20 років тому було вбито Ігора Білозіра

Травневий день, львівська кав’ярня, російський шансон – його звучанням обурився композитор. Це розлютило двох молодиків за сусіднім столиком. Невдовзі вони наздоженуть Ігора та його друга i жорстоко побють просто посеред міста. Через 20 днів по тому від отриманих травм він помре у лікарні – в свої 45.

Міліція спершу буде намагатися замяти справу, але під тиском громадськості убивці таки сядуть на лаву підсудних.

Те, що писала львівська та інша преса про трагедію 20 років тому – і своєрідна «машина часу», і відчуття дежа-вю. Надто, зважаючи на сучасні реалії: коли російський шоу-біз поволі повертається в Україну, а мережа рясніє свіжими повідомленнями про «перевертнів у погонах». Нижче – фрагменти публікацій львівської газети «Поступ» в червні 2000 року.

 

«Не було невідомих нападників-втікачів Білозора»,

про це заявив начальник УВС міста Львова Богдан Шкарада

Зоряна Іленко

Смажену сенсацію з трагедії, що трапилася з Ігорем Білозором, вирішили подати в одному із київських видань. А розпочалося все після похорону, коли деякі працівники міліції з власних, так би мовити, міркувань почали нав’язувати колегам журналістам нову версію побиття відомого композитора.

Нагадаємо, що Ігоря Білозіра разом із журналістом Богданом Гнатовським було побито двома молодиками в ніч з 8 на 9 травня на пр. Шевченка у Львові. Лише 22 травня було видано санкцію прокурора на арешт винних, що скоїли напад поблизу обласної прокуратури. Радше за все, цю постанову було санкціоновано під тиском громадськості, оскільки саме 22 травня народ вийшов пікетувати Галицьку районну прокуратуру.

Про те, що Ігор Білозір потерпів за українську пісню говоритимуть ще довго. Та хіба не мав права її співати на рідній землі? І хто обірвав цю пісню – син першого заступника начальника міського управління міліції!? Нападникам мало видалося того, що їм перешкодили влаштувати бійку в самому кафе, вони ще двічі на вулиці намагалися перевести своє обурення в кулачні розбірки. Другого разу просто наздогнали Білозіра і Гнатовського й кількома ударами звалили їх на асфальт.

А допоки лікарі намагалися врятувати Ігоря Білозіра, у Галицькому райвідділі міліції гарячково робили все, аби приховати скандал. Дійшло навіть до того, що, за деякими відомостями, довідавшись, чий синок брав участь у бійці, працівники міліції ще й «посиділи» із затриманими в одному із барів.

Отож, київська газета вирішила своїм так званим журналістським розслідуванням спростувати усе, що писала львівська преса. Подається все під соусом невинуватості підозрюваних на сьогодні Дмитра Воронова і Юрія Калініна. Згідно з опублікованою версією обоє вони разом із дружинами відпочивали у кав’ярні «Цісарська кава» за окремими столиками між компанією, де був Білозір, та інших молодиків.

Сам конфлікт, як з’ясувалося, розгорівся між столиком, де сидів Білозір і між тими молодиками. Столична газета подала ще багато доволі «переконливих» фактів, і якби направду ніхто не займався цим тут у Львові, то цілком можна повірити у все, що сказано. Зокрема, наголошувалося, що пан Гнатовський наступного дня, коли йому показали ймовірних підозрюваних, заявив, що привели не тих. Того ж дня Воронов, мовляв, поїхав до Києва (!), але повернувся, аби дати покази, і лише тому, що львівська преса «активно мусувала той факт, що Воронов – син першого заступника начальника міського управління міліції», – Дмитра взяли під варту. З приводу втечі Калініна видання заявляє: «Звичайно, Юрій Калінін потрібен слідству. Але на впізнанні він був – і його не впізнали. Пояснення Юрій дав. Обвинувачення йому не пред’явлено і підписки про невиїзд він не давав (!). Тож, за логікою речей, він вільна людина, від’їзд із міста – його особиста справа». Правда не зрозуміло, якщо Калінін «вільна людина», то чому ж прокуратура видала санкцію на його арешт, і він до цього часу перебуває у розшуку. Натомість, як стверджують автори публікації, Воронова «тримали як … готового «офірного цапа».

Галицький райвідділ приховав від громадськості сам факт побиття Ігора Білозора, а прокурор Галицького району дізнався про побиття від того ж райвідділу лише через добу, що суперечить законодавству, оскільки про такі «нп» повідомляють максимум протягом години. На це є відповідні вказівки, але чому вони були зігноровані? А на сьогодні навіть обласна прокуратура визнає, що працівники міліції півтори доби приховували факт побиття Ігора Білозора. Навіть, як розповідають, коли за кілька днів після побиття Білозора телефонував міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, то йому протягом години не могли вказати номер порушеної кримінальної справи. Оскільки, як подейкують, її на той час ще не було…

Блюзнірство вищого ґатунку було відчутним і на прес-конференції у прокуратурі, де повідомили, що до дисциплінарної відповідальності притягнено кілька працівників «чи то п’ять, чи то шість». Навіть точної цифри ніхто не пригадав, оскільки всі знають, за якийсь час стягнення за сумлінну працю знімаються, і перевертні у погонах продовжуватимуть працювати в міліції, «відмиваючи» інших злочинців. Хоч, як наголосили, від моменту затримання зловмисників з боку працівників УВС таки фіксувалися серйозні порушення.

Однак, мова зараз про інше, у статті київських колег є «чудовий» підсумок, де ствердно і переконливо звучить, що, ймовірно, справжні вбивці Ігоря Білозора ще довго гулятимуть на волі. Адже, зі слів київського видання, ми дізналися про справжню сенсацію: на місці злочину було ще двоє молодиків, які очевидно і влаштували увесь цей глум.

А як же покази Богдана Гнатовського, який впевнено розповідав і від цього не відмовляється, що патрульні затримали саме тих, хто скоїв на них напад? І не було ніяких «випадкових перехожих».

Начальник міського управління міліції Богдан Шкарада висловив свою думку з приводу сенсаційної заяви київських колег: – Це чиясь провокація. Можливо, це Воронов щось запускає, але я вам офіційно заявляю, що слідство нічого подібного не має. Не було ніяких двох невідомих втікачів. Якщо б у нас були відомості про них, ми б з перших днів кинули всі сили на їх розшук, а не чекали, як там написано, місяць… Калінін перебуває в офіційному розшуку, а Воронов дає покази.

Відгуки закордонної преси на смерть Білозіра

NO COМMENTS

У Львові два дні утримуються антиросійські настрої, спричинені смертю популярного композитора Ігора Білозора, побитого три тижні тому в тутешній кав’ярні.

У понеділок в місті відбувались стихійні мітинги, під час яких протестуючі домагались «дерусифікації» Львова. Натовп скандував «кров за кров». На одній з кав’ярень, з якої доносилась російська музика, зірвано вивіску. У вівторок під час похорону, в якому брало участь майже 200 тисяч осіб, натовп знищив кав’ярню «Цісарська кава», у якій було здійснено напад на Білозора. Кілька тисяч осіб перейшло через центр міста, викрикуючи: «Геть росіян!»…

Про пануючі у місті настрої добре свідчить заява для українського телебачення відомого естрадного співака Віктора Морозова: «Ця смерть повинна нас розбудити зі сну. Мусимо нарешті зрозуміти, що не можемо надалі дозволяти, щоб в нашому місті панували чужоземці, які забороняють нам співання наших пісень і плюють в нашу душу».

Маркіян Іващишин, лідер антикомуністичних студентських бунтів 1990 року, львів’янин, котрий був свідком вчорашнього нападу людей на кав’ярню, стверджує, що не було в ньому політичних мотивів. «Власниками і клієнтами кав’ярні є українці. Більшість атакуючих – це жінки середнього та старшого віку» – каже він. На його думку, супротив мешканців Львова викликала не російська культура, скільки кримінальна субкультура, яка пропагує насильство та злочини. У Львові вона у великих масштабах з’явилась кілька років тому разом з російськомовною мафією, яка контролює прикордонну контрабанду. За словами Іващишина, вбивці Білозора – це люди з кола власне цієї субкультури.

Як стверджує львівський журналіст Олег Шміт – це не перший випадок побиття, який було скоєно дітьми високопоставлених осіб. За подібних обставин було нещодавно побито відомого українського поета Сашка Ірванця. Їхня безкарність допровадила до вибуху гніву».

«Поступ», червень 2000 р. (http://postup.brama.com/000606/97_11_1.html)

P.S. У вересні 2001 року Львівський обласний суд визнав винними у вбивстві композитора Д. Воронова і Ю. Калініна. Покарання – 15 і 12 років позбавлення волі відповідно. Крім того, суд постановив стягнути з підсудних 50 тис. грн. матеріальної компенсації на користь дружини, сестри і матері покійного композитора.

Адвокати обвинувачених оскаржили це рішення, і в січні 2002 року Верховний суд України скасував, як необґрунтований, вирок по цій справі. Верховний суд повернув справу в апеляційний суд на перегляд іншою колегією суддів. Апеляційний суд Львівської області засудив Дмитра Воронова, звинуваченого у вбивстві композитора Ігоря Білозіра, до позбавлення волі на 10 років. Юрій Калінін, як співучасник, засуджений до 8-ми років позбавлення волі. (https://infoua.site/)

Фото: http://lviv1256.com/, https://m.day.kyiv.ua/, http://www.kray.org.ua/

Напишіть відгук