Як радянська армія «визволяла» Требніцу в 1945-му

Підпали, знущання з цивільних та вбивства – спогади очевидців.

Раніше – територія Німеччини, сьогодні – Польщі. Взимку 1945-го сюди прийшли радянські солдати. Свідчення про те, що сталося потім, записав Даніель Пьотр Бучак, житель Требніци, місцевий політик та історик.

Під час обшуків у требніцькому монастирі, де переховувалися майже 600 німецьких мешканців міста – переважно, літніх та хворих людей –  вояки радянської армії забирали в них годинники, перстні та сережки. Потім подалися до монастирської кухні, шукали алкоголь. Їжу принесли з собою – в навколишніх селах, звідки втекло німецьке населення, наловили качок та курей.

Коли стемніло, в монастирській лікарні та й по всьому місту розпочалося «полювання на жінок», про що засвідчили очевидці тих подій. Дослідники Другої світової вважають, що навіть за найскромнішими підрахунками жертвами масових згвалтувань солдатами Червоної Армії стали 2 000 000 німкень. Требніца теж не стала винятком у цьому відношенні.

Кухня в шпиталі (довоєенне фото)

Становище містян погіршилося ще більше після того, як в монастирі розмістили військовий шпиталь для радянських вояків, поранених під час битви за Вроцлав. Требніца ж залишилася беззахисною від пожеж, які палали тут протягом цілих 10 днів. Пожежники евакуювалися ще раніше до Яворова, а росіяни зовсім не поспішали гасити вогонь, до якого самі ж спричинилися. Більшість займань виникала саме через їхні підпали: в захоплених будинках вони розкладали багаття просто на дерев’яних підлогах. Коли відтак загорався будинок, переходили до наступного.

Як повідомляли німці, що залишилися в місті, «визволителі» підпалювали будівлі також з допомогою фосфорних бомб. Тож під час пожеж найбільше постраждали вулиці Breslauerstrasse (зараз – ім. ксьондза Бохенка), Wilhelmstrasse (св. Ядвіги), Langestrasse (Дачинського) i Монастирська площа. 

Меморіал загиблим жителям Требніци

Вогонь загрожував костелові та монастиреві Требніци – бо солдати підпалили склади зі збіжжям, що належали маєтку Speicherhof, що по вулиці Лісовій. Підпалене зерно почало осідати на дахах будинків, також і храму-базиліки та монастиря св. Боромео. Його черниці почали молити про порятунок святу Ядвігу. Їхнє звернення було почуто – ще того ж дня почав падати сніг.

Але це ще не означало закінчення випробувань. До базиліки вдерлися радянські солдати, шукали золота біля вівтаря, а потім підпалили.  На щастя, черницям вдалося погасити вогонь і навіть вблагати радянського коменданта Требніци, щоб зачинив костел. Він наказав причепити на дверях базиліки аркуш паперу, на якому було написано російською, що це – дім Божий, і вхід до нього заборонено.

Тим часом, «визволителі» підпалили будинок католицької школи, що поруч з костелом, пожежа палала зовсім близько від стін базиліки.

Що ж стосується «битви за Требніцу» між німецькими та радянськими військовими, то вона продовжувалася всього кілька годин і мала радше символічний характер. А за «визволення» найбільше розрахувалися цивільні. Вже в перші дні після його захоплення червоноармійцями, були страчені чимало громадян.

Найтрагічнішою виявилася історія лікарні св. Лазаря (що на розі вулиці Дачинського та Монастирської площі), нею опікувалися черниці. В цьому закладі перебували тільки пенсіонери та недієздатні особи. Спершу росіяни підпалили крамницю пана Пораллі, що прилягала стіною до лікарні. Відтак пожежа перекинулася на дах шпиталю св. Лазаря, вогонь відрами води загасила жителька Требніци, пані Нефф. Тим часом, солдати запалили лікарню зсередини. Пані Нефф на власних плечах винесла на подвір’я пацієнтів, які не могли ходити. Серед тих, що залишилися в приміщенні, розпочалася паніка – вони намагалися втекти черех центральний вхід, де їх вже чекали росіяни і розстрілювали. Декотрих жінок перед тим, як розстріляти, згвалтували. Лише в самому будинку лікарні тоді загинули 12 людей.

Невдовзі після того з’явився наказ коменданта міста – що всі німці, які залишилися, чоловіки та жінки у віці від 15 до 60 років, зобов’язані працювати. Праця полягала в задоволенні потреб радянського війська – як-от приготувати приміщення для російського польового шпиталю чи винести цінні меблі та інші вартісні речі (їх потім забирали собі вояки – ред.) з покинутих будівель. А також всі були повинні втопити свої радіоприймачі в давньому ставку Требніци – мати радіо вдома забороняла радянська комендатура.

Facebook

Переклад з польської – Global Village

Даніель Пьотр Бучак (Daniel Piotr Buczak)

Фото: з Facebook-сторінки автора та https://inosmi.ru/

Напишіть відгук