Два привітання, один президент

Оцінюємо новорічні привітання президента В.Зеленського та керівника партії «Європейська солідарність» П.Порошенка.

Згадуючи шлягер тоталітарних часів: «І вновь продолжаєтса бой!» Хто сказав, що в новорічну ніч політичним баталіям – стоп? Тільки не в Україні. Обох привітань чекали, про друге в соцмережах завбачливо розпустили  чутку, що буде єдиним на Новий рік для українців. Мовляв, чинному – не до привітань. Але поздоровили обидва, Володимир Олександрович та Петро Олексійович.

Почнемо з Порошенкового, такої собі «машини часу». Наш колишній тримався з апломбом наче теперішнього, випромінюючи ауру державного мужа при найкрутішій посаді в країні. Попри те, що в нього її вже нема. Антураж та сценарні «знахідки» відеоряду прямі й зрозумілі, як на «Прямому» й заведено: ось «масовка», яка «грає» «короля», а ось і він сам – дарма, що давно «не король». Звичайно, в парадному костюмі та при краватці. Події мала додавати значущості присутність «зірки», Ади Роговцевої.  

Знайомі обличчя з фракції ПЄС, сяйво посмішок назустріч «самому». Його  показали не одразу, змусивши глядача нервово «шукати» Петра поглядом у натовпі  (справжній «саспенс» на «Прямому»!). Чи не всі намагалися цокнутися келихами з «гвоздьом програми» – і майже одразу стався вельми помітний ляп у виконанні головного героя дійства. Та ще й грубий – коли злегка, та все ж відштовхнув плечем нардепку С.Федину, тягнучись до когось келихом. Не по-джентльменськи виглядало.

Власне, привітання: було без несподіванок і особливого креативу. Акцент на месиджах з передвиборчої кампанії про «віру, мову, армію», «реверанс» у бік бійців ООС в студії. Що в уяві глядачів мало б транслюватися як «головнокомандувач поруч зі своїми військовими». Хоч, знову ж таки повторюся – головнокомандувачем П.Порошенко був у минулому. Дещо пом’якшувала пафос ситуації та промови  Марина Порошенко в кадрі.

Зате зовсім без пафосу обійшлося в привітанні президента. Хоч і відрежисоване, та все ж сприймалося  щирішим. Бодай завдяки тому, що В.Зеленський не намагався робити хрестоматійний «гарний вираз обличчя за поганої гри». Чи не вперше в історії українських новорічних вітань по-президентськи не було й слова про досягнення країни та її громадян за минулий рік.

Аж ніяк не тому, що останніх не було – лише на спортивні успіхи 2019-ий був для нас щедрим, як ніколи – але через те, що головним посилом звернення було інше. А саме: досить з’ясовувати стосунки, чубитися на грунті політичних чи інших суперечностей, час ставати єдиною країною, а починати варто з себе самого. «Ми всі – українці».

Прикметно, що про власні здобутки – як-от, звільнення наших громадян з російського полону – Зеленський теж навіть не згадав.

Ляпи: теж були, в першу чергу мовні. Нема в українській слова «строка», зате є «рядок» (у паспорті, «громадянин України»). Також нема «головокружіння вранці», а є «запаморочення». Нарешті, коли згадав про українців, що «живуть за кордоном 10 років», то визначив, що свою країну вони «люблять в Інтернеті». За що «фе» також спіч-райтеру, який би напевне повинен знати, що наша закордонна діаспора свою Батьківщину шанує не лише на словах чи в соцмережах. Та й мільярдні цифри грошових переказів  (й іншої допомоги) в Україну чогось, та вартують…

Але менше з тим: Зеленський геть не справляв враження топ-чиновника, радше навпаки – свого хлопця в звичайному гольфі й без краватки. Який  без надимання щік та патетики говорив про важливі для кожного речі. В тому числі, й кримсько-татарською, російською та угорською мовами. Месидж – всім миру, і давайте миритися, бо різні думки з приводу подій та явищ зовсім не варті ворожнечі одного з одним всередині дорогої й тим, і іншим країни.

Якби ж то його почули в 2020-му…

Людмила Пустельник

Фото: unian, rbc.ua

Напишіть відгук