«Не в тему» – про дискримінованих не афро-американців

«Білим расистом» у США «стати» легко: треба лише сказати, що расизм буває  і протилежного кольору.

Коли що, то ось Вам одразу – друзі-знайомі чорні в мене є. Але це не тому, що, як у голівудських фільмах, намагаюся тримати «расову квоту»: просто всі вони – доброзичливі, освічені, дотепні класні люди. Як не бракує не друзів-білих – бо вони зовсім не класні.

Але чим довше спілкуюся з американцями, тим більше переконуюся –  висловлюватися в публічному просторі про темношкірих громадян США належить або позитивно, або хоч співчутливо. Тільки без найменшого осуду! За жодних обставин! Інакше наживете собі неприємності, аж до серйозних – як-от відрахування з коледжу чи пропозиції від боса пошукати собі праці в іншому місці, бо «ваша позиція не відповідає цінностям нашої інституції». (Не перебільшення).

Це – зворотня сторона уславленої американської політкоректності, помножена на бажання уникати щонайменшого конфлікту за будь-яку ціну. Надто, боронь, Боже, расового.

…Щось воно мені дуже перегукується з рідним, вже «класичним»: якщо «пєрєстать стрєлять», то проблема, дивись, сама вирішиться? Та чомусь ніяк не спрацює цей підхід – ні в США, ні в Україні.

Днями з однією інтелігентною пані з Каліфорнії обговорювали в чаті те саме, що й усі зараз: вбивство поліцейськими чорного Джорджа Флойда і відтак протести на вулицях. А за ними й  погроми. Співрозмовниця тут же попросила «не переводити стрілок і не чіпляти одне до іншого»  – після моєї репліки, що злочин копів став гарним приводом для наволочі різних кольорів (білі теж були!) потрощити й пограбувати чуже майно. Ці «протести», на моє щире переконання, були расово забарвлені – бо, переважно, чорні виступили проти білих власників бізнесів. Хоч постраждали, ніде правди діти, також і крамниці китайців, корейців чи мексиканців – грабіжники «харчами не перебирали».

І тут почалося! Ще одна учасниця чату апелювала до минулого: «Невже ти не знаєш, яких страждань зазнали афро-американці в США? Вони історично пригноблені!» Я здивувалася: «Коли пригноблені, то можуть красти й нищити?» – «Ти не розумієш! – вже хором замахали на мене руками решта три чатові леді (всі – білі громадянки США).  – Грабунки не мають стосунку до расової проблеми». – «Ще й як мають! – не здавалася я. – Чим не расово-класова помста чорного пролетаріату заможним білим? Скористалися нагодою…» Після цього каліфорнійка тупнула ніжкою: мовляв, я кепсько усвідомлюю – через що саме пройшли покоління афро-американців у цій країні. А історія рабства?!

Ще одна дама виголосила аргумент, який просто збив з ніг – мене: «Ми не маємо права вимагати від них такого ж усвідомлення цінностей, яке є у нас. Бо білих у США не принижують з самого дитинства! Бо чорним набагато важче все дається, і їх легше підбурити різним провокаторам! А ті погромлені ресторани й магазини, якими ти так переймаєшся, напевне, застраховані».

Нарешті, мені нагадали про Лінкольна, який створив цю країну рівною для всіх, і ми повинні про це пам’ятати. Угу…

Після чого розмова зійшла на пси – співрозмовниці не сприймали мого заперечення, що відмовляти малозабезпеченим чорним в «такому ж усвідомленні цінностей» – це, як не крути, той же расизм. Натомість між рядків чату читалося, що прихильницею останнього бачать мене. Бо в американок надійно виховали комплекс провини, і тепер будь-що сказане проти чорних – це дискримінаційні висловлювання. В мене ж такого, гм, розуміння нема, бо народилася й виросла не в США.

Як велить комплекс, все сказане (чи зроблене) проти Вас афро-американцями повинно сприйматися чим-завгодно іншим, та не проявом їхнього расизму. Взагалі, словосполучення «чорний расизм» – це табу, кака, неполіткоректно.

Трохи не порушення (Києвом, звичайно!) Мінських домовленостей. Приблизно так само «фе!», або й ще гірше, як влупити залпом з українських позицій по «деенерівських»  – після того, як звідти «прилетіло» на підконтрольну територію . Бо нам – категорично не можна, а в них «нема усвідомлення цінностей». Ну, історично так склалося, треба зрозуміти… «Логічно», мов з ніг на голову.

Чорний расизм в США поширений не гірше від білого. Так, породжений ставленням світлошкірих вихідців з Європи, але від того расизмом бути не перестає. З його проявами навряд чи лише раз у житті познайомився кожен, хто побував у цій країні не просто в гостях. Прикладів можна наводити чимало й різних. І про те, що на расовій карті навчилися спекулювати не лише політики – теж не вчора відомо.

Недавно донька знайомої, студентка з України в американському виші, розповіла анекдот з життя. Їй робив аванси однокурсник, афро-американець, дівчина не відповідала взаємністю. Після чергового «ні» хлопець вибухнув: «Ти що, расистка?!».  Обурена українка, для якої те слово – так само образливо, як «повія», спершу хотіла, було, щось пояснювати. Але потім, навчена тутешніми реаліями, сказала, що повідомить, «куди треба», про харасмент. Хлопака до неї відразу охолов.

Пані та панове, білі й не тільки – вчімося захищатися! Для початку, бодай називати речі своїми іменами, не озираючись на політкоректність.

І про Лінкольна, який створив цю країну – далі за текстом, (див. вище). Історичний факт: після того, як проголосив скасування рабства в США, збирався вирішити проблему афро-американців остаточно: посадити їх усіх на кораблі і відправити назад до Африки. Так, мовляв, усім краще буде. Самі вчорашні раби цими намірами були дуже невдоволені, навіть вислали делегацію до президента з проханням, щоб переглянув своє рішення – адже усвідомлювали себе громадянами США. Та Лінкольн залишався на своєму. І напевне втілив би свої плани в життя, якби його власне не обірвала куля вбивці.

Людмила Пустельник, Global Village

https://www.usatoday.com/