«Я за моїм Космосом – хоч у космос…»

Вона журналістка з Чернівців, він – лікар з Нігерії,  який в Україні здобував медичну освіту. Обоє стверджують, що для щастя бути разом у світі не існує жодних перешкод.

Космічна зустріч

Історія знайомства Юлії Нікуляк та її чоловіка  Космоса Стенлея на перший погляд – банальна. Успішна красуня-журналістка, професія якої зобов’язує комунікувати з різними людьми, познайомилась зі студентом Тернопільського вишу в соцмережах. Коли прочитала ім’я Космос, не повірила. Хіба такі  бувають у африканців?..

Як з’ясувалось, темношкірий хлопець майже бездоганно говорить українською. Почали спілкуватись, обмінюватись фотографіями, розповідями про «там» і «тут». Космос приїхав до Чернівців, дуже хотів побачити те красиве місто, яке Юля називала «маленьким Парижем». Ну і, звісно, саму Юлю…

В столиці Буковини гостя вразили унікальна австрійська архітектура, особливо – Національний університет, церкви, театр, гонорова вулиця О. Кобилянської, яка пасувала б будь-якому європейському містові. Юлі з цим хлопцем було легко й цікаво. Він виявився галантним кавалером, постійно посміхався, жартував і кидав у її бік аж ніяк не байдужі погляди.

Зустрічались протягом чотирьох років, Космос розповів про дівчину з України родичам. Мама і п’ятеро  братів, які нині проживають на півдні Нігерії в м. Анамбра, пораділи за Космоса, Юля їм дуже сподобалась.

Тим часом, хлопець все частіше навідувався до Чернівців і одного разу повідомив, що взагалі переїжджає з Тернополя на Буковину. Невдовзі запропонував Юлі одружитись…

Вона вже й сама зрозуміла, що закохалася; колір шкіри, місце народження та інші нюанси не мали жодного значення. Важливими були тільки стосунки, у яких домінували турбота цього чоловіка і пристрасні взаємні почуття.

Але поставало питання: як сказати родичам, що зібралася заміж за африканця?..

Коли Юля з Космосом вперше пройшлася селом, люди вилазили на паркани…

Житла в місті у Юлі не було, лише дім у селі, де мешкала бабуся. Вона ж виховала дівчинку, поки мама працювала в Італії. Почувши про наміри доньки одружитись з іноземцем, відреагувала спокійно. Чого не скажеш про бабусю Стефанію…Та ніяк не могла повірити, що внучка надумала виходити заміж за африканця. Але «здалася» після того, як Юля приїхала з Космосом в гості. Гість зайшов до хати, заговорив доброю українською. Розпитав про здоров’я, приніс з криниці води, допоміг приготувати вечерю. Бабуся подобрішала до майбутнього зятя.

Інша річ – її односельці. Коли Юля з Космосом вперше попід ручку пройшлися селом, люди лізли на паркани. Декотрі, як вже зараз, сміючись, згадує, навіть службу в церкві не досиділи – так бігли подивитись, кого Юля з Чернівців привезла додому.

Це  вже потім Космос став своїм хлопцем у селі. Бо коли темношкірий гість всім по дорозі каже «добрий день», в магазині просить хліб, а не «хлєб», ще й стає  до бесіди про життя-буття – нашою, рідною – то хіба має значення, звідки приїхав і яка в нього шкіра? Остаточно Космос вписався в сільський побут та розмаїту буковинську етно-спільноту, коли якось допоміг дідові заколоти кабана, і це побачили сусіди…

Тут, в Україні, йому сподобалося їсти свинину, надто, сало з часником, коптити м’ясо, готувати інші наші смаколики. Юлю навчив африканських. Наприклад, як робити гостру страву «eгусі» з різних видів м’яса, туди додають спеціальних приправ. А їсти її треба  руками. Ще – суп «пепе», заправлений жагучим перцем. Хоча африканську та іншу їжу чоловік залюбки готує для дорогої дружини сам, яку обожнює..

– Моя бабуся була вражена турботливістю Космоса. Як відчиняє мені двері, як подає руку, як розмовляє, дивиться, слухає… Він ставиться так, як має ставитись до жінки кожен чоловік. Після подібних моментів бабуся вже не переживала, бо знала, що я – в добрих і дбайливих руках. Мене ж вразило, як м’яко Космос стимулював  займатись спортом, ми разом ходили у спортзал, поки ще дитини не було, разом вчились правильно харчуватись. Це були і є красиві стосунки, – каже Юлія.

У подружжя народилася донечка Емілія, вона – ще один зміст життя Космоса. Юля розповідає, що він – добрий і лагідний батько, хоч має свої принципи щодо виховання. Минулого року сім’я вирішила переїхати ближче до столиці, в місто Вишневе. Космос має гарну роботу, добре заробляє. Працює, щоправда, не за фахом, тож влаштувався поки що торгівельним менеджером. Але головним для себе вважає забезпечити сім’ю усім необхідним, щоб його кохана дружина та маленька донечка жили в достатку.

 

«Може, тебе на базар відвезти й продати?»

 Чи задоволений життям в Україні? Темношкірий емігрант відповідає ствердно. Наша країна дала можливість здобути освіту, працювати, знайти своє щастя, стати батьком. В Україні він не боїться за власне життя.

Хоч Космоса шокують останні події у Сполучених Штатах Америки, де ще й досі існує расизм, і темношкірого можуть легко позбавити життя. Як це трапилось нещодавно з Джорджем Флойдом. І не лише з ним… Переконаний: якою б не була провина людини, покарати її може тільки суд. Адже чорні не хочуть більше бути рабами, як це було раніше…

  – Ви тільки вдумайтесь: між 1500 і 1866 роками європейці перевезли до Америки майже 12,5 мільйона африканців! Близько 1,8 мільйона з них загинули під час транспортування морем з Африки до Америки. Ще й зараз в США та країнах Європи темношкірі можуть  почути: «Може, тебе на базар відвезти й продати?». Правда ж, сумно? І хоч работоргівлю скасовано понад 400 років тому, расизм має продовження, коли чорним не можна мати рівні права з білими, – каже Космос Стенлей.

«Конгресу США слід ухвалити реформи щодо жорстокості поліції та «припинити біль»

Разом з тим, зізнається, що йому неприємно дивитись по телевізору, як темношкірі вчиняють погроми та нападають на білих громадян, геть непричетних до дискримінацій чи зловживань. Впевнений, що насильством насильства  не подолати. Усі люди на землі повинні бути рівними. На думку Космоса, Конгресу США слід ухвалити реформи щодо жорстокості поліції та «припинити біль»  –  як з одного боку, так і з іншого. Законодавчі вимоги щодо цього варто переглянути і в європейських країнах.

Африканець каже, що в Україні люди толерантніші, расизм не настільки виражений, як, наприклад, у США та Європі. Однак, згадує, що його теж принижували через колір шкіри. Першого разу – під час навчання у Тернополі. В банку підійшов чоловік і навмисне став на ногу. Всі це бачили, але ніхто не зробив зауваження. В іншому випадку Космоса просто вдарили. Ні за що, «просто так». У Чернівцях п’яний молодик, навмисне провокуючи конфлікт, рикнув просто в обличчя: «Що ти, нігере, тут робиш?».

Йому дуже образливо, коли називають «нігером». Вважає, що всі прояви насильства і расизму – в Україні, Європі чи Америці – це проблема освіти, освіченості та виховання. Переконаний: якби люди знали історію, скажімо, його народу, можливо, сто разів подумали б, чи варто принижувати людину лише через колір шкіри. Як і багато його земляків, що живуть в Україні, Космос готовий говорити про цю проблему. Він прагне змінити думку і ставлення до вихідців з африканського континенту.

Коли африканець розмовляє майже бездоганною українською, це ламає стереотипи

З іншого боку, як наголошує Космос, ми живемо у 21-му столітті, і міграційні процеси вже нікого не дивують. Африканці, українці чи люди інших народів мігрують до різних країн в пошуках кращого життя.

В Україні, за деякими даними, проживають до 30 тисяч африканців. Чимало з них створили сім’ї, працюють, навчаються. Нічого поганого в цьому нема, каже Космос, адже гроші закордонних студентів за навчання йдуть державі. Хоч і самим іноземцям це також вигідно, бо, наприклад, рік навчання в США коштує 40 тисяч доларів, а в Україні – 4. Відтак саме наша країна є тією комфортною державою, де більшість почуваються вільними від екстремістських заворушень, воєн, голоду, бідності…

В Україні, як розповів Космос, для захисту і підтримки африканців та афро-українців створена Африканська рада, яка допомагає триматись разом, знаходить тих, хто вже тут живуть і влаштувалися. Саме завдяки цій організації та в рамках реалізації проекту «Ми – різні, ми – разом!» проводяться уроки толерантності в київських школах. До Дня Африки, за підтримки посольств ПАР, Нігерії та Єгипту – футбольні чемпіонати та фестивалі на Хрещатику. Там організовують виставки картин художників, предметів культури та побуту, національного одягу, покази моди з Африки, виступи музичних та танцювальних колективів тощо.

Чи хотів би Космос назавжди залишитись в Україні?  Каже, що наразі – так. Минулого року їздив на  батьківщину побачитись з мамою та братами, відвідати могилу батька. Раніше сім’я мала добрий бізнес, але батько кілька років пролежав прикутим до ліжка після інсульту, і на лікування пішли всі гроші родини. Зараз Космосові брати мають власний супермаркет, мама – на пенсії. Рідні радіють, що  здобув освіту, створив сім’ю і щасливий. Мама дуже хоче побачити дружину з України та онуку Емілію, тому Космос планує спільну поїздку додому.

Юля теж хоче побувати на батьківщині чоловіка, познайомитись з родиною. Їй цікаво побачити, як живуть в Нігерії, хоч жити там не хотіла б. Та й Космос не планує туди повертатись назовсім.

Молода сім’я готується віддати дитину до дитсадка, Юля після декретної відпустки хоче повернутися в журналістику. Всі вони спілкуються українською, а дитину також навчають англійської. Батьки хвилюються, щоб у дитсадку Емілію не ображали через колір шкіри, тому вже зараз відпрацьовують ймовірні ситуації, як уникати ризиків. Цю тему вважають дуже актуальною, надто, Космос. Він готовий зробити все, щоб його Емілія була щасливою. І не де-небудь, а саме в Україні.

«В Україні буде дуже добре жити. У неї – велике майбутнє»

 У розмові з авторкою цієї публікації Космос Стенлей запевнив: «В Україні буде дуже добре жити. У неї є велике майбутнє».

Кілька разів на рік вони з Юлею одягають вишиванки, які колись купили в магазині. На Паску, Різдво, за святковий стіл, і обов’язково – на День Незалежності. Символізм цього свята зі словом-кодом «незалежність» нігерієць відчуває не гірше від українця, адже прожив у нас вже 10 років і об’їздив ледь не всю Україну. Втім, не лише через це.

Козиряти своєю українськістю не любить. Ту ж вишиту сорочку напоказ не одягне. Але мову знає добре, навіть вивчив місцеві діалекти.

Це ламає стереотипи, люди, коли чують, що темношкірий хлопець звертається до них майже бездоганною українською, охочіше йдуть на контакт, знайомляться, домовляються, довіряють.Деякі з цікавості намагаються заговорити, щоб пересвідчитись, чи справді він розмовляє українською, чи то тільки люди так кажуть. І Космос не розчаровує…

Анна Данилюк, Global Village

Фото:  Instagram Юлії Стенлей

Напишіть відгук