Богоматір замість набоїв

Унікальні ікони, намальовані на дошках ящиків, що в них раніше зберігали боєприпаси, вже заробили понад 300 000 доларів на потреби шпиталю для українських військових.

Волонтер, науковець, публіцист та правник Геннадій Друзенко – керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова. Того самого, що рятував поранених під час Євромайдану і одного з новітніх символів сучасного громадянського суспільства в Україні. Віднедавна – також і співавтор унікального проєкту, іконопису на ящиках з-під набоїв.

Ця розмова з п. Геннадієм – про незвичайні картини, лікувальну місію шпиталю не лише для поранених та що може робити науковець під час війни.

                                               

Ікони

 –  Як виникла ця фантастична ідея – створювати ікони з ящиків з-під набоїв?

 – На наш мобільний шпиталь ми не отримали жодної копійки державних грошей. Але знайшли можливості інституалізувати енергію волонтерів. З іншого боку, коли ти максимально використовуєш людей доброї волі, тобі все одно потрібен якийсь мінімум ресурсів. Машини швидких ламаються – їх потрібно ремонтувати та заправляти, іноді комусь необхідно купити квиток, а ще – витрати на утримання офісу для документообігу. В 2014-2015 роках був широкий потік допомоги звідусіль. Але згодом ця ріка пересохла. Зрозуміло, люди стомилися. І тут нам на допомогу прийшов інший фантастичний проект – «Ікони на ящиках з-під набоїв».

Мій друг, іконописець та художник Олесь Клименко, коли був на передовій,  бачив ящики з-під набоїв. Це й наштовхнуло на цікавий винахід. Дошки з ящиків візуально схожі на стару, пошкоджену часом ікону. Тож художник попросив кілька, намалював на них образи. І в лютому 2015-го в Софії Київській відбулася перша виставка цих ікон. Вироби почали купувати, а Олесь Клименко зрозумів, що йому соромно забирати собі усі кошти, бо війна. Тож вирішив віддавати дві третини шпиталеві.    

 –   Розраховували на такий успіх?

 –  Спершу думали, що це разова акція. Потім я став долучатися до промоції. Ніхто навіть не гадав тоді, що разом зі шпиталем цей проєкт проживе п’ять років! Протягом останніх двох картини – це наш головний спонсор, адже більше 90 відсотків коштів надходять через «Ікони на ящиках з-під набоїв». За цей час ми об’їхали більше 70 локацій: від Маріуполя до Лос-Анджелеса. Навіть у  Європарламенті виставлялися. Загалом вдалося продати цих ікон на 300 000 доларів, і це набагато краще, ніж просто просити грошей. Адже приходиш з оригінальною ідеєю, яка транслює мистецтво. Те, що раніше несло загибель, засобами ікон символічно відображує християнське оповідання «Смертю смерть подолав». Бо отримані від продажу гроші рятують життя.

Маємо в планах  об’їздити з виставкою США та залучити до участі українську громаду. Експозиція вже побувала на інавгурації архієпископа-митрополита Бориса Гузяка в Філадельфійській катедрі, кількох університетах штату Індіані, а також – Лос-Анджелесі. Скрізь «Ікони на ящиках з-під набоїв» сприймали захоплено.

Геннадій Друзенко

 Добровольчий шпиталь

  –  Ви – киянин, свого  часу працювали секретарем-референтом Патріарха Володимира Романюка, мали успішну правничу та наукову карєру. А потім опинилися на барикадах Майдану. Як це сталося?

 –    З початком Революції Гідності, а саме після побиття студентів, моє життя  різко змінилося. Ми з друзями почали думати – чим можемо допомогти? Досвід шалених 90-років підказував, що, напевно, не завадило б мати якісь імпровізовані медичні групи, готові надавати першу допомогу. Вже було зрозуміло, що брутальне, нічим не мотивоване побиття беззахисних студентів може покликати за собою інші події. В повітрі запахло порохом. Тоді вдалося зібрати близько тридцяти людей, яким видали футболки з червоними хрестами, намальованими вночі балончиком. Перші групи наших волонтерів надавали допомогу постраждалим на вулиці Банковій разом з активістами Товариства Червоного Хреста України.

Червоний Хрест працював ліворуч, а ми – праворуч, зайнявши  хол приміщення комітетів Верховної Ради. Медики теж іноді потребують юридичної допомоги, щоб бути захищеними. Нас врятувало моє знання, як працює Верховна Рада. Наприклад, що туди не можуть без дозволу заходити поліціянти.

Кілька разів тоді «беркутівці» атакували і залишали після того покалічених людей. Стало зрозуміло, що потрібно щось більше, ніж спорадичні медичні групи.

    І так виник мобільний шпиталь?

  –  Підпільні шпиталі вже з’явилися, коли почалися вогнепали, в січні-лютому 2014 року. Потім, на початку березня 2014-го, коли Росія розпочала анексію Криму, команда наших активістів організувала вишколи з надання першої медичної допомоги. А після бою за Іловайськ ми зрозуміли, що цього вже замало і почали створення Першого добровольчого мобільного шпиталю. Здалося дивом, коли ми запустили його через 3 місяці, ставши першою і єдиною подібною організацією…Минав час, і перед Новим роком ми вже відсвяткували своє 5-річчя.

На сьогодні через Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М.Пирогова пройшли понад 500 медиків та парамедиків: від водія швидкої до завідувачів кафедр, професорів, навіть брав участь заступник міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський. Лише згідно з неточними підрахунками, наші медики надали допомогу більш, ніж 55 000 військовим та  цивільним на Сході України.

Але зараз потрібно лікувати не лише від ран.

    Тобто?..

  – Недавно наші активісти, організатори шпиталю, відкрили другий, так би мовити, «бюрократичний фронт». Бо на одного з наших ветеранів посипалися хибні звинуваченнями. Наче б то він організував групу терористів, які підірвали одного з захисників України.

Тож тепер, окрім воєнного фронту, де працюють наші лікарі, намагаємося також вилікувати державу від алогічності та амнезії пам’яті. Бо вона, замість того, щоб боротися з російськими провокаторами та диверсантами, почала  репресувати тих, хто, фактично, рятували Україну.

А війна, на жаль, продовжується. З того боку не бажають припиняти стрілянину, і нам треба вчитися грати в довгу війну.

Науковець

  – Ми зараз розмовляємо в одному з приміщень Індіанського університету, США. Вирішили повернутися до науки?

  – Коли протягом п’яти років займаєшся фронтом, надто, медициною, навіть спиш з телефоном, то про науку можна забути.

Іноді щастило кілька днів почитати книгу по дорозі на Схід чи Захід. Але наука потребує занурення. Це довгий марафон, а не стометрівки. Через п’ять років життя на передовій та воюючи з бюрократією, я зрозумів: потрібно або забути про юриспруденцією, або щось робити. Та вдома продовжувати наукову справу не вдавалося…

Так склалося, що за рік перед тим я познайомився з Девідом Вільямсом – професором з Індіанського університету, який створив там Центр конституційної демократії. Він прилітав до України, і я навіть возив його на Донбас. Ми потоваришували, і він запропонував мені стати запрошеним дослідником Індіанського університету. Відповідно, я скористався цим шансом. Окрім того, що це – добрий виш, його Центр конституційної демократії – саме те, що було потрібно.

Жартую, звичайно, але якщо одні хлопці тут проходять фізичну реабілітацію, їм роблять протези чи лікують, то я проходив реабілітацію інтелектуальну. Знову почав читати книжки та писати тексти, шукати відповіді на питання – як побудувати Україну такою, щоб усім нам жилося комфортно. Тутешня особлива атмосфера – я б назвав її «університетським повітрям» – ним місяць дихаєш і почитаєш по-іншому сприймати світ. Створюється дистанція, яка дозволяє думати не тактично (сьогодні-на-сьогодні), а стратегічно. Останні вибори показали, що українці не задоволені тією парадигмою, яку пропонував Петро Порошенко. Але вони явно спокусилися на повітряну кульку, яка зараз різко здувається. Що далі – це питання, яке постане перед українцями вже дуже скоро.

Олена Андрющенко, США, авторка та ведуча Social Media Talk Show «Українська мрія» #theukrainiandream

Відео: https://youtu.be/zBW-0tkH-Xc

 

Довідка: Геннадій Друзенко отримав юридичну освіту за спеціалізацією «конституційне право»: навчався у Великій Британії, Німеччині, Італії та Сполучених Штатах Америки.

Нагороджений відзнакою Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції». Також має відзнаку Міністерства оборони України «За сприяння Збройним Силам України», нагрудні знаки – «Знак пошани», «За заслуги перед Збройними Силами України» та «Захиснику України».

З питаннями та пропозиціями до Геннадія Друзенка можна звернутися у Фейсбуці –  https://www.facebook.com/gennadiy.druzenko

 

Напишіть відгук