Чи переживе Україна Президента Зеленського?

Дiаспорi варто допомагати новому Президентовi, a не повчати «бiдний незрячий народ» – стаття Аскольда Лозинського.

                           «Хай чабан, –  усi гукнули – за отамана буде!»

                                                                                        Павло Тичина

          Прийшовши до тями через кiлька днiв пiсля перемоги Володимира Зеленського, дiйшов висновку, що нiчого злого поки-що не сталося. Перемога шоу-мена була передбачена соцiологами, i я був шокований не вiд неї, а вiд того, що вiдрив вiд опонентiв виявився настiльки великим.

          Голосували за Зеленського чи голосували проти чинного Президента? Я не симпатик Порошенка, незважаючи на його проукраїнську позицiю, якої люди не оцiнили через безмежну корумпованiсть. Тому через кiлька днiв я «видужав» пiсля його поразки. Деякi патрiотично налаштованi i визначнi українськi лiтератори резюмували, що виборцi, котрi голосували за Зеленського – це iдiоти. Може, й так. Правда, вони – лiтератори, а, отже, схильнi перебiльшувати i перегострювати. На мiй погляд, божевiлля – це повторювати тi ж самi вчинки, сподiваючись, що результат буде iншим. В 2014-му роцi Україна перебувала у станi вiйни, i тому розумнiшi виборцi вирiшили в один тур обрати президентом Петра Порошенка.

         Через п’ять рокiв Україна – так само у станi вiйни, ба, гiрше – сьогоднi Україна – не друга найбiднiша країна в Європi, як це було в 2014-му роцi а най-найбiднiша.

Хто найбiльше скористався з президенства Порошенка – то це сам Петро Порошенко. Вiн сьогоднi є одним з найбагатших в Українi. Тому менi не шкода Порошенка, але шкода України

– бо Володимир Зеленський, як на мене – не спаситель, я навiть не знаю, наскiльки вiн щирий i чесний. Все, що знаємо – це те, що на олiмпi державної влади опинилася людина без найменшого досвiду.

       На початку виборчих перегонiв я писав, що Зеленський може лiдирувати в першому турi, але вiн нiколи не зможе схилити на свiй бiк пятдесят вiдсоткiв виборцiв. Я був категорично проти актора-комiка, котрий розмовляє переважно росiйською мовою. Якщо казати правду, i його виразне етнiчне походження не допомагало йому в моїй оцiнцi. Перемогти мала людина, яка декларує себе українцем. Одначе протягом останнiх двох мiсяцiв я став бiльше цiкавитися Володимиром Зеленським, оскiльки побачив: велика частина виборцiв України, котрi значно чутливiшi, бо живуть там, i поiнформованiшi за мене, його пiдтримують з рiзних причин – головним чином, через негативне ставлення до Петра Порошенка. Сьогоднi я бачу своє недооцiнювання Зеленського.

Тим часом, бiльшiсть корiнної дiаспори, перейнявшись почуттям власної важливостi  i розумностi, не знайшла способу бодай прислухатися до думки людей в Українi. Я чув поради, що ми мусимо вплинути на той бiдний незрячий народ, учити своїх братiв, якi мешкають там, демократичних засад.

        Це говорили, мiж iншим, люди, якi обрали своїм президентом Дональда Трампа, людину, яка не може похвалитися освiтнiм багажем (вiн – бакалавр iз нерухомостi), яка нiчого не читає i не заглиблюється у вивчення справ. Та й з етичного погляду маємо перед собою, мяко кажучи, не еталон – мораль у Трампа вiдсутня.

        Але мова не про Трампа, Америка впорається. Сьогоднi треба говорити про Володимира Зеленського, Президента України. Вiд нього можна чекати чого завгодно – як добра, так i чогось геть протилежного. Навiть трагедiї для України. Деяка наївна захiдна преса навiть писала, що найбiльше при виборах Президента України втратив Путiн, бо вибори були справдi демократичними. Мабуть, цi дописувачi не уявляють собi: Зеленський – головнокомандувач по один бiк протистояння, а Путiн – по другий… Навiдмiну вiд того ж таки Петра Порошенка, Зеленський нiколи не служив нi у збройних силах СРСР, нi України. Вiйськового ремесла навряд чи можна навчитися за короткий час. Правда, можна оточити себе вiйськовими фахiвцями i не мати претензiй бути найрозумнiшим iз них. Є також надiя, що Зеленський не має власного iнтересу в обороннiй промисловостi України, зрештою, таке не випливає з його декларацiї, хоча цiлком вiрити тому документовi не можна, бо – всупереч декларацiї – вже зявилася iнформацiя про вiллу «слуги народу» в Iталiї.

Треба сподiватися також на єврейську громаду в Українi. З моменту проголошення Незалежностi ця громада зросла, i, мабуть, уперше в iсторiї України в модернiй добi вона вiрить в українську державнiсть i її пiдпирає. Обидва – Зеленський  i його ментор, перша фiнансова i професiйна опора Коломойський – активнi члени цiєї громади. Менi здається, що їм краще працювати в демократичнiй Українi, анiж в авторитарнiй Росiйськiй iмперiї. Зеленському i Коломойському непотрiбен зверхник на iм’я Путiн.

       Звiсно, хотiлося б дивитись в майбутнє України через оптимiстичну призму. Менi здається, що iнакше й не можна дивитися, бо тодi настане глибока депресiя.

       Та хоч якi рожевi окуляри чiпляй, головне питання залишається – чи народ i надалi буде бiдним? Поки-що не знати.

       Мусимо не тiльки гадати, що станеться з Україною завтра, але й активно працювати з новим Президентом, аналiзувати, допомагати i робити серйознi зауваги, а не тiльки фотографуватися з ним при зустрiчi та приймати вiд нього ордени.

Аскольд Лозинський, Нью-Йорк, США

Журнал «Березiль» (м.Харкiв), число 2, 2019 р.

Карикатура: censor.net

Фото: з Facebookcторiнки Аскольдa Лозинського, meestonline, youtube

Про автора: колишнiй президент Свiтового Конгресу Українцiв (1998-2008 рр.). Юрист, громадський дiяч у справi об’єднання української громади за кордоном.  

Напишіть відгук