Лiкування вуйка Мiся

  «Чіхавсі пес, зачєв чіхатисі ксьонз, голова з головихов, вчителі і діти в школi»…  

     Йой, серед ночи так шос в боці правім закололо… Ото крутивсі і яйкавсі… Гані дала но-шпу,трохи перестало,а потім знов, як заріже! Курва, а це шо мая бути?.. До рані думав,шо дуба дам. Під досвіта обпивсі таблєток тай троха вснув. Рано знов болит. Пробував їсти – не годен. Хоч не хоч, а треба йти до шпиталю, може то апендицит знов віріс?

 – Ганю!
 – Горівку менше жлйопанити треба!
 – Йой, їду до шпиталю.
 – Їдь,бо ше здохнеш!
    Помивсі я, вбрав нові труси, втєв нігті. Та й поїхав. Автобус так по ямах трісло, шо боліло вже з усіх боків.

     В шпитали мене збадали, надюхали по печінках. Поки брали кров з пальці, то я два рази зумлів. Пішов зi слойочком в віходок, шоб сечу здати. Як ніс каридором, то впустив на плитку, та й розбив, обтраскав якус паню. Санітарки клєли мене.

     Мусів ше один слойочок брати, але знов нещісті. Уже майже наповнив, то якас жіночка двері відкрила в віходку, я забув закрити. Мені рука сі стрісла, і слойочок упав в унітаз, та й втопивсі. Я бігом закрив двері і зачєв доставати слойочок, бо дохторка сказала, шо більше слойочків не даст. Підкотив рукав і запхав руку аж по лікоть. Слойочок вже намацав, але, холєра, рука сі заплішила. Ні туда, ні сюда… Люди гупают в двері, а я застриг. Сів на підлогу під унітазом та й чуть не плачу. Шо робити, шо діяти, шо казати людєм?

       Шерпавсі, гуцкавсі, а рука не віходе! Через штири години, видко, люди поскаржилисі, прилетіла санітарка, ну дуже злосна, вірвала защіпку, а там – я з великими очима…
     – Йой, подивітсі на него! А ти чо тут сидиш?– Я мовчу..
     – Мой, а ти чо руку туда запхав?Шо, скарбів шукаїш?Ану, віпхав руку з раковини і вали звітси.?
      І тут помежи людий пропхавсі якийс сліпий дід,і вже сі вмощуя на унітаз. Я кричу: – Вуйку, шо робите?
    – Як – «шо»? В віходок хочу, вступисі звідси!
    – Ви не видите, шо занято?
    – Я окуляри в палаті лишив.
     Тут санітарка діда вівела. А сама взєла мокрий катран та й зачєла мене прігти по голові, по плечіх: – А ти, курва, віпхаїш руку, чи приріс там?

      Ледве люди відборонили мене. Прийшлосі вікликати сантехніка. Той подививсі почіхав лисину. Каже:

 – То треба різати, але треба його доставити з цим унітазом до мене в майстерню. Бо там інструмент і станки.

     Відкрутили той унітаз, поклали мене на катафельок та й везут. А тут якраз вчителі з нашої школи медогляд проходили, кричє «вуйку Міхайле, шо з вами, відки такий браслєт майте?» Вся лікарні сі збігла, фотографуют, роблі селфі. А я з встиду згораю. А це шо за кара?

       Довго лупав, пилив той сантенік, різав, матюкавсі. Дес за годину візволив мене, і слойочок є… За унітаз мені сказали до трьох днів заплатити. Я бігом здав аналізи в той слойочок, але вже на дворі, під смереков, але якіс бахури таки зняли на телєфон. Вітак післали мене на УЗИДЕ. Дівки намастили мене кремом і зачєли чимос гладити по черві. Мой, кажут, шо в мене така печінка велика – на ціле черво.

    –  Мой, а ви кілько горівки перепили?
    –  Та як би вілліти тоту горівку в Дністер, то Городницу затопит.
   –  Вам треба лікуватисі.
   –  Як?
   –  Бажано в Моршин, на курорт!
   –  А я відкі гроші такі маю, шоб по курвортах роз’їзжати?
   –  Ну, схочите жити, знайдете. Путьовкі є.

      Йой, їду додому, загризсі. Гані зразу напала, показуя фотографії з фейзбуку:
   –  Це шо є, чо ти з віходком на руці, на катафельку,в інтернеті, га? Подивисі, хтос кинув і підписав «Придумайте назву». А тепер читай назви: «Віходок з віходком», «Золотошукач», «Перше знайомство з унітазом», «Місь- віходок». І ше таких назв повно! Шо скажиш?

    –  Та то, Ганусю, така процедура нова, печінку так перевірєют, нові технології, мед-реформа… Ади, Ганунько, на картку, почитай ,вмирати буду, печінка збільшиласі, сказали на курворт треба.
    –   Я тобі дам – «курворт»!
    –   Але як ти слаба була, то я тобі в Трускавец путьовку вібив!
     –   А дома шо творив га, коли я там була?
     –   То я так банував за тобов..
     Трохи поспорили. І Ганька помнєкла. І згодиласі.

     Вібрав путьовку і поїхав. Дібравсі. Мой, я в раю! Годуют добре, масажі роблі, а як дорвавсі до мінеральної води, то віпив три літрі. Чуть не здох.

       Болотом мене мастили, клізму робили і масажі, молоді дівчєтка робили… Мой, я аж помолодів, кров заграла, зачєв ногами в ночи перебирати. А молодичок тут повно, і всі сі лічі без чоловіків.

       Рас ми сі з однов розговорили, мой, кліпнула паров раз мені. У вечір запросила прогулятисі Моршином, мой, файна – має чим дихнути, і на шо сісти… Я ожив, курвортний роман, курва… Пили каву, вона мене просила одинадціть раз, шоб я чіхав її спинку – інтим, курва. Намьок поняв. Ну, всьо вам знати не треба…

      На другий день вона поїхала. А через два дни мій рай скінчивсі. Їду і я. Але в автобусі шос зачєло мене тіло свербіти. Йой, гину! На каждій зупинці вібігав з автобуса, находив дерево і чіхав до него плечі.

      Гані мнов сі вкішила. В вечір розказував її, як то файно на курорті. Гани не сподобалисі підерті плечі, але я сказав, шо то від процедур. Коли Ганька заснула, я сі чіхав, аж нігті поломив. На рано зачєла чіхатисі Гані,а моє тіло вкрилосі пухірцєма…

      Гані зачєла мене обзирати і віказувати недовольство..
      –  Ти, курвортнику, шо привіз до хати?
      –  Це, певно, побічні дії від лікуванні…
      –  Йой, я тобі дам «побічні дії»! Як довечора не пройде, капут тобі, курвортнику!

      До вечора не пройшло. До вечора чіхалисі всі сусіди, а на ранок – всьо село. Чіхавсі наш пес, кіт, корова. Потім зачєв чіхатисі ксьонз, голова з головихов, вчителі і діти в школі. Черес три дни в селі оголосили карантин. Короста, такий вирок. Я чіхав Гані плечі жкремблов ,а вона мені робила масаж тачівков. У вечір, коли ставало тихо, то було чути, як в каждій хаті всі сі шкрабали..

      Село вілікувалосі! Пошесть корости ліквідували. Але осад на душі лишивсі. То лиш в кінах показуют, шо ті курортні романи файні, а насправді… Ех, як згадаю, то плечі сверлє… Майте голову, люди, і не слабуйте. І я не маю права більше слабувати, бо Гані на курорт більше не пустит.

Facebook


Роман Дронюк

Фото: narodnapravda.ua

Карикатура: kozaku.anekdot.in

Напишіть відгук