Як сім’я Жлоб’юків переживає карантин

«Заручника обміняли на дезинфікуючий розчин «Запах москаля» і 20 пачок прокладок – з них медичні маски добре шити».

Записано зі слів Михайлика Жлобюка, 14 років, с. Мокрі Опришки, ***ська область.

В нашому селі пішов уже якийсь-там тиждень повного карантину від коронавірусу. Моя родина його переживає згуртовано і дуже непогано. Перші дні в нас завжди було свіже м’ясо, бо я скачав з Інтернету, як півень кукурікає i вмикав запис біля паркана нашого двору – там, де межує з подвір’ям сусідів. Тому до нас часто перелітали через паркан їхні кури, навесні їм хотілося романтики.

Потім зайшов також сусідський кіт, ми взяли його в заручники і запропонували сусідам обміняти на п’ятнадцять рулонів туалетного паперу. Ні, в нас ще є свій, гараж упаковками по десять штук під стелю забитий, але хотіли, щоб про запас було – на всяк випадок. Це ми ще по-людськи збиралися з сусідами домовитися. Знайомі  в такий же спосіб за чужого пса ящик мила хотіли, інакше Шарика самого на нього обіцяли пустити. Потім погодилися на дезинфікуючий розчин «Запах москаля», шість банок «бичків у томаті», коробку сірників і двадцять пачок жіночих гігієнічних прокладок. З них тепер медичні маски шиють, кажуть, дуже помічні. Надто, якщо стразами прикрасити і покропити водою з трьох джерел, зібраною до сходу сонця.

Тільки стосовно кота сусіди сказали, що фіг нам, а не паперу, їм на нашу пропозицію нас***ти. І на кота, зрештою, також, зайвий рот зараз нікому непотрібен. Тому кіт став жити в нас. Недовго, довелося прогнати, бо та потвора переловила всіх мишей. А ми вже, було, навчилися з них тушонку робити. З шкурок бабця начесала вовни, плела з неї шкарпетки, сестра продавала їх оптом через Фейсбук. Люди брали, бо то природній матеріал, не синтетика якась. І тепер через якогось дурного Мацька накрився наш сімейний бізнес! Як то кажуть, послав же Бог сусідів… Що за люди падлючі пішли, нє?!

Тим часом, в нас закінчилася не лише капуста в підвалі, але й лопухи на дворі, а наш тато дуже любить голубці. На що мама cказала, що краще би вона одного «лопуха серемудрого» не слухала і замість 68 з половиною кілограмів рису – більше в магазині не було, а тепер нема куди подіти –  купила би декому зайвої клепки до голови. Тут їй бабця заявила, що якби 20 років тому  знала, кому свого сина віддає, то нині би  ніякого коронавіруса в світі не було, притовкла би на місці маму ще тоді. «Бо така зараза, як ти –  то і є схрещена з гадюков летюча миша – лиш на хлопа сичить і літає по хаті, як скажена!».  На що дідо сказав «заткайтеся обидві, не паскудьте мені імунітету», і  до кінця дня в хаті було тихо. Лише за вікном заводив несамовитим голосом сусідський Мацько, просився до нас, а ми не пускали – нема дурних.

Але тато все одно дуже просив голубців. Тому  мама навчилася крутити їх з туалетного паперу. Спершу було незвично, трохи сухі на смак, але з кетчупом пішло. Бо, як дідо каже, головне в голубцях – не шкодувати воронячого фаршу. А з яєць ми виготовляємо  міні-писанки, сестра через Фейсбук недавно продала 18 штук в Канаду, там діаспора добре бере.

До речі, про сестру, Надьку. Відколи карантин, стала вести в мережі активне інтимне життя, віртуально вийшла заміж (2 рази) і раз розлучилася, тепер подала на колишнього на аліменти. Хоч той козел каже, що то не від нього. Типу, по Скайпу ще ніхто не залітав.

Ну, не знаю, ми в такий час живемо, що все можливо. Де я коли думав, що так по-дурному буду час тратити – книжки читати?! Але нічого, втягнувся. В нас на стриху різна макулатура лежить, там і знайшов – «Три мишкетери» називається. Спершу думав, що то рецепти, як тушонку варити, але виявилося – там про трьох пацанів і ще одного з ними разом, але всі – конкретні. Ну, я так, «по діагоналі» читав, не до кінця, але зрозумів – в них там піп один був, точно – з московського патріархату, бо дуже злий і комуніст, в червоному ходив. Мало того, що пацанам весь час паскудства різні влаштовував, він ще й одній жінці кульчики вкрав. Ну, ясне діло, а чого ви ще від московського попа хотіли? Пацани потім ті кульчики визволяли.

Ага, ще про сестру: їй карантин пішов на користь. Раніше, скільки не ходила до клубу на танці,  все глухий номер – лише під ранок додому поверталася, а до рагсу нікотрий не водив. Тато з мамою вже рукою махнули, що Надьку вдасться десь прилаштувати. Бо дівці 19-ий рік пішов, пенсія на носі, самі розумієте. Але вона з тим коронавірусом навіть дуже виграла, бо ми таки добре заощадили на обидвох її весіллях. Хоч і запросили купу людей.

Тільки всі 256 гостей (першого разу) і 189 (через два місяці, другого) сиділи в себе по домах за комп’ютерами. Їли-пили також кожен своє, і  нам не коштувало ні зайвої миші, ні ворони. З монітора кричали «гірко!» дуже багато, Надька кожен раз цілувала чергового жениха в екран, і то конче «в засос». Від її слини впереміш з помадою комп аж почав глючити. Потім сестра закривалася з компом в кімнаті на першу шлюбну ніч. На другу першу – ну, це коли з ще одним дядьком, після розлучення з попередником – теж закривалася. Зате тепер в мене скоро буде племінник або племінниця –  класно!

Шкода лише, що молодим на подарунки теж всі лише «фейсбучно» скинулися: 0 конвертів, 0 грошей! Жаднюги. А як бухати-жерти в нас на весіллі – то всі дуже навіть не проти, нікого не треба було силувати.

Нічого святого в людей не залишилося. До чого той коронавірус доводить!

Людмила Пустельник, Global Village

Карикатури: https://www.dw.com/, https://apostrophe.ua/

Напишіть відгук