Як Вакарчук «здався без бою»

Про новорічну поезію нардепа «Голосу» з «Океану Ельзи»

У перші пост-новорічні дні громадяни продовжують «перетравлювати» новорічне звернення президента В.Зеленського.

Його опоненти з табору колишнього, П.Порошенка, як було протягом  2019-го – вишукувати в привітанні «крамолу». З властивими їм перебільшеннями, або й просто перекручуванням сказаного.

Останній спіч винятком не був, промовець «не так» висловився з приводу майбутнього України: «Адже ми уявляємо його однаково. Це успішна та квітуча країна, де нема війни. Країна, яка повернула своїх людей та свої території. Де неважливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де нема різниці, біля якого пам’ятника стоїш і чекаєш дівчину, в яку закоханий».

Здавалося б, цілком доброзичливий, своєчасний месидж, що апелює до  цінностей кожного – безпеки, добробуту, щастя – незалежно від політичних чи інших переконань.  Проте, в соцмережах та в підконтрольних П. Порошенкові медіа ефект від слів Зеленського був таким, ніби той запропонував переіменувати проспект Бандери у Львові на «імені Кагановича».

Президентові  в стонадцяте «пришили зраду» і в тисячне обсмоктали фразу «какая разніца»,  колись сказану з іншого приводу. Мені в цьому  різноманітті «сподобалося» «чарівне» фото, поширене в Фейсбуці – дороги, що провадить до відчинених воріт «Освенціма» з «креативним» підписом: «Какая разніца», аби «освітлена й заасфальтована!»

Такими нехитрими методами в українські голови знову втовкмачують, що Зеленський – це зло апріорі, незалежно від того, що каже чи робить. Навіть, якщо це – а буває ж і таке! – правильні речі.

Прихильники «колишнього»  продовжують «розгойдувати човна». В країні, що вже шостий рік поспіль й без того «розгойдана» війною на Сході. Але невже  хтось справді сподівався, що вони – бодай крізь зуби – процідять «тебе теж з Новим!» у відповідь на привітання Зеленського?

Цього разу, щоправда, до хору фанатів фігуранта «Свинарчук-гейту» та низки відкритих кримінальних проваджень приєднався «соліст» – сам Святослав Вакарчук. Він написав вірша на тему новорічного звернення президента, від якого напевне потеплішало на серці у Петра Олексійовича та всіх, для кого він – «ікона демократії». Ось текст:

Для мене справді є різниця, де.

Для мене є різниця, з ким, куди і звідки.

Все очевидно: хтось вперед іде,

А хтось стає навколішки й навшпиньки.

А щодо того, хто кому товариш, друг і брат,

На щастя, кожного я право поважаю,

Але не поважаю я порад,

Як через пекло проповзти до раю.

І як підставити щоку під чобіт зла,

І як закрити гідність у коптьорку,

І тих, хто молиться на голову козла,

І тих, хто всує одягає гімнастьорку.

У кожного свій погляд на життя,

Свої слова, гріхи і протиріччя.

Старіють очі і від сміху і від сліз,

Та не буває без очей обличчя.

Як не буває без облич людей,

І не буває без людей держави.

Какая разніца, под чєм под кєм і с кєм,

Коли овець зганяють вовкодави.

Коли нема зубів, вже все одно:

Жувати шоу чи смоктати серіали.

Яка різниця: сало чи попкорн.

Коли тебе на мило готували.

Ви кажете, що кожного колись

Потрібно врешті-решт нагодувати.

Я згоден з цим. Але навіщо всім

Солодку вату в душу заганяти.

Ми творимо державу чи колгосп?

Ми пишемо історію чи казку?

Ми хочем без наркозу перемог

Чи хочемо під опіум – поразки?

Для мене справді є різниця, де.

І хто і з ким готовий побрататься.

Не проживе держава без людей.

Людей, що вовкодавів не бояться.

Художню вартість вірша коментувати не буду, бо «цінність» тут інша – скинути  самого себе з п’єдесталу «голосу поколінь» і стати ще одним «статистом» в оточенні лузера минулої виборчої кампанії. Не без того, щоб у такий спосіб хоч трохи наростити провислі м’язи власної політ-сили, невпливової ні в суспільстві, ні в парламенті партії «Голос». Вакарчук «здався без бою», на «біле» сказав «чорне» –  зате всі про нього тільки й говорять протягом тижня.

 Що відрадно – не в контексті передноворічного виступу культового  «Океану Ельзи» та його фронт-мена на корпоративі білоруської компанії Wargaming з офісами в Москві та Петербурзі. (Ех, як же некомільфо вийшло!..) Чомусь у цьому випадку для Славка «не мало різниці», по яких вулицях ходять люди, що заплатили гонорар за концерт.  

А на Вакарчукове поетичне слово є контр-вірш. Ось такий, наприклад:

РІзниця справді є – Мальдіви? Чи Балі?

Гладковський – друг, чи «тільки» Кононенко?

Для патріота рідної землі

Не будеш гадом, коли любиш Порошенка.

А щодо того, хто був «голос поколінь»

А став – на побігеньках підбрехачем,

Йому не муляє та  не свербить сумління –  

Як гарно личить Славку з налигачем!

Змілів чи здувся «Ельзи океан» –

Це справді аж ніяк не принципово.

Колись – Артист, тепер – політикан,

Мовчи, гітаро, бо зів’яло барда слово.

Які там, в біса, «сало» чи «попкорн»,

Коли тебе «Рошеном» годували?!

Фальшивий нині взяв Славко акорд,

Щоб втрапити в історії… Анали.

Яка різниця – від ножа чи від кийка?

Коли кастетом в скроню, чи свинцем – у серце?

Коли про мир промова – «зрада» й «не така»?

Невже «солодше», як в щелепу – берцем?

Кому потрібна ще одна війна?

«Краяни, нумо жертись-чубитись до скону!»

Допоки словоблудний сатана,

Не одягне собі на голову корону.

То бий же, брате, брата  по зубах!  

А сестро люба – роздери всім пельку!

До дупи мир, його ми бачили в гробах –

Ми дупу рвем собі за рідну Неньку!

 

Людмила Пустельник

Фото: politnavigator, glavcom.ua

Напишіть відгук