Мамам мігрантів присвячується

Я дуже жаліла свою маму. Нелегке у неї видалось життя.

Я висилала їй з Гамерики постіль. Бо як згадувала оті прання-виварювання-підсинення-крохмалення-викручування та прасування –  то мені аж недобре робилося.

Я висилала рушники- ковдри-покривала-одяг-взуття-хустки, щоб мама не заздрила цьоці Марусі, якій часто приходили пачки з Канади. Мама любила, щоб у шафі було на що оком кинути.

Я висилала консерви-шоколад-цукерки, ковбаси і сири, сухі сніданки та різноманітні ласощі. Мама любила солоденьке, але завжди шкодувала на себе грошей. Я висилала мамі гроші. Мені все здавалося, що їй не вистачає мізерної пенсії (а таки не вистачало!).

Я, своєю чергою, часто згадувала мамині борщі-вареники-налисники-палюшки-голубці-струдлі-пляцки-завиванці-маківники-сирники-перекладанці і дивувалася, як у мами легко і просто виходила така смакота.

Я згадувала сотні слоїків “закруток” на зиму, бочечки квашеної капусти, квашених помідорів, засолених підпеньків, сушениць на узвар та білих грибів на святий вечір.

Я згадувала мамині мудрі поради: “миєш, де піп, а де дяк, то буде так?”, “робиш, як мокре горит”.

Чи мамин тонкий гумор: “паршиве порося і в петрівку мерзне” і її ж прогнози погоди: “як прийде Петро, то й буде тепло”.

Мамину спостережливість: “На Петра-Павла зозуля мандрикою вдавилася”.

Мамині виховні моменти: “мовчи єзичку, будеш кашку їсти”, “ласкаве телятко дві матки ссе”.

Нарешті, її вміння оцінити претендентів на мою руку і серце: “ни в голові, ни в кишені”.

Тільки коли мами не стало, я зрозуміла, що висилаючи їй пачки-рушники-мешти-хустки, не зуміла сказати їй головного:

 Як сильно я її люблю, як вдячна їй за усе, і як мені її не вистачає.

Facebook

Ольга Руда, редактор журналу Ukrainian People, Чикаго, США

Фото: https://www.pri.org/

Напишіть відгук