Свобода. І порядок!

Статус-кво, або ж існуючий стан речей, він же – порядок, починають найбільше цінувати, лише його втративши.

Як-от, коли зранку – сніданок, кава,  сонце у вікна… Але щоб не тримати їх заштореними ще з ночі і не вмикаючи світла навіть у темряві – аби знадвору не побачили і не зрозуміли, що ви – вдома. І не прийшли до Вас – боронь, Боже…

А ввечері – щоб посиденьки з близькою людиною за келихом доброго вина, ліниве гортання старих фільмів за компом. Або гарної книжки. І так, саме у Вас вдома. І, зрозуміло, що в ньому –  лише Ви та Ваша сім’я – а як же інакше?

Але не кілька родин докупи в одному помешканні – Вашому. Бо до тих вже приходили, або вони знають, що прийдуть, і їм страшно. Тож вони навіть раді, коли діти поперек ліжка ляжуть і сяк-так помістяться, а дорослі – на підлозі. Ще комусь одному можна у ванні спати.  У пів-ока, звичайно, бо треба бути на сторожі, боятися.

В світі, який ще вчора був Вашим, а, отже – надійним, безпечним, захищеним. А сьогодні зайда-хамло, щойно видудливши пляшку вина, авжеж, того самого, тут же тріумфально харкнуло просто на килим у вітальні. Ваш улюблений, на ньому ще фотки малому робили, коли тільки ходити почав… Але Вам, ясна річ, вже зовсім не до килима, бо зараз інші пріоритети – адже змінився порядок речей. Ваш і навколишній.

Втрата Вашого світу завжди починається з відчуження власності, матеріального – того, що відібрати найлегше. А вже відтак, якщо «прокотило», забирають решту: Ваше право висловлюватися, вірити, захищати те, в що вірите, Ваш спосіб життя. Нарешті – й саме життя.

Це вчора Ви мали багато клопотів, і багато чого було геть не так, як Вам хотілося чи вважалося правильним. Ба, деякі речі були просто неприпустимими, і Ви законно обурювалися – як така  соціальна (чи інша) несправедивість може взагалі існувати?! Це ж просто неподобство в цивілізованому світі! «Позор джунглєй»!

Зате сьогодні маєте всього один клопіт – як вберегти крихти  неідеального вчора? «Милостиво» залишені Вам тими, хто диктують порядок сьогодні. І вчора виглядає не таким вже й безнадійним, коли порівняти, з чим настало…

Обставини, антураж, виконавці під час чергової зміни статусу-кво – завше різні, а страх, розпач, беззахисність і біль – однакові. Та останній смакує особливо гірко, коли до тієї зміни доклали рук Ви самі – свідомо, чи не дуже замислюючись, але це вже не принципово.

В 1939-му радикальної зміни статусу-кво зазнали українці Галичини, коли на їхні терени прийшла Червона Армія. Багато хто їй раділи – адже це було визволення! (Саме так, без «лапок», вони з’явилися пізніше). Солдатів вітали квітами та жовто-синіми прапорами. Були великі надії щодо розвитку національних освіти й культури. Вони швидко розтанули, разом із першими «розкуркулюваннями» заможніших галичан, що відтак «помандрували» в «товарняках» до Сибіру. Таким виявився їхній стан речей.

Через 70 років, що минули після тих подій, і в іншій країні, США, я спостерігаю нову спробу переінакшити існуючий порядок. Дуже сподіваючись, що до остаточної його зміни не дійде. Бо не лише завдяки спогадам очевидців 1939-го чудово розумію, що це таке – перекинуті догори дригом суспільні норми, й коли їх вам проголошує оскаженіле хамло.

Вчора воно трощило й грабувало американські крамниці, в тому числі – й чорних власників. В рамках «програми» «протестів проти расового гніту, поліцейського насильства» – і що там в них далі за списком?

А сьогодні хвалиться в соцмережах, що це – лише «квіточки», завтра «борці за справедливість» планують навідатися в білі житлові квартали. Там, щоправда, живуть не лише білі. Також афро-американці, які вибилися в середній клас,  чи китайці й араби, що теж гарували на свою копійку все життя… Але то, звісно, «по барабану» пролетаріатові. Йому ж треба накласти отакенну купу на всі ваші права, не лише ті, що власності.

Хамло теж зовсім не обходить, що декотрі з мешканців незлиденних кварталів і досі продовжують сором’язливо белькотіти: «Грабунки – це ж не всюди, а пригнічення темношкірих громадян у США – це ганебна історична традиція. Треба зрозуміти…».

І взагалі – «свобода важливіша, ніж порядок».

Останнє – це вже рідно-вишиване, у виконанні одного поважного вкраїнського інтелектуала в Америці. Він отримав  освітній грант, займається дослідженнями в університеті… Між іншим, на гроші американських платників податків, для яких порядок – це також і можливість заробити. Важкою працею.

Заодно добродій надавав словесних  стусанів чинному тутешньому гаранту, Д. Трампу – це, мовляв,  його політика винна, що отаке США зараз переживають… Полаяти Трампа – це, взагалі, святе для доморослих лібералів, а особливий «шик» – зробити це в країні, якою Дональд керує. Ах, як смачно!..

Але знаєте, пане вчений з Києва – я все одно не бажала б Вам скуштували тієї «свободи», яка без порядку. Коли, наприклад, до Вашої затишної квартири поруч з кампусом вдереться обкурене хамло і скаже «Give me money!» («Гроші давай!» – англ.). Потім ще й на дисертацію нахаркає, щойно Вами з принтера роздруковану. Для відновлення «соціальної справедливості», звичайно, нічого особистого… 

І Вам буде геть неважливо, якого кольору шкіра в хамла, і з яким акцентом воно говорить – бруклінським чи раптом рязанським. Бо войовничий покидьок, відрізняючись розрізом очей, мовою,  ступенем агресії тощо все одно – небезпечний. Для всіх, скрізь і в усі часи. І місце йому – за гратами, а не на п’єдесталі «борця за  права, загальну рівність» і прочая пафосні гасла. Хоч ними й зручно «облагороджувати» вирослі не з того місця руки, які ніколи не працювали, зате брати чуже – дуже охочі.

Бо такий належний статус-кво, він же – порядок, і теж – для всіх: крадій та бандит – це злочинець. А не герой і не жертва «тяжкого історичного минулого», «соціальної несправедливості» чи іншого аборту. Крапка.

Тому я – за існуючий стан речей. За право поліції мене захищати і при цьому застосовувати силу до покидьків. За безпечно розчинені вікна зранку і спокійні вечори, за гарантовано мою приватну власність – без примусу «ділитися» нею з якимось відморозком.

І якщо для Вас все перелічене – це некомільфо, «фе, консервативні цінності» і «наступ на свободи», то якого дідька Ви приїхали жити до США?!

Тут вільні люди поважають порядок, це така місцева традиція.

Людмила Пустельник, Global Village

 Фото: https://www.theatlantic.com, https://www.bbc.com/

Напишіть відгук