Унiтаз як дзеркало росiйської революцiї

Чому Росiя не могла вiдпустити нашi кораблi разом з туалетами – iсторичний екскурс-пояснення.

Вiдповiдь на «чому» вище – в сповненому драматизму становленнi фаянсового виробу на територiї пiвнiчного сусiда. Навiть поверхневий погляд на йогo iсторiю допоможе зрозумiти, що унiтаз для Росiї – це щось бiльше, нiж звичний для решти людства атрибут повсякденної гiгiєни. В цiй країнi вiн став чинником суспiльно-культурних процесiв – i це без жодних жартiв.

Як вiдомо, ранiше захопленi ворогом нашi кораблi «Бердянськ», «Нiкополь» та буксир «Яни Капу» Українi таки повернули, але вщент пограбованими. Зникло все, в т.ч. i вже згаданi унiтази. Але спробуємо зрозумiти, чому сусiди просто не могли вiдпустити додому чужi ватер-клозети.

Перше знайомство росiян з цими досягненнями цивiлiзацiї вiдбулося доволi пiзнo, а саме за царя Петра. Його фаворит А.Меньшиков привiз з Європи небачену технiчну новинку. (Якою, до слова, вже кiлька столiть користувалися в шляхетських домах тiєї ж Захiдної України). Але й пiсля Меньшикова

унiтаз  ще довго не здобував сердець росiян.

Чи то пак, не зовсiм сердець, якщо бути точними…

В середньовiччя й пiзнiшe мiстяни на вулицях Москви могли скористатися «уборнимi», або ж класичними дерев’яними спорудами, встановленими в людних мiсцях. Але цi «малi архiтектурнi форми» нiколи не чистили вiд їхнього вмiсту, який вiдтак стiкав по вулицях.

В Петербурзi перший водогiн збудували тiльки в серединi XIX cторiччя – зусиллями графа Ессен-Стенбок-Фермора. Тим не менш, до водогону нiхто не поспiшав пiдключатися. Зливної каналiзацiї в цьому мiстi не було, хiба-що дощова.

Бiльш сучасна з’явилася тiльки пiсля 1917 р. Громадських вбиралень «пiвнiчна Пальмiра» не мала до 1871-го. До того часу продукти життєдiльностi – не лише людей, але й численних коней, яких використовували в гужовому транспортi – поповнювали течiю Неви, потрапляючи туди з вулиць. Нечистоти на них виливали зранку з будинкiв й не прибирали. В лiтню спеку екскрименти висихали, пiднiмалися разом з пилюкою в повiтря i створювали в «культурнiй столицi» незабутню атмосферу.

Сучаснa росiйська iсторик Iрiна Юхнєва стверджує, що саме завдяки цьому навколо Петербурга виросли дачi. Bони ж згодом – мiсця проведення мистецьких зустрiчей та свiтських салонiв. Лiтератори й артисти охоче дiлилися своїми творами на свiжому сiльському повiтрi лiтнiх резиденцiй росiйського дворянства.

Тож коли сьогоднi хтось спересердя скаже, що росiйська культура «г***а варта!», така оцiнка не зовсiм позбавлена iстини

в розумiннi першоджерела  походження згаданої культури.

Багатшi громадяни великих мiст тримали в дворах вигрiбнi ями для нечистот, що, проте, зовсiм не означало їхньої повної iзоляцiї вiд довкiлля. Бо поруч в центрi того самого двору були колодязi, а бетонувати вигрiбнi ями спадало на думку не всiм…

З тим, чим тi ями наповнювалися, пов’язана не одна фiлологiчна розвiдка. Зокрема, полiткоректний вираз «треба вийти» почав широко вживатися в Росiї лише пiсля 1812-го р., його запозичили в полонених французiв. До того представники й вищих класiв вважали прийнятним сказати «прямим текстом», що саме робитимуть, пiсля того, як вийдуть.

Так само не вважалося непристойним привселюдне задоволення фiзiологiчних потреб – для чоловiкiв. На жiнок такий «привiлей» не поширювався.

Iнший вираз, «д***о лаптьом хлєбать» cпочатку не мав вульгарно-принизливої конотацiї. Означав роботу асенiзатора, який вичерпував вигрiбнi ями особливим ковшем на держаку. Можливо, форма ковша комусь нагадувала народне взуття, лапоть.

Стосовно походження грубого виразу «на голову на***ь», що виник вже в ХХ ст., iснують рiзнi версiї, одна з них пов’язана з жiночим головним убором «кокошнiк». Чи то пак, його примiтивiзованою естрадно-концертною версiєю, зробленою з картону  й на гумцi, щоб причепити до голови. Саме цей вирiб стали називати «какашнiком». Декотрi лiнгвiсти висловлюють думку, що оскiльки формою вiн мiг нагадувати купу екскриментiв, то далеку вiд полiтесу шоу-бiзнесову тусовку «какашнiк» надихнув на створення згаданої iдiоми.

Як бачимо, все, що пов’язано з унiтазом, залишило помiтний слiд в культурному надбаннi Росiї.

Сам же «герой» цiєї розповiдi ще довго йшов до широкого росiйського загалу. Власне, остаточно дiйшов аж у другiй половинi минулого сторiччя. Вiдомо, що в окупованому в 1939-му р. Львовi радянськi офiцери та їxнi дружини довго не наважувалися користуватись унiтазами в захоплених ними квартирах. Чиїх колишнiх власникiв вигнали або розстрiляли. Призначення «фаянсових друзiв» залишалося для «визволителiв» загадкою, як i не менш дивовижнi для них бiде. Тож новi господарi львiвських квартир, як i в себе вдома, «ходили на вiдро». Тим часом, як знайденi пiд чужими лiжками нiчнi горщики часто використовували як посуд для приготування їжi, не злогадуючись про їхнє  справжнє призначення. 

Усе це, не зважаючи на те, що обладнаними кам’яними туалетами «для всiх» дореволюцiйна Москва могла похвалитися – їx було аж цiлих десять. В декотрих за окрему плату навiть можна було помити руки з милом. Однак, майже всi заклади  зачинили пiсля 1917-го – бо натовпи пролетарiв, що кинулися в столицю, треба було десь поселити. Тож туалети переобладнали в квартири, щоб вирiшити житлове питання. Таке помешкання навiть вважалося престижним, адже в ньому були «удобства».

Подiбне надання московським туалетам нового життя  вiдбулося в Москвi й згодом, в серединi 1990-х. Тодi на мiсцi колишнiх вбиралень вiдкривали офiси, крамницi, в т.ч. й продуктовi, й навiть кафе.

Тож росiйський народ пройшов iсторично вистражданий шлях до унiтаза. Не дивно, що його колiр також присутнiй i на прапорi Росiйської Федерацiї, бiло-синьо-червоному.

В 2020-му росiяни дочекалися чергового епохального наближення до ватер-клозету – з 1 сiчня вiдвiдування туалетiв на залiзничних вокзалах РФ стало безкоштовним. Раніше побачитися з унiтазом не за грошi могли лише пiльговики i тi, що придбали квитки на потяг.

https://paperpaper. com, https://vizardis. com, https://kommersant.ru

Ештон Бест-Коровайний

Карикатури: https://apostrophe.ua/, www.glavcom.ua