«Поки працювала за кордоном, чоловік зажив з іншою, виселив мене з дому»

І що можна зробити, щоб захистити себе, їдучи надовго.

«Стрілися двоє» на просторах мережі – дописи-скарги на дружину, що поїхала на заробітки, та на чоловіка, що залишився в Україні. Один був опублікований на Фейсбук-сторінці діаспорної групи «Українці в Італії (об’єднуємося в єдину групу!)», інший за кілька тижнів перед тим надійшов на електронну пошту Global Vilage. Йдеться про різні родини та різних людей, але тема одна й та ж – як розлучаються двоє, коли опиняються на відстані одне від одного. Хоч втратити можна не лише сім’ю – також дах над головою і грунт під ногами.  

Як поменшало на дві ланки суспільства, а ще –  довіри й порядності. І що можна зробити, аби захистити себе вдома, коли їдете за кордон.

«Шльондра, кинула нас напризволяще!»

Спочатку – лист «до Італії», автор – Ігор В.:

«Чогось наші заробітчанки «нормальними» є лише рік чи два. А пізніше стають «сеньйорами». Повернувшись в Україну, вимахуються перед рідними своїми грошима, принижують всіх, хто заробляє менше. Доходить до того, що забувають про рідних дітей.
Прикладом є МОЇ діти, про яких забула їхня так звана мама –  дзвінки через Інтернет до рідних дітей відбуваються раз на два-три місяці. Бо та шльондра не має часу на дітей. Мовляв, тяжко працює. Але має один день вихідний і ще пів-дня. Шастати влітку по пляжах має, як, а на дітей, хоч декілька хвилин, не має часу.

Дорогі в «обслуговуванні» заробітчанки!
Не п***ть про вашу тяжку долю, а вертайтеся до своїх сімей. На вас чекають ДІТИ і ваші рідні! А шльондрами ви можете бути і тут (якщо захочете).

І не зай***те коментами  –  побудьте без модних італійських еврів з двома дітьми (молодший син з вадами психічного розвитку). А як проживете так хоча би з рік, то тоді обізветеся.

Ку***и ср***і!!!

P. S. Мою колишню звати Оля В.
Живе в районі Местри біля Венеції. Запитайте в неї».

Ігорів лист швидко «обріс» коментарями, переважно, солідарними – але не з ним, з Ольгою. Їхні авторки «били» на те, що Ігор, замість паплюжити дружину, краще сам би навчився бути годувальником сім’ї. Співчували йому лише декілька коментаторів – мовляв, чоловікові самому справді важко з двома дітьми. До того ж, у нього, якщо вірити одному з дописувачів, – серйозне порушення зору. Інша жінка додала, що Ольга та Ігор – давно розлучені, а поки були подружжям, та доглядала за його хворими батьками.

Тим часом, на електронну  пошту цього сайту надійшов ще один «крик душі» на подібну тему. В ньому йшлося про «зворотній бік медалі», не менш драматичний.

«За мої заробітки жив з коханкою»

Олена Л., лист з Одеської області: «Добрий день, Global Village! Розкажу Вам, що я собі заробила, поки була в Італії.

Більше трьох років тому в Модені почала доглядати за лежачою старою жінкою. Моя основна професія – вчителька української мови середньої школи. Чоловік був інженером на заводі, його закрили. А в нас син, на той час ще малий.

Приїхала в Італію до ніби перевірених людей. Ті сказали, що обіцяної роботи нема, її вже віддали комусь іншому, «крутися» сама. Було, що поманили однією сумою оплати, а розрахувалися меншою. Але що кому до того? Важко-не важко, плачу, чи ні – та нормальні, як для України, суми кожних 2-3 місяці пересилала. Спершу –  через різні сервіси, потім – через надійних кур’єрів. Моя «половина» спочатку дякував за перекази й посилки, а потім лише повідомляв: отримав, усі живі-здорові, бувай.

Так минули 22 місяці, я зібралася назад. Вдома двері квартири відчинила незнайома дівчина в моєму халаті.

Поки я була на заробітках, мій чоловік в Україні оголосив мене «зниклою безвісти». Нашого сина відправив до діда з бабою в село (його батьків, моїх вже нема серед живих), а сам зажив у цивільному шлюбі з коханкою – на мої ж гроші. 

Мені сказав: я думав, що залишишся там назавжди, а життя якось треба було влаштовувати.

Не думаю, що мене хтось шукав. Жодного разу, поки була в Італії, з України не турбували. А на суді колишній звинуватив, що «наплювала на сім’ю». Брехав, що ні разу не  дзвонила (я зуміла довести, що це не так), що жодних грошей від мене давно не отримував. Ті люди, що їх передавали, свідками виступити не захотіли. Також виписав мене з нашого помешкання, хоч купували його ми разом. Виправдовувався, що хотів субсидію отримувати.

Нас розлучили. Свою частку квартири я лише недавно відсудила. А пишу, щоб попередити інших: дівчата,  подбайте про себе! Про докази того, що ви – не «зозуля», що поїхали родині допомагати, а не «задом вертіти», як казав мій колишній, і що ці докази краще мати на папері. Хай вже банк і здере свій відсоток, зате потім зможете показати квитанцію. Або відкрийте банківську картку, або що-завгодно,  лише би потім не мати біди, як у мене.

Коли будете цього листа друкувати, прізвища не вказуйте, бо його також носить мій син, зараз – школяр».    

Як себе захистити, їдучи працювати за кордон

Нерухомість. Ось що каже адвокат Андрій Писаренко, м.Київ:  – Перед поїздкою всім раджу звертатися до Центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП) з документами, які підтверджують право власності на квартиру, нерухомість – житлову, нежитлову, вносьтесь до цього реєстру, хай всі знають, що це майно – саме ваше. (radiosvoboda.org).

Юрист Олександр Бардаков, (м.Київ):  – Внесіть заборону на реєстраційні дії з нерухомістю. Для цього рекомендується обтяжувати об’єкт нерухомості іпотекою. Достатньо прийти до нотаріуса з довіреною особою і укласти договір позики або іншого зобов’язання, згідно з яким власник нерухомості віддає її в заставу. Одночасно підписується договір іпотеки, що встановлює обтяження на цю нерухомість. У разі зміни власника іпотека слідує за нерухомістю, тобто ви завжди зможете її витребувати у наступних власників без суду. Без згоди іпотекотримача ця нерухомість не може «піти» на користь третіх осіб. Але навіть якщо це станеться (наприклад, підробили згоду власника), обтяження все одно зберігається (mind.ua).

Примітка: обидві послуги – платні і все одно не гарантуюь 100%-го захисту від ймовірного шахрайства з Вашим майном, поки Ви перебуваєте за кордоном – через недосконалість електронного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Однак, це все одно краще, ніж жодного захисту власності взагалі.

Стосунки. Коментар психолога Лади Метьюз, (м.Атланта, США): – Випробування тривалою розлукою – серйозне для будь-якого подружжя, навіть, якщо завжди було порозуміння. Згідно зі статистикою, ймовірність подружньої зради та розпаду сім’ї значно зростає, коли розлука триває більше, ніж півроку. Чому саме стільки? Протягом перших трьох-чотирьох місяців все ще відбувається звикання до нової ситуації, що Ваш партнер не поруч, а на відстані. Після шести новий спосіб життя вже сформований. Кожен отримує не лише усвідомлення іншої реальності – частину або всі обов’язки відсутнього члена сім’ї треба виконувати самому – , але й досвід, як жити за його (її) відсутності. Це критичний період.

Тому раджу своїм клієнтам, які намагаються зберегти родину в розлуці: бодай раз у півроку зустрічайтеся не лише у Скайпі, але й в реалі! Хай це буде хоч кілька днів, хай витратите гроші на дорогу, але це допоможе вам залишитися подружжям.

Якщо ж зустрітися ніяк неможливо, спробуйте практикувати спільний перегляд фільмів по Youtube в тому ж Скайпі – так, наче ви разом дивитеся телевізор по вечорах, поки обоє були вдома. Знаю тепер уже сімейну пару, що в такий спосіб підтримували стосунки, поки були студентами і навчалися в різних країнах.

Що важливо: жодному з подружжя не варто сприймати себе або іншого, як жертву – або, навпаки, того, хто внаслідок чиєїсь жертовності  виграє. Бо постраждалі від вимушеного кроку – всі сторони. Хтось важко працює «там», але й інший теж несе тягар відповідальності «тут», за себе «і за того хлопця (дівчину)», дбаючи про дітей, батьків тощо.

І не забувайте: в розлуці спілкування ніколи не є забагато! Хай воно буде не лише у визначені дні та години, але й спонтанним, навіть на рівні SMS-ки-«смайлика» чи коротенького і-мейлу – ваша дружина (чоловік) знатимуть, що дорогі вам, як і раніше.

Так само радила б звернути увагу на той момент, коли одне з подружжя тривалий час не знаходить можливості для повноцінної розмови. Звичайно, обставини можуть бути різними, усі ми зайняті, і не завжди є можливість провести за монітором чи телефоном більше, ніж 10 хвилин. Але коли його (її) щоразу й постійно вистачає лише на чергові й однакові фрази про «все нормально, відбій» – час  замислитися, чи ті ж самі у вашому шлюбі почуття й пріоритети, що були перед розлукою.  

Людмила Пустельник, Global Village

Фото: politsib.ru, planetabelarus.by, omambe.ru

Напишіть відгук