«Iловайськ-2014»: «на нашiй не своїй землi»

Фiльм про вiйну на Сходi – без пафосу  

      Сюжет (заснований на реальних подiях): Поранений командир штурмової роти батальйону «Донбас» «Бiшут» та його товариш «Квентiн» потрапляють в оточений Iловайськ. Хлопцi переховуються в 90-рiчної жительки райцентру, їм допомагають iншi мiсцевi. За «Бiшутом» полює вiдставний полковник ГРУ Рунков, вiн же – новий головний в Iловайську, «комендант». «Бiшут» потрiбен Рункову для обмiну – на свого сина Альошу, наркомана, що прибився до росiйських окупантiв i потрапив до українського полону. (Це теж з дiйсностi – справжнiй полковник ГРУ на початку вiйни хотiв обмiняти нашого вояка, хоч i не Тараса, на свого сина. Замiнено дiйових осiб, але не фактаж).

      Bплiтаються другоряднi лiнiї: лав-сторi Свiтлани, трагiчний фаталiзм її слiпого батька, що не хоче залишати рiдне мiсто, iсторiї бiйцiв ЗСУ, розпач вчителя «изящной словесности», учнi якого стали терористами, «ватнi» штампи майже гротескного ватажка найманцiв-«кадировцiв». Все разом створює добротну й патрiотичну воєнну драму-бойовик – якiсно нового рiвня в українському кiно.

      Що вдалося: Майже бездоганна робота сценариста, письменника Михайла Бриниха. Вiн збирав повiдомлення з медiа та багато спiлкувався з безпосереднiми учасниками, що пережили «Iловайський котел». «Живi iсторiї» ветеранiв надали сценарiю такого ж живого нерву недавньої трагедiї, вiдтвореної в кiно.

Тарас Костанчук

      Максимально правдивого також i тому, що головний герой – не професiйний артист, а реальний «Бiшут», Тарас Костанчук. Вiн грає самого себе i робить це переконливо. Важко сказати, що тут спрацювало бiльше – справжнiй досвiд, коли в роль треба було не стiльки вживатися, а радше знову прожити подiї, якi мало не коштували життя, чи «незiпсованiсть» кiношними шаблонами дебютанта екрану. На який вiн потрапив через те, що режисер Iван Тимченко довго не мiг пiдiбрати актора. Тож на кастинг одного дня запросили справжнього «Бiшута» – й не пошкодували.

      Така ж природня й мова героїв, росiйська чи державна, «непрепарована» й далека вiд канонiв лiтературної. Часом «розчинена» суржиком, русизмами, принагiдно – ненормативною лексикою. Якою, щоправда в «Iловайську» не зловживають, але без неї просто неможливо уявити життя на вiйнi. Хтось з глядачiв напевне впiзнає в розмовах персонажiв акцент чи говiрку свого регiону.

      Дiалоги так само «працюють» на реальнiсть, вони  позбавленi пафосу чи ненатуральних «размишлiзмiв», якими, нiде правди дiти, грiшили попереднi українськi стрiчки про сучасну вiйну.

      Нарештi, фiльмовi вдалося уникнути полiтичної ангажованостi: навiть негативний персонаж Рунков – це, в першу чергу, не просто iдеологiчний антипод «Бiшута», а по-своєму трагiчна постать. З суто приватними мотивами й метою, а не пропагандистською «миссией русского мира». Що Рункову на неї, за великим рахунком, начхати, свiдчить його демонстративно зневажливе ставлення i до найманцiв, i до мешканцiв загарбаного мiстечка.

       Тому екранна iсторiя – це, насамперед, особистiсний екстремум ситуацiй вiйни, кожної окремо i разом узятих. Ще вчора звичайних громадян зi своїми буденними клопотами, раптово вкинутих у пекло.

     Режисура добра також в екшн-епiзодах, батальних та вибухiв. А сцена в соняшниковому полi з висоти пташиного польоту має шанси втрапити до пiдручникiв з кiно-справи – i завдяки змiстовно-естетичному наповненню, й операторськiй працi.

      Актори, що зiграли загиблих – «Скiфа», «Шульца», «Улибку» – дуже схожi на них ще й портретно.

      Що не дуже: Другорядних героїв настiльки багато, що їх вистачить на цiлий серiал. Разом з тим, їхнi iсторiї не завжди «дотягнутi», а часом i просто «обiрванi» – як-от «Самольота». Чимало персонажiв, щойно з’явившись, далi просто зникають – без жодниx пояснень. «Завдяки» чому трохи втрачається вiдчуття неперервностi кiно-розповiдi.

       Реалiстичностi  трохи «заважає» влучнiсть пострiлiв наших бiйцiв – насправдi, на жаль, не завжди так бездоганно.

       I вже зовсiм можна було обiйтися без обiцянки «Ми ще повернемося, повернемося обов’язково!» – такої собi кальки з радянських «Трьох мушкетерiв»: «Мы еще встретимся, обязательно встретимся!»

       Як знiмали: За недержавний кошт. Бюджет – трохи понад мiльйон євро. (Для порiвняння – захiднi стрiчки такого ж рiвня коштують разiв у 90 бiльше). Але навiть цi грошi повернуться сторицею, бо комерцiйна доля «Iловайська» вже складається успiшно. На нього йде вiтчизняний глядач, а крiм того, фiльм чекає прокат в Японiї, Словаччинi, Чехiї та Пiвденнiй Кореї.

      Технiку для зйомок надали не ЗСУ, а батальйон «Азов».

       98% фiльму знято «живцем», без комп’ютерної графiки чи спец-ефектiв.

       Епiзод, коли «Бiшут» сам собi виймає кулю з голови – не художнє перебiльшення, був насправдi.

       У стрiчцi знялися 50 воякiв «Донбасу», що вибиралися з «Iловайського котла» через так званий «зелений коридор», розстрiляний росiянами. Цим акторам особливо важко давалися сцени загибелi та прощання з побратимами – часто виходили покурити…

      В ролях: Тарас Костанчук, Руслан Сокiльник, Сергiй Дзялик, Анастасiя Ренард, Олег Драч, Олександр Маврiц, Євгенiя Ламах, Федiр Риков, Марiя Карпенко, Сергiй Солопай, Iстан Розумний

Ештон Бест-Коровайний

Фото: 24tv.ua