Олег Сєнцов: «Говорити треба про всiх полонених, не лише про мене чи Савченко»

Iнтерв’ю з режисером-полiтв’язнем.   

– Ви часто називаєте Путiна Вашим особистим ворогом.

Можливо, вiн мене своїм не вважає. Але вiн напав на мою країну, вбив тисячi моїх спiвгромадян. Не вiн напав, але саме вiн у цьому винен. Я ж нi з ким не воюю. Може, зi мною починають, але менi iншi нецiкавi. Путiн – мiй особистий i єдиний ворог.

– Маєте на увазi конкретну людину чи «колективного Путiн»? Як образ чи режим.

Бiльше конкретну людину. Звичайно, вiн – втiлення системи. Не бракує iнших, але вони просто втечуть, коли Путiн пiде. Хтось iнший, що прийде на його мiсце, систему очолити не зможе. Все тримається на його особистостi, створюється такий культ, практично, фашизм.

– Ви якось зазначили, що задля звiльнення полiтвязнiв готовi були потиснути Путiну руку…

Це не складно.

– А на що можна пiти задля порятунку людей?

Я це навiв як приклад. Я готовий переступити через особистi амбiцiї, якусь особисту неповагу, особистi моменти, щоб одну людину вiдпустили. Дуже добре знаю, що це таке. Люди, якi перебувають там, вважають, що не можна йти на якiсь полiтичнi поступки задля звiльнення. Це така особистiсна iсторiя. Тому на особистi поступки йти готовий, а на полiтичнi, якi нашкодять Українi – нi.

– Виглядає, що не любите говорити про те, як сидiли в тюрмi. З чим це пов’язано?

Hi, не з тим, що це якась внутрiшня травма. До мене дуже багато уваги, тим часом, як я – не один такий. Тi ж Карп’юк та Клих пережили набагато бiльше. Ось про це треба говорити, а говорять про мене. Хiба я чимось незвичайний?

– Ваша думка – чому до Вас стiльки уваги?

Не знаю.

– Коли ми, журналiсти, про Вас пишемо, кажемо «український режисер Олег Сєнцов». А як би Ви себе самого характеризували?

Просто Олег Сєнцов. Кiно – це важлива частина мого життя, та не вся. Тому – просто Олег Сєнцов. Я дуже радiю, що зараз не вимагають якихось додаткових пiдписiв.

– Вважаєте себе полiтиком?

Нi.

– А полiтика Вам цiкава?

Я нею займаюся, суспiльно-громадянською дiяльнiстю. Суспiльною полiтикою можна назвати. Жодних полiтичних партiй дiючих я не пiдтримую, тримаюся здалеку вiд усiх. Виступаю як громадянин.

– Чому здалеку?

А чому я маю з ними зближуватися? Це для мене найбiльш природнiй вибiр. Я не бачу там нiкого близького собi. Менi не подобається полiтика – я не займаюся полiтикою.

– Ви говорили, що хочете створити органiзацiю, яка займатиметься i культурою, i правозахисною дiяльнiстю. Що це буде?

Поки не знаю, наскiльки вона буде масштабною та доброю. Те, що роблю, я роблю добре. Потрiбен певний час на пiдготовку. Можливо, вона з’явиться через пiвроку.

– Як Ви прийшли в кiно?

Любив його з дитинства, але нiколи не хотiв стати режисером. В 17 вирiшив займатись економiкою, менi було цiкаво. Потiм став цiкавим творчий, не лише бiзнес-напрямок. Я не став великим бiзнесменом, але робив те, що менi було цiкаво. Займався кiбер-спортом, хоч вiн особливо грошей не приносив. Це зараз там мiльйоннi контракти.

B певний момент iнтереси почали змiнюватися. Я почав дивитися серйознi фiльми: Тарковського, Кустурiцу, Бонюеля, Антонiонi, Бергмана. Це вже було в 27-28 рокiв, десь так. Почали виникати iдеї…

В 30 рокiв, на свiй день народження, я сидiв з друзями i зрозумiв, чим хочу займатися – кiно. Сказав друзям, а вони: «Ти що, пив? Протверезiєш, мине». Але менi не треба було тверезiти, я не був п’яним, це залишалося зi мною. Став думати про втiлення задуму.

Подався до Москви на Вищi курси режисерiв. Це друге за престижнiстю мiсце пiсля ВГИКу. Навчання платне, два роки. Вступав до майстернi Фокiна та Сурiкова, була годинна спiвбесiда. Подивились на мене. A в мене проблемний характер, я звик командувати. Пiдкорятися – це не моє й нiколи не було. Тут треба було якось маневрувати, а я цього нiколи не вмiв. Менi сказали: «Молодий чоловiче, їдь у свiй Сiмферополь!»

Я приїхав, два роки займався самоосвiтою, потiм почав якось знiмати. Короткометражки поганi, потiм вже зняв «Гамера». Вiн трошки вистрелив. Далi мав знiмати вже великий фiльм, там бюджет мав бути мiльйон доларiв. Але я сiв у тюрму, посидiв, вийшов. Зараз буду знiмати.

–  Маєте на увазi «Носорога»? Будете його вiдновлювати?

– Taк, але вiдновлювати його не можна. Є  лише сценарiй, треба все з нуля починати. Всi приготування вiдбувалися в Криму, всi локацiї, кастинг. Все треба робити знову, але це не проблема. Зараз багато речей у моєму життi робляться легше, нiж ранiше.

– Виникли якiсь можливостi?

 Так, бонуси з’явилися! (Смiється – ред.). Був також iнший фiльм – «Кай». Поки був у тюрмi, написав ще сценарiї. Тож маю плани зняти п’ять стрiчок за п’ять рокiв. Як радянська п’ятирiчка (Смiється – ред.).

– Сценарiї повязанi з пережитим Вами?

Певним чином, але не з тюрмою чи полiтикою. Полiтика – це одне, а моє  внутрiшн бачення – iнше.

– Ви часто говорите про європейський шлях розвитку. Що маєте на увазi?

Ви ж були в Європi?

–  Так, але ж вони там самi дискутують, який шлях є вiрним.

Так, так, але там iнший рiвень проблем. Нам би до цього рiвня… Загалом iнше ставлення до людини, iнший рiвень роботи державних органiв.

– Ще одна з Ваших тем – повернення в Україну бранцiв Кремля. Що там нового?

Зараз 87 чоловiк перебувають в росiйських тюрмах. Згiдно зi списками СБУ, 227 – в руках сепаратистiв. Можливо, й бiльше, бо доступу туди нема. Але 227 точно є, вiдомi iмена та прiзвища. Я називаю їх на всiх заходах, намагаюся достукатися, домовитись. Говорити треба про всiх, не лише про когось одного окремо. Не повинно бути такого, щоб як зi мною чи Надiєю Савченко було. Це неправильно.

Ви спiлкувалися з Савченко?

Так, трохи. Я спокiйно до неї ставлюся. Теж її хвиля винесла, як i мене. Повелася, можливо, не дуже правильно, за це отримала. Зараз працює на телебаченнi в Медведчука, через що теж запитання. Але я кажу: я нi з ким не воюю, крiм Владiмiра Владiмiровiча незабутнього.

  – Як Вам акцiї на Вашу пiдтримку в Росiї?

  Це, звичайно, дуже смiливо. Одна справа – пiдтримувати мене в Українi, iнша – в Росiї. Бiльшiсть листiв саме з Росiї менi надходила. Мужнi люди виходили мене пiдтримувати, i я за це їм дуже вдячний. Той же Костя Котов. Ми особисто незнайомi, але знаю, що мої дiї його надихнули, через мене вiн опинився в тюрмi. Вiдчуваю вiдповiдальнiсть за нього. Вiн молодець, тримається. Сподiваюся, вийде його визволити.

– Ви якось сказали, що ранiше були агресивнiшим, жорсткiшим…

Не те, щоб жорсткiшим, хiба трошки. Тюрма мене зробила терпимiшим. Людина працює, щоб бути кращою.Рокiв з 16 я над собою працюю. Що в менi не подобається самому, те я виправляю. А те, що хотiв би собi прищепити, прищеплюю. Ось i все. Коли людина каже, що вона така супер-класна i крута, вона перестає розвиватися.

 

Лiза Марконi

 

kasparov.ru

 

Фото: pravmir, fakty, rakurs