«Нам допоможе лише Бог» – емоційна сповідь лікаря з Ломбардії

“Фронтовий” кадр з війни з коронавірусом: медсестри в лікарні Кремони, Ломбардія

«Мусимо визнати: ми, як люди, досягли наших меж, не можемо зробити більше, і щодня вмирають все більше хворих».

Ніколи, навіть в найгірших нічних жахіттях, я не уявляв, що зможу побачити й відчути те, що зараз відбувається в нашій лікарні протягом останніх трьох тижнів. Жах наростає, як ріка, стає  все більшим і більшим. Спочатку хворих було декілька, потім – десятки, а відтак – сотні. І  тепер ми – більше не лікарі, а сортувальники на стрічці. І вирішуємо, кому жити, а кого відправляти додому вмирати. Навіть, якщо всі ці люди платили італійські податки протягом всього свого життя.

Лише два тижні тому ми з колегами були атеїстами; це було нормально, адже ми – лікарі і знаємо, шо наука виключає існування Бога. Я завжди сміявся зі своїх батьків, коли вони йшли до церкви.

Дев’ять днiв тому до нас привезли 75-річного пастора. Він був доброю людиною; мав серйозні проблеми з диханням, але в нього була Біблія, і він справив на нас величезне враження. Пастор читав її вмираючим, тримаючи їх за руку. Ми ж були втомленими, психологічно та фізично знесиленими, тими, хто втратили надію – коли змогли його почути.

Тепер мусимо визнати: ми, як люди, досягли наших меж, не можемо зробити більше, і щодня втрачаємо все більше хворих.

І ми виснажені, померли двоє наших колег, інші заразилися. Пацієнти ж вмирають щодня.

Ми зрозуміли – там, де людські можливості вичерпані, нам потрібен Бог. І ми почали просити Його допомоги, коли в нас є хоч кілька вільних хвилин. Ми розмовляємо один з одним, і не можемо повірити, як затяті атеїсти, що тепер, щодня в пошуках миру, просимо Господа допомогти нам турбуватися про хворих.

Вчора помер 75-річний пастор; незважаючи на те, що за минулих  три тижні тут були понад 120 смертей, і ми всі були повністю виснаженими, він зумів, не дивлячись на своє погане самопочуття і наші труднощі, принести МИР. Якого ми вже не сподівалися знайти.

Пастор пішов до Господа, і незабаром ми вирушимо вслід за ним, якщо так буде продовжуватися.

Я не був вдома 6 днів, я не пам’ятаю, коли востаннє їв, і я усвідомлюю власну непотрібність на цій землі. І я хочу зробити свій останній подих, допомагаючи іншим. Я щасливий, що повернувся до Бога серед страждань і смерті моїх братів.

Юлiан Урбан, 38 років, лікар, Ломбардія, Італія

https://www.marcotosatti.com/

 Фото: https://doctopdftech.com/

Напишіть відгук