -

      Також i заробiтчанський. Хоч би той, що вiд Юри Беркiя – земляка Роксолани i спiвця мiгрантського буття, про яке знає з власного досвiду.

     10 мiльйонiв наших заробiтчан по свiту – це не тiльки 11 млрд. переказаних в Україну доларiв, але й цiлий пласт творчостi, який – без жодної iронiї – ще чекає своїх дослiдникiв. Бо нашi талановитi люди за кордоном пишуть дуже гiднi прозу, поезiю та музику. У короткий вiльний час, поки не горбатяться десь на будiвництвi в Португалiї чи збираннi маслин у Грецiї. Таким чином утверджуючи статус не лише однiєї з найбiльш працьовитих, але й найкреативнiших нацiй.

       Вся ця краса – наразi не по концертних залах, а бiльше – по соцмережах та на Youtub’i. Саме так якогось дня у Фейсбук менi трапився заробiтчанський реп – або «репчик», як лагiдно називає його автор – вiд Юри Беркiя. 29-рiчного мешканця Рогатина (Iвано-Франкiвська область). Що, як належить справжньому художниковi, обдарованому талантом, але не коштами, недавно їздив за довгим злотим до Польщi – щоб мати грошi на власну творчiсть.

        Вiн ще з шкiльних рокiв пише iронiчнi, часом лiричнi чи меланхолiйнi тексти, пiдбирає до них мелодiю Eminem та вiдеоряд, монтує i записує мiкрофiльм – з власним вокалом. Композицiї вiдзначає не лише стьоб – загалом, доброзичливий, але й сюжетнiсть. Що для жанру реп, переважно, – рiдкiсть. A для Юри – навпаки, обов’язковiсть. Йому важливо, щоб пiсня була одночасно й розповiддю. Тематика – найрiзноманiтнiша, заробiтчанська, як на мене – найцiкавiша – за рахунок переконливої емоцiйної складової i, звичайно, гумору.

      Декотрi твори Беркiя встигли зiбрати сотнi тисяч переглядiв – що дуже непогано для виконавця, що сам собi продюсер, промоутер та iнвестор.

       Iз земляком Роксолани ми поспiлкувалися завдяки Скайпу.

       Юра доволi самокритично ставиться до власного спiву – каже, що до репу прийшов, бо «хотiв самовиразитися, але щоб воно не рiзало вухо». А почалося все з працi влiтку в дитячому таборi «Едельвейс» (Спiврозмовник має педагогiчну освiту):

–  Дiтей треба було зацiкавлювати, писати пiснi. Найперший мiй реп – «Лiто прекрасне» – їм сподобався. Потiм написав «Прощальну», яку виконав на закриттi змiни – i побачив, як у дiтей на очах з’явилися сльози. Ще недоспiвав до кiнця, а вони вже побiгли на сцену обiйматися.

      Далi була новорiчна, «Снiжинка на носi», її записав з друзями, що позичили музичну апаратуру, i виклав на Youtube. Один друг виконав приспiв, ще одна знайома намалювала малюнки. А потiм я дiзнався, що пiсню показували декiлька каналiв, i вона набрала загалом понад 200000 переглядiв.

      Та, щоб отримати гарний звук, треба мати пристойний мiкрофон. I новий комп, щоб постiйно не пiдвисав пiд час монтажу. Тож довелося до Польщi поїхати, щоб на них заробити.  

      – Україномовного репу – не так вже й багато…

      – Забивши в пошук слово «реп» – звичайно, отримаєте в першу чергу росiйський та росiйськомовний. Недавно з’явилася наша Альона-Альона – в неї свої бiт та читка, своя манера. Це – з позитиву.

      А з iншого боку, менi не дуже iмпонує її змiстовне наповнення. Звичайно, хочеться, щоб текст добре римувався, «щоб вiд зубiв вiдскакувало», але надто часто задля рими нехтують смислом. Тож спостерiгається така закономiрнiсть – що бiльше рими в пiснi, то менше змiсту. А менi подобається, коли пiсню можна переказати. Як-от, речi Сашка Положинського з гурту «Тартак», якого я слухав, коли менi було ще 13.

       Подiбного, як у мене, контенту в репi – щоб iсторiю розповiдали вiд початку й до кiнця – я не дуже-то зустрiчав. Хоч не хочу хвалитися. А мiй реп – це насамперед розповiдь, в чомусь – особиста, в чомусь – вигадана. Скажiмо, я працював у Польщi, але не на будовi, як мiй герой з «До Польщi поїду». Тим не менш, деталi з заробiтчанського життя – як-от сверлити зайвi дiрки на паску, бо кiлограми там втрачаєш дуже швидко – менi теж знайомi не «заочно».

     – Якi вiдгуки на Вашi вiдео запам’яталися найбiльше? Критика була?

     –  Критики взагалi не люблю.

     –  Xто її любить!

–  Тому перед  тим, як заливати вiдео, завжди даю його послухати свой дiвчинi та батькам чи братовi. Вiн – критик вiд Бога, завжди скаже, що не так. Це, до речi, була його iдея – записати «Снiжинку на носi». A вiдгуки – менi приємно, коли, прослухавши-переглянувши мої вiдео, люди посмiхаються. Коментарiв, що, мовляв, все нiяк, не треба цим займатися – не було. Дизлайкiв пару є, щоправда, на Youtub’i – але куди ж без них?

     –  I, насамкiнець, «оригiнальне» запитання – про творчi плани?

     – Я не буду писати про глобальнi проблеми, бо хочу не «грузити», а створювати настрiй. Пiсень маю багато, але дуже бракує часу, щоб створити на кожну вiдео. Але по однiй щотижня – буде. Тож знаходьте мене на Youtub’i, вподобайте, а ще краще – поширте та прокоментуйте.

Людмила Пустельник

Фото та вiдеоз архiву Юри Беркiя

Напишіть відгук