Нiдерланди з Мiчигана

…Там, де тюльпан – культова квiтка, а млин неквапно перемелює час. I проста їжа на блакитно-бiлих тарелях виглядає вишукано – бо на те й  знаменита делфтська порцеляна. Нi, це не лише в Амстердамi чи Маастрiхтi, «свої» мiнiiдерланди значно ближче – в Мiчиганi.

 

«Роттердамська схема»

«Голландiя» буває рiзною, орфографiчно й не тiльки. Та, що поблизу озера Макатава – Holland – здивує прибулого мiнливiстю: нордично-холодним, ба, навiть неприязним ставленням, вiдтак – теплим i доброзичливим. Нiби запропонує – обирайтe самi, якою хочете мене бачити.

 Вперше в Холландi довелося побувати ранньою весною. Зимно, вiтряно, людей на вулицях мало, а тi, з ким перетиналася поглядами, «дiлилися» такою ж кригою в очах. Я ж навчена, що в американськiй провiнцiї – навпаки, перехожi незнайомцям посмiхаються. Щось тут не те… Може, кави випити в котромусь з кафе, симпатичних та кольорових, нiби iграшки?

Дiвчина-офiцiантка, теж чомусь сувора й неусмiхнена, мовчки поставила передi мною напiй (несмачний, зате велику порцiю), сказала, що «скоро зачиняємося» i сiла грати в «монополiю» за сусiднiм столом зi своєю колегою. «Затишно» тут у вас, дiвчата, як на Пiвнiчному морi взимку, звiдки, ймовiрно, кiлька столiть тому прибули пращури холландцiв.  Мимоволi згадався «ненав’язливий» радянський «сервiс»… Але я вирiшила не здаватися: «Скажiть-но, мiс, на що у вашому мiстi варто туристам подивитися?» Обидвi мiс мовчать добру хвилину, павза стає непристойною. «Зараз – нiчого, все вже зачинено,» – нарештi вiдповiдає одна. «Коли потеплiшає – багато чого, буде тюльпановий фест. Тодi й подивитеся. До речi, через десять хвилин ми теж зачиняємося

Крамничка сувенiрiв через дорогу – навпаки, вiдкрита. Хоч i там вiдвiдувачам «радi», нiби то податкiвцi завiтали. Всерединi, крiм мене – молода жiнка з хлопчиком рокiв чотирьох, малому кортить помацати фаянсовi фiгурки млинiв та корiвок на полицях. Продавчиня – вже традицiйно? –  непосмiхаючись, робить зауваження категоричним тоном. Мама реагує в тому дусi, що «тодi не будемо взагалi у вас купувати». «Як собi хочете» – каже, як зав’яже, господиня. Всi виходять з порожнiми руками. Я – з таким же серцем: невже менi «вдалося» знайти на територiї США мiсце, де не працює правило «keep smile»?

 «Неправда, вони бувають привiтними,» – захищає мiсцевих Настя, колишня кримчанка, що, була, вийшла замiж за холландського хлопця (через кiлька рокiв, щоправда, розлучилися). «Просто це культура така – не одразу довiряти чужинцям, не показувати емоцiй. Iсторично склалося, ще коли в Європi жили. Зате, ставши для них своєю, отримаєш вiрних друзiв на все життя. Коли захворiв теперiшнiй чоловiк, то найбiльше допомагала саме родина колишнього – а не брати чи сестра мого Майкла. Ми з «ексом» й досi листiвками на свята обмiнюємося. А що зовнi холоднi – ну, життя у них таке… Було, себто – ранiше». 

Ранiше – болота, хмари комарiв та густий лiс. Так в 1847-му нова батькiвщина зустрiла шiстдесятьох вiдважних нiдерландцiв пiд проводом пастора Альбертуса Ван Раальте. Поселенцi-кальвiнiсти втiкали вiд злиднiв та релiгiйних переслiдувань у Старому Свiтi, мандрували 47 днiв до Нью-Йорка з Роттердама (так, саме того, в 21-му сторiччi “дорогого” українцям буквально – ред.).

Планували придбати вiльнi землi у Вiсконсинi, та зима застала на серединi шляху. I незабаром на мапi з’явилася ще одна Голландiя, мiсто впертих та працелюбних.

A яка ж Голландiя без каналiв? Мiстяни просили уряд – дайте грошей на спорудження, з’єднаємо Холланд з озером Мiчиган – увесь регiон вiд того виграє. Влада фiнансувати проект вiдмовилася, тож взялися копати самотужки. Вздовж берегiв виростали охайнi будинки-лялечки – як десь у рiдному Утрехтi чи Гаазi – i вже в 1871-му сюди протягли аж двi вiтки залiзницi. На тi часи – краще свiдчення, що мiсто має майбутнє. Воно одразу по тому трохи не розвiялося з димом – вiд пожежi, що спалила Холланд майже повнiстю. Здавалося б, крах усiм надiям, час шукати нового притулку – але наполегливi холландцi наступного вересня пишно вiдзначили 25-рiччя свого мiста. Вкотре пiдтверджуючи класичну американську iсторiю – труднощi даються для того, щоб досягти успiху.

Вже на початку 19-го сторiччя Холланд стала туристичною Меккою краю  – гостi вподобали пiсчанi дюни бiля гирла Чорної рiчки, пляжi озера Мiчиган та нiдерландський колорит в серцi Середнього Заходу. Холланд обзавелася дорогими готелями та успiшними бiзнесами. Серед них найвiдомiший – Heinz, «король» кетчупiв, гiрциць та маринованих огiрочкiв.

Ще ранiше славилася не лише на всю країну – на цiлий свiт – компанiя «Холландська пiч», Holland Furnace Company, справжнiй промисловий гiгант з багатомiльйонними прибутками. Про якого сьогоднi мало хто згадає навiть на  батькiвщинi. Бо на початку 1950-х почали переходити на газове опалення, a «Холландську пiч» позвали до суду – звинувативши, що виробник продавав ризикований товар. Така собi «роттердамська схема» тих часiв: продавцi переконували, що «холландське тепло» варте немалих грошей, попри те, що печi видiляли отруйний чадний газ i були  визнанi пожежо-небезпечними. Cудова тяганина продовжувалася кiлька рокiв, щоб закiнчитися тюремним термiном для керiвника та, врештi, банкрутством компанiї. Вона проiснувала, нi багато, нi мало – 62 роки. Встигнувши й зiгрiти, i «нагрiти» багатьох.

Змагатися з Holland Furnace кепською славою могло, хiба-що, тутешнє “пограбування столiття”, минулого, в стилi Боннi та Клайда. В часи Великої Депресiї, а саме – 29-го вересня 1932-го року – до примiщення Першого Державного Банку вдерся озброєний гангстер Лестер Гiллiс. Забрав нечувану в тi роки суму – 70000 доларiв, поранив випадкового свiдка. Злочин так нiколи й не розкрили.

Тюльпановий рай

Не тiльки лихими пригодами, звичайно, жива мiсцева iсторiя. Їй судилося розквiтнути життєрадiсними кольорами, буквально – щорiчного фестивалю тюльпанiв.

Зараз важко повiрити, що ранiше холландськi краєвиди не тiшили ока цими квiтами. Поки мiсцева вчителька бiологiї Лiда Роджерс не запропонувала хоч якось прикрасити мiськi тротуари. Тож в 1928-му мерiя закупила на iсторичнiй батькiвщинi, в Нiдерландах, цибулини, їх посадили в парках та на вулицях. А вже вiдтак запровадили фестиваль тюльпанiв. Найперший, 1930-го, зiбрав 50000 туристiв, наступний – 175000. Сучаснi фестивалi приваблюють по 500000 вiдвiдувачiв й “колосяться” п’ятьма мiльйонами квiтiв найрiзноманiтнiших сортiв та вiдтiнкiв – помаранчевих, бузкових, оксамитово-чорних, рожевих, одноколiрних чи “смугастих”. Квiтнуть цiлими гектарами на фермерських господарствах, вздовж дорiг та на «островi вiтряного млина», ще однiй мiсцевiй принадi. Помилуватися тюльпанами приїжджають звiдусiль, а цьогорiч вiдзначали ювiлейне, 90-е за рахунком свято.  

В одне з таких я вирiшила скористатися порадою дiвчини з кав’ярнi – i не пошкодувала. Бо мiсто заквiтчалося ще й посмiшками на кожному кроцi i вабило безлiччю цiкавого та прекрасного. Десь через квартал-другий вирував парад, а вулицями спацерували панi та панянки, зашнурованi в середньовiчнi корсети i в накрохмалених, аж хрустких, слiпучо-бiлих чепцях. Чому саме бiлих? Щоб пiдкреслити любов голландцiв, чи то пак, холландцiв до чистоти й охайностi.

Вони ж за помiрковану цiну взують – в хорошому розумiннi – всiх бажаючих у традицiйнi дерев’янi «черевики»- кломпи. Можна купити вже готовi, найпростiшого дизайну чи розфарбованi вiзерунками, а якщо вашого розмiру нема, то вирiзьблять на замовлення. Коли пощастить, зможете помилуватися, як мiсцевi дiвчата в них танцюють – вельми грацiйно. Як воно їм вдається – загадка, бо навiть ходити в кломпах, м’яко кажучи, важкувато…

 – Зате як стильно, коли звикнеш! Ще й нi в кого таких не буде, – переконувала мене вже згадана Настя-кримчанка-холландка. – А носитимеш їх довiку, надiйнi, це ручна робота, не «made in China».

Той самий млин, Де Зваан

Настя ж, як справжня патрiотка своєї другої батькiвщини, тут же провела iсторичний блiц-лiкнеп двом росiйськoмовним туристкам, що прицiнювалися до бiло-блакитних горнят у сувенiрнiй ятцi просто неба:

 – Смотри, наша «гжель»…

 – Нi, це «делфт»! А «гжеллю» став, коли цар Петро I привiз вподобану собi порцеляну з Нiдерландiв. Плагiат!

Туристки не ймуть вiри, невпевнено сперечаються, але, на всяк випадок, поспiшають розчинитися в натовпi.

А ми подалися насолоджуватися холандською автентикою. На слух – в готичнiй каплицi Хоуп-коледжу, де грають два справжнiх органи, привезених з батькiвщини. Для очей – справжнiм Рембрандтом, оригiналом його картини «Сидячий жебрак» в художньому музеї.

«Лебедина» пiсня

Ще бажаєте старовини – подивiться, як тут жили ранiше в «будинку поселенцiв» – збереженому з часiв Альбертуса Ван Раальте. Або ж пройдiться до «острова вiтряного млина», ще однiєї «вiзитiвки» мiста. Icторiя цього архiтектурного пам’ятника – зворушлива, ще й трошки королiвська. А також  доказ того, що задля вшанування своєї культурної спадщини справжнiм холландцям не шкода нi грошей, нi часу.

Отже, в 1961-му бiзнесмени з Холланду Вiллард Вiчерз та Картер Браун задумали перевезти з Нiдерландiв справжнього старовинного млина, нацiонального символа. За океаном до iдеї поставилися з прохолодою – таких споруд у самих небагато залишилося, аби ними дiлитися. Забудьте. Але затятi пiдприємцi продовжували оббивати високi пороги i заручатися пiдтримкою сильних свiту цього. I таки домоглися бажаного – пiсля того, як за млина Де Зваан («лебiдь») заплатили загалом 450000 доларiв. «Лебедя», збудованого ще в 1761-му, спершу розiбрали на батькiвщинi, в Брабантi, потiм перевезли морем до порту Москiган в Мiчиганi i врочисто встановили ще раз – в Холландi, в квiтнi 1965-го. Та ще й за участi не аби-кого, а члена королiвської родини Нiдерландiв – принца Бернхарда.

Так млин, що вже, було, мав ось-ось розвалитися вiд численних руйнувань, отримав другi життя та домiвку. Йому ж судилося стати 50-м i останнiм, якого офiцiйно дозволили вивезти за межi Голландiї. Пережив чимало – пiд час Другої Свiтової 12-метровi “крила” вiтрякa продiрявили ворожi кулi. Поки вiн рятував життя – двом голландським хлопцям, що переховувалися всерединi вiд фашистiв.

 Сьогоднi «Лебiдь» красиво “злiтає” над тюльпановим «килимом» i, як в старi добрi часи, продовжує свою невтомну працю – молоти зерно. Монотонний шум млина, такий заспокiйливий, навiює фiлософськi думки. Наприклад, що поганi спогади забудуться. А добрi – залишаться в пам’ятi i обов’язково приведуть до мiчиганської Голландiї ще не раз.

     I ще кiлька небанальних фактiв про Холланд

 В 1987-му тут обрали наймолодшого мера – якщо не загалом в iсторiї, то у власнiй – таки точно. Фiловi Таннiсу на момент обрання було всього 23 роки, i вiн був студентом коледжу.

 2006-го CNN назвала це мiсто одним з п’яти у США, де найкраще жити на пенсiї.

 В 2010-му Холланд було визнано «найздоровiшим та найщасливiшим мiсцем у США» – згiдно з «показником щастя», Well-being Index.

 Вiдомi холландцi: актор Гаррi Банiстер, письменник Брайян Д’Aмато, секретар з питань освiти в адмiнiстрацi Д.Трампа Ненсi Де Вос.

Лiман Френк Баум, автор «Чарiвника країни Оз», придбав собi в будинок в курортнiй зонi Холланд. Недарма одним з псевдонiмiв вiдомого казкаря було «Едiт Ван Дайн» – звучить дуже по-холландськи.

Людмила Пустельник

Фото:  culture trip, livability, unsplash, European Waterways, foap