Чи має Росія право привласнювати перемогу в Другій світовій війні?

Стаття посла України в Чехії Євгена Перебийноса для чеського видання Aktu?ln?.

Цинізм Кремля в тому, що святу тему перемоги над нацизмом він намагається перетворити на  індульгенцію від усіх злочинів радянського  і сучасного російського режимів. Той, хто про ці злочини говорить, автоматично звинувачується російською пропагандою у фашизмі.

Невдовзі світ відзначатиме 75 років перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Це була найбільша в історії людства катастрофа, трагедія справді планетарного масштабу. Згідно з різними даними, жертвами цієї війни стали понад 80 мільйонів людей. Тому день перемоги є для більшості країн днем жалоби і пам’яті, коли потрібно помовчати, згадати, помолитися. Та пообіцяти один одному, що нацизм більше ніколи знову не повернеться на нашу землю.

На цьому тлі своїм парадно-мілітарним стилем святкування виділяється лише Росія. За великим рахунком, це її справа і її право. Водночас, ми не можемо спокійно спостерігати за зростанням агресивності звинувачень Росії на адресу західних країн, а також України. Що ми нібито не так, не тоді і не там відзначаємо День перемоги. Головна наша «провина»: що не хочемо визнати головним і єдиним переможцем у Другій світовій війні саме Росію (за версією Кремля, вона тоді просто називалася інакше – Радянським Союзом). Причина претензій до Заходу, думаю, зрозуміла: суть існування будь-якої московської держави завжди полягала у конфронтації із Заходом.

Чому Україна? Тут складніше. Без України неможлива жодна російська імперія. Саме проти України Росія багато століть веде неоголошену гібридну війну. Парадокс, але Україна, яку Росія любить брехливо називати «братською», насправді є фантомним болем Росії і, водночас, її головним ворогом. Так само парадоксом є те, що Росія зі своєю формально антивоєнною риторикою насправді не здатна існувати без війни. На жаль, війною минулою вона живить мобілізацію на війну нинішню –  в Україні.

Євген Перебийніс

24 травня 1945 року, через два тижні після капітуляції Німеччини, на урочистому прийомі в Кремлі Сталін проголосив тост, який пояснює природу російського імперіалізму: «Я п’ю, насамперед, за здоров’я російського народу тому, що він є найвидатнішою нацією серед усіх націй, які входять до Радянського Союз…, тому, що він заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила Радянського Союзу серед усіх народів нашої країни».

І ще одна цитата – ці слова сказані через 65 років після слів Сталіна. Йдеться про відповідь Путіна на запитання про те, чи переміг би Радянський Союз у війні без України: «Ми все одно перемогли б… Бо ми – народ переможців… Найбільших втрат у війні зазнала саме РРСФР – понад 70%… Війна була виграна насамперед за рахунок ресурсів Російської Федерації».

Ці два висловлювання є яскравим прикладом брехні та маніпуляцій –  на фактологічному і моральному рівнях. Почнемо з фактів.  В той час як на території сучасної Росії були окупованими лише кілька західних регіонів, територію України нацисти окупували повністю. До того ж, по ній двічі прокотився спустошливий каток військових дій – спершу під час відступу Червоної армії, і вдруге – підчас її наступу.

Сукупні демографічні втрати на території України впродовж 1939 –1945 років, включно з військовими і цивільними, оцінюються у 8–10 мільйонів осіб.  Загалом же, з 1941 до 1945 рр. населення України зменшилося з 41 до трохи більше, ніж 27 мільйонів. Враховуючи тих, хто загинули від обох режимів, були вивезені на примусові роботи, репресовані або ж депортовані.

Були зруйновані майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, вивезено 550 промислових підприємств, незліченну кількість історичних цінностей.  Україна внаслідок Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45% від збитків усього СРСР.

Загальна кількість мобілізованих з території України за роки війни до Червоної армії становила близько 7 мільйонів. Кожний другий з них загинув, а кожний другий з тих, хто залишився живим, став інвалідом. Крім Червоної армії, вихідці з України воювали в арміях Польщі (120 тисяч), США (80 тисяч), Канади (45 тисяч), Франції (5 тисяч).  Сотні тисяч українців боролися проти нацистів у лавах партизан та повстанців. Україна дала Червоній армії 7 командувачів фронтами і арміями, 200 генералів.

Понад двом тисячам українців було присвоєне звання героя СРСР. У 1944 році кожен третій військовослужбовець Червоної армії був вихідцем з території України. У піхотних частинах і з’єднаннях 1 — 4 Українських фронтів українці становили 60—80%. Саме вони, до речі, переважно брали участь у визволенні від нацистів країн Східної Європи, в тому числі Чехословаччини. До речі, серед українських військових, що звільняли Чехословаччину, був і мій дідусь – Мойсей Перебийніс.

Українці зробили надзвичайно вагомий внесок у перемогу над нацизмом. Заперечувати це безглуздо. Визнанням цього внеску стало включення України до складу держав – засновниць ООН. Поряд з іншими народами – учасницями антигітлерівської коаліції український народ по праву є однією з націй-переможниць.

Тепер – про моральний аспект. Цинізм Кремля полягає в тому, що святу тему перемоги над нацизмом він намагається перетворити на свого роду індульгенцію від усіх злочинів як радянського, так і нинішнього російського режимів. Той, хто про ці злочини говорить, автоматично звинувачується російською пропагандою у фашизмі.  Те, з якою легкістю в Росії розкидаються цим страшним словом, до речі, особливо насторожує.

Так, ми відзначаємо День перемоги з покорою і жалобою. Ми не танцюємо, бо знаємо, якою страшною ціною ця перемога була здобута. До речі, саме так, без жодних парадів, відзначали наші діди – ті хто переміг нацистів – у перші двадцять років після перемоги. І лише у «пізньому» СРСР і, надто, у нинішній Росії, ті, хто не мають жодного поняття про страхіття тієї війни, перетворили 9 травня на знаряддя пропаганди, інструмент ідеологічного зомбування власного народу, фактор безпідставного брязкання зброєю і нескінченних погроз навколишнім країнам. Уже просто культовою в Росії стали  фрази «можемо повторити», «наші танки знову будуть в Празі, Берліні тощо».

Росія всіх навколо звинувачує у «переписуванні історії», але при цьому сама намагається нав’язати світові версію історії, написану радянським тоталітарним режимом.  Захищаючи такий підхід, Росія сама стає фальсифікатором історії. Чому вона це робить? Адже, на перший погляд, там зараз панує зовсім інша система, ніж була за комуністів. Та насправді сучасна Росія є прямим продовжувачем радянського режиму – з точки зору агресивної імперської суті держави і злочинних антигуманних методів досягнення своїх цілей.

Драма українського народу в тому, що, вигнавши нацистів, ми не стали вільними, бо на нашій землі запанував не менш жорстокий сталінський тоталітарний режим. А сьогодні, розпочавши шість років тому війну проти України, окупантом на нашій землі стала спадкоємиця того режиму – Росія. Від рук російських окупантів вже загинуло понад 13 тисяч українців. При цьому методи, які вони використовують проти полонених українців та кримських татар на окупованих територіях – як в Криму, так і на Донбасі – часто не менш жорстокі, ніж ті, які застосовувалися в радянських гулагах або в нацистських концтаборах.

Зрозуміло, що в цих умовах запрошення іноземних лідерів відзначити День перемоги у столиці держави-агресора є, м’яко кажучи, насмішкою над жертвами російської війни проти Україні. І тут в жодному разі не йдеться про недооцінювання ролі російського народу у Другій світовій війні – його внесок у перемогу над нацизмом величезний. Але росіяни, які здобували перемогу, і кремлівське керівництво – це аж ніяк не тотожні поняття. Ніхто не може  приватизувати перемогу в тій страшній війні. І вже точно не має на це жодного морального права Кремль, для якого ця перемога – лише коліщатко в механізмі самовідтворення тоталітарних режимів.

Євген Перебийніс, посол України в Чехії

Оригінальна стаття: http://blog.aktualne.cz/blogy/pohled-zblizka.php?itemid=36729&fbclid=IwAR2Nv_9XPyQEDEwqZVsMg71tvM7HBE6ienoMo0wthMWgyQoZiGlybPzPqDA  

Фото: https://uk.wikipedia.org/, https://www.earfca.org.uk/,  http://polit.reactor.cc/ та Фейсбук Міністерство закордонних справ України / MFA of Ukraine

Напишіть відгук