Мовчання «зеленят»

Мінус рейтинг сьогодні, президентська посада – завтра. Комунікативні помилки В. Зеленського поглиблюють не лише його персональну прірву, але й ту, що між главою держави та її народом.

Відомо не вчора: якщо в парі хтось  не знаходить часу на розмови «по душах», то  розлучення двох – не за горами. Спілкування – основа будь-якого зв’язку,  між політиком та його виборцями – також. Якщо продовжувати порівняння в «сімейній» площині, то у взаєминах «президент – Україна» було чимало «зеленого» флірту, відтак – ігор «в мовчанку» (теж «зелених»), але критично мало повноцінного діалогу.

Хибний курс, взятий  ще під час виборчої кампанії («відео зі мною – нате, журналістів –  «на фіг») сяк-так терпіли на початку каденції. Все ще не відійшовши від ейфорії перемоги несподіваного кандидата  і поблажливо пробачаючи молодому президентові відсутність політичного досвіду, а, отже, й невміння говорити на публіку. Та одна справа –  зіжмакати фразу перед мікрофоном – буває! – і зовсім інша, коли озвучуєш аж ніяк не те, чого від тебе чекають. Коли, бажаючи подобатися «і нашим, і вашим», скочуєшся в хронічний надмір політкоректності замість рішучіших заяв (чого лише вартий пасаж про «прагнення миру» в очах Путіна). Або ж геть недоречне «ні слова, мов партизан» під час недавньої Оманської історії. Мовчання президента – зовсім не золото.

Альтернатива, коли «король говорить» – також. Мова навіть не про те, що «живі» й не записані заздалегідь на відео публічні виступи В. Зеленського – брифінги чи «виходи в народ» (наприклад, коли в зоні розведення військ на фронті) – нерідко виглядають, м’яко кажучи, небездоганно, й дають щедру поживу для кпин в соцмережах. На жаль, проблема масштабніша, стосується і самого президента, й постійних непорозумінь між різними ланками його команди, які відповідають за комунікацію. Про катастрофічний стан з нею говорять давно, також і в ЗЕ!-таборі.

Але офіс на Банковій вперто продовжує все ту ж лінію: коли чергова криза (збили літак МАУ в Ірані чи влаштували карнавал мракобісся навколо евакуйованих з Китаю співгромадян) – знімаємо гарне звернення Володимира, та й по всьому. На фоні президентського прапора, з впевненим  (на камеру) лідером, що говорить правильні слова, часом навіть зворушливі. Show must go on?

Так було і 21 лютого, під завісу санжарсько-львівсько-тернопільського ганьбиська з масовими протестами проти поселення в санаторіях на карантин прибулих з Китаю українців. Вже вкотре прес-служба та інші, хто відповідають за публічний імідж першої особи та своєчасність його месиджів, завзято станцювали на все тих же граблях – гарячково реагуємо після того, як стався зашквар. Ось вам, будь ласка, нове відео-звернення глави держави, правда ж, гарно? Але, як завжди, забракло – знань? досвіду? часу? бажання? фаховості? – щоб хоч єдиного разу зіграти «на випередження». Саме останнє вважається запорукою успішної комунікації президента.  

В історії з евакуацією наших з епіцентру коронавірусу офіс Зеленського мав достатньо часу, щоб уникнути свіжої потреби записувати відео. Поки в Китаї тягли з вильотом літака – впродовж тижнів! – можна було розгорнути роз’яснювальну кампанію в ЗМІ та соцмережах, звернутися до людей не раз і не два – не тільки самому Зеленському, але й світилам українських науки та медицини, закликати до кращих почуттів співгромадян, їхніх людяності, готовності до самопожертви, нарешті, обернути ситуацію на користь – і собі, й країні.  

Натомість, нічого з переліченого й близько зроблено не було.

А святе, чи,  в нашому випадку, кляте місце порожнім не буває. На тлі медійних страшилок про вірус та знаючи про вбивчі можливості вітчизняного медичного забезпечення, надто в провінції, народ охоче кинувся «майданити». Проти «зарази, що нам влада з Китаю везе». Тим більше, коли до справи долучилися й деякі політики, регіональні й не дуже, що підливали олії до вогнища. Як нардеп О. Синютка (ПЄС), що публічно натякав на заплановану Києвом біологічну загрозу для львів’ян.

Залишається констатувати, що Зеленський програв ще одну інформаційну війну. А виграних у нього просто нема. Відомо й таке: хто володіє інформацією, той володіє світом. Хто – ні, в кінцевому рахунку залишається ні з чим. Невже Зеленський цього досі незрозумів?

Людмила Пустельник, Global Village

Особливий погляд

Чого хоче президент, того хоче… Хто?

Про кепську міжнародну ЗЕ!-гру
Згадався анекдот про єврейську хитрість:
– Рабіновичу, чому ви замовляєте дві половинки борщу в їдальні, а потім їх зливаєте в одну тарілку?
– Ви, Ізю, не розумієте, що за одну порцію борщу я маю дві порції сметани!

Так і в нас складається: за одну «порцію борщу», вона ж – Україна –  Зеленський хоче отримати дві ложки сметани –  від Сороса і Путіна…

Ні для кого не секрет, що Україною керують зовні МВФ (Сорос) і внутрішні олігархи, які «зав‘язані» або  на Сороса, або ж на Росію. Прийшов новий президент Зеленський, і почався дерибан влади. Пінчук з Соросом взяли СБУ і кабінет міністрів (вся несимпатична компанія, починаючи з «друга» Баканова і закінчуючи Бородянським).

Ахметов теж «при ділах». Обділеним залишився тільки Коломойський, поки Верховну Раду розкупили всі інші олігархи.

Зеленський пообіцяв Соросу продати землю, а Путіну свіжа Аргентина під боком непотрібна. (Там, як відомо, землю свого часу розкупили транснаціональні корпорації і швидко перетворили колись родючі грунти на спустошені хімікаліями. З супутнім «букетом» страшних хвороб громадянам, чого не було раніше). Отже, наобіцяв Зеленський усім, але надходить час «X», коли треба виконувати обіцянки.

Що робить Зеленський? Звільняє Богдана, ставить Єрмака, щоб наблизитися до Путіна. Чому? Один маловідомий факт: батько Єрмака в 1980 році був послом СРСР в Афганістані і був, звичайно, членом КГБ. А Путін любить своїх колег, або ж нащадків тих колег. Богдан, який був від Коломойського, виходить і каже: «Тепер – кожний за себе!» Що це означає?

Це означає, що буде помста від Коломойського. А Ігор Валерійович – такий собі спритний дядько – неформально об‘єднався з партією Медведчука (ОПЗЖ), щоб допомагали не продати землю. Тож, шановні, розпочалася боротьба Сороса і Путіна за український чорнозем!

Зеленський, тим часом, шукає ще одну «ложку сметани» в Путіна: «Давайте зустрінемося ще раз!». Себто, поговоримо, як у Золотому ваші «гради» нашу землю «орали»?

Другу «ложку сметани» Володимир шукає біля Сороса, щоб той знову дав грошей на дірявий бюджет. Може, не варто так любити сметану, пане президенте?

Facebook

Жана Скляренко, оглядач

Фото: https://politeka.net/

Напишіть відгук