Міністр «дуже масової культури»

Ним, швидше за все, незабаром призначать нардепа Олександра Ткаченка («Слуга народу»). Про найвідоміші звязки та скандали за участю майбутнього очільника багатостраждальної галузі.

Працевлаштування нардепа – історія, що тягнеться з часів його обрання до Ради. Одразу після того заговорили, що Ткаченко зібрався відправити в політичний нокаут мера Києва В. Кличка, змінивши його на посаді. Та амбіції першого хлопця на столичному селі перекреслила сувора статистика – згідно з підсумками опитування, проведеного минулого року «Content Dynamics», за Олександра проголосували б всього 10,9 % киян.

А кілька тижнів тому розпочалися розмови про Ткаченка як майбутнього очільника багатостраждальної галузі, культури. Що розраховує отримати портфель міністра, впевнено говорить і він сам на своїй Фейсбук-сторінці. Кандидатуру Олександра майже повністю підтримала  його рідна фракція, справа за голосуванням у парламенті. Воно може виявитися цілком сприятливим для нього, враховуючи

Зв’язки Ткаченка в політикумі – давні й настільки розгалужені, що легше  назвати тих лічених гравців, з ким його, все ж таки, не поєднує спільне бізнесове минуле. А ось далебі неповний список тих, з ким поєднує:

З Борисом Фуксманом – одна на багатьох «дитина», канал «1+1».

З 2017-го Ткаченко – офіційний партнер Ігоря Коломойського, теперішнього власника каналу. Після виборів до Ради минулого року свої 5% частки в «1+1» продав інвестиційній компанії, за скільки саме – не розголошує.

З Віктором Пінчуком «ріднить» неформальне керування його медійним холдингом, до нього ввійшли «Новий канал», «ICTV» та «СТБ».

З Дмитром Фірташем, а отже, Сергієм Льовочкіним (через його партнера Івана Фурсіна в «RosUkrEnergo») Ткаченко близький завдяки спільному володінню «Одеською кіностудією художніх фільмів».

Має давні контакти в Росії – ще з 2008-го, коли був заступником гендиректора телеканалу «РЕН-ТВ» (Москва).

Є продюсером низки російських фільмів, серед них «Висоцький. Дякую, що живий» і відверто «мильна» «Доярка з Хацапєтовки».

В Україні також став творцем відомих «трешевиків», як-от «Останній москаль», «Школа», «Село на мільйон» та «Ментовські війни». Всього брав участь у створенні більше двох десятків стрічок.

Скандали Ткаченка найбільше пов’язані з його спробами регулювати царину журналістики. Згідно з підсумками щорічного дослідження Інституту масової інформації та Незалежної проф-спілки, в 2012-2013 рр. Ткаченко опинився в десятці найбільших ворогів преси.

Тенденція продовжилася в 2019-2020 рр. – Олександр є співавтором нового законопроєкту про ЗМІ,  який називають чи не найбільш реакційним за всю новітню історію України. Зокрема, пропонувалося суттєво обмежити свободу висловлювань в публічному просторі, суворішу відповідальність медій за поширення неправдивої інформації (або якщо такою її визнають «компетентні органи»), ускладнити роботу Інтернет-видань, серед них – блогерів.

Попередній варіант закону підтримки в Раді не здобув, але що його таки «протиснуть», сумнівів мало. Сам Ткаченко  недавно повідомив, що «нова редакція Закону про медіа майже готова. Після дискусії з експертами Ради Європи, ми його суттєво лібералізували. Хоча деякі пропозиції з їхнього боку можуть зробити закон більш жорстким, зокрема, для онлайн-медіа… Зареєструвати закон плануємо до середини червня і сподіваємось, що перше читання пройдемо ще  в липні».

Зовсім свіжий скандал з Ткаченком: держпідприємство «Укркінохроніка» звинуватило його у спробі рейдерського захоплення. Як каже директорка, Алла Хорошилова, дії Ткаченка викликані його приватними інтересами в галузі кіно-виробництва, адже  він є власником Одеської кіностудії. «Під його керуванням студія взагалі нічого не знімає – ні за державні, ні за кошти власника,» – вважає Хорошилова. Ткаченко, натомість, заперечує, що то власне  «Укркінохроніка» займалася розкраданням державного майна. Крапки над «і» має розкласти суд.

Тим часом,

Джерело в парламенті стверджує, що міністерські шанси Ткаченка доволі високі – попри те, що 100%-ої підтримки «Слуги народу» він, все ж таки, не має. Не буде голосувати «за» і «Європейська солідарність» – пам’ятаючи про «все чудове», сказане «1+1» про керівника фракції, П.Порошенка. Надто, після минулорічної програми «50 відтінків Порошенка», в якій колишнього президента звинувачували у вбивсті рідного брата Михайла.

Зате екс-генпродюсера «плюсів» можуть підтримати в ОПЗЖ (завдяки контактам з Льовочкіним і В.Медведчуком).

Але справа не лише в прихильності депутатів, а, на думку джерела, в тому, що «фігура Ткаченка цілком відповідає «зеленій» політиці. Коли акцент робиться на масовість мистецького продукту і задоволення запитів тієї частини суспільства, яку влаштовує саме шоу-бізнесовий компонент. В цьому відношенні Олександр Михайлович – ідеальний кандидат, адже знає розважальну індустрію зсередини. І як вона впливає на виборців… Тож це буде, так би мовити, «міністр дуже масової культури. Чию персону також підтримує і президент В.Зеленський».    

Нарешті, інші кандидати на посаду міністра – або відверто непрохідні, або не настільки відомі. До перших належить Юлія Сінькевич, генпродюсер Одеського кінофестивалю, знана своєю проукраїнською позицією, підтримкою в мистецьких колах і тим, що її категорично не сприймає оточення чинного президента. Як відомо, саме Юлію пропонували на посаду голови Держкіно, але замість неї призначили лояльну Банковій Марину Кудерчук. (Коли була на посаді керівника Запорізького кіно-театру, зняла з прокату фільм «Червоний» про повстання політв’язнів в радянському конц-таборі).

Решта кандидатів – як-от тепер уже колишній ген-директор Довженко-центру Іван Козленко, засновниця фестивалю «Jazz Коктебель» Лілія Млинарич, актор Слава Жила чи екс-гітарист «Океану Ельзи» Павло Гудимов –  не можуть й близько похвалитися медійною розкруткою, ступенем наближеності до Банкової, або контактами, як у Ткаченка.   

Що думають про ймовірного міністра культури О.Ткаченка в галузі, якою він, можливо, керуватиме?

Галина Гузьо, менеджер культурних проектів:

 – Це призначення буде цілком логічним. В парламенті Олександр Ткаченко очолює комітет з гуманітарної та інформаційної політики. Як ми знаємо, зовсім недавно міністерство переіменували на «культури та інформаційної політики»… Тож таким чином ланцюжок з’єднався б в одній особі.

Інше питання, чи доцільно прив’язали інформаційну політику до культури, яка зараз переживає кризу. Остання тільки починається в зв’язку з відомими подіями у світі і може затягтися надовго. Тож моя думка, що на посаду міністра потрібно було б призначити насамперед менеджера. Адже театри, будинки культури, величезні колективи музикантів, танцюристів, костюмерів, режисери, врешті – не працюють через карантин. Їхнє працевлаштування – це компетенція дуже грамотного менеджера, що знайде можливість фінансово забезпечувати всі культурні інституції.  

Ткаченко – медійник. Можливо, його робота як міністра виправдається саме в інформаційній складовій його посади. Він також відомий як менеджер успішного теле-каналу, однак  не є  представником культурно-мистецького середовища. Радше, шоу-бізнесового.

В парламенті він наче б то захищав бюджет на культуру – який цьогоріч був скорочений на 5 млрд. грн. Але після цього, як ту суму забрали, в себе на Фейсбук-сторінці радісно повідомив, що «ми відстояли гроші на культуру!». Тобто, тепер на всю галузь виділять 7 з копійками мільярдів, замість 12-ти. Гм…

«Відстояли», але скоротили фінансування Українського культурного фонду, Інституту книги! А це – стратегічні ланки. І якби напередодні не збурилося суспільство, культурна спільнота, то в них забрали б ще більше, ніж вже сталося. Склалося відчуття, що культуру знову починають фінансувати за залишковим принципом – чого не було в минулі роки, коли запрацювали потужні мистецькі проекти, а на екрани вийшли конкурентно спроможні вітчизняні фільми. Натомість зараз враження, ніби пхають голки під нігті – намагаються забрати то звідси, то звідти. Там – запустити російськомовний канал «Дом», а там – роздерибанити Одеську кіно-студію (див. вище – ред.).  

Я дуже хочу сподіватися, що в разі призначення на посаду Олександр Ткаченко не буде давати нам приводів для хвилювань щодо збереження нашої національної культури. Йдеться і про її сучасну складову, й історичну спадщину. І що не повториться недавнє явище, коли коштів додали силовим відомствам, а від культури, що й так не бозна-як забезпечена, їх ще й забрали. Маю надію, що українське буде для пана Олександра в пріоритеті, і що хоч час від часу будемо мати нагоди йому дякувати за захист національних інтересів та інформаційного простору.  

Віктор Винник, фронтмен гурту «МЕРІ»: 

–  Від призначення нового міністра культури, як і від будь-якого призначення нової влади, я нічого доброго не очікую. Оскільки в ситуації, яка склалась, тобто, до якої призвели дії влади, навіть, коли б на такій посаді і опинилась людина з хорошими намірами, то навряд, чи їй вдалось би щось змінити. У «хороших» намірах нового міністра я дуже сумніваюсь. Людина, яка очолює чи очолювала такий «рупор», як «1+1», у якості міністра, швидше за все, буде діяти в інтересах тієї ж  влади. А які у влади інтереси, думаю, багатьом стало зрозуміло за останній рік. Найбільше шкода, що не припиниться наступ на здобутки попередніх років. А разом з наслідками пандемії і світовою економічною кризою перспективи нашої культури, як на мене, взагалі нерайдужні.

Людмила Пустельник, Global Village

Фото: Олександр Ткаченко

Напишіть відгук