За що Америку люблю

4 липня, День Незалежності США відшумів святом і залпами фейєрверків.

A я принагідно згадаю – за що  люблю цю класну в усіх відношеннях країну?

Не лише за те, про що писано-переписано тисячі разів: «рівні можливості», «вільним – воля», «закон і порядок», і, як приємний бонус – охайні килимки підстрижених газонів перед будинками і посмішки на кожному кроці. Бо так належить у вихованих людей. Ні, я, насамперед, люблю її за дрібниці щодня і щоразу, які підтверджують: так, з цінностями в США все – дуже ок. (Попри все і всупереч всьому в останні місяці, включно з бідонами ідіотів, яким раптом набридло ходити по чистих, освітлених вночі і, головне, спокійних вулицях. Хоч мені зараз скажуть, що «бідона» треба було з великої літери писати, але ні, я навмисне. Ну, Ви зрозуміли).

Але зараз – про ті самі дрібниці, які насправді – ого-го. Це, коли в аеропорту, вже on American soil, на американській землі, прикордонник, простягаючи  паспорт, каже «Welcome home, Mam» («Ласкаво просимо додому, пані» – англ.). Хоч паспорт у мене – не американський, а наш, з тризубом. Але я все одно знаю, що я – вдома. Затишному і надійному вдома.

Це, коли полісмен, раптом  кілька днів тому, обійшов на нашому міському пляжі усіх присутніх – ще, казати правду, не зовсім відкритому для відвідин публікою,  – і попросив, кожного, дуже чемно: «Будь ласка, перепаркуйте авта там-то і там. В мене наказ штрафувати за паркінг, де не можна, але не хочу псувати ваш день. Дякую». Мені того полісмена захотілося обняти, чесно. І не лише мені – йому всі без винятку казали, наскільки «appreciate» («дуже цінувати» – англ.) його звичайне людяне ставлення.

Це, коли наші дві вчительки зі школи наприкінці навчального року прийшли в кожен дім своїх учнів і принесли – куплені за власні гроші – якісь симпатичні дрібнички для дитини. Вони, як і той полісмен, не зобов’язані були цього робити, то було просто так. Але малий досі гонорово хвалиться кожному, що он ту розмальовку йому принесла «міс Тейлор, і вона – крута».

Подібних «це, коли» можна перераховувати довго й багато, і кожен такий приклад свідчить: доброзичливість, повага до людини та її гідності – саме те, завдяки чому ця країна стала і є взірцем для решти світу. На тому й стоїмо.

А зараз мені посипляться тапки й прокльони за «трампізм», але, даруйте – до лампади, бо сказати мушу: поки в офісі Дональд – подібні «це, коли» продовжуватимуться і тішитимуть кожного в цій країні ще не раз. Навіть затятих «бідоністів», яким він – поперек горла. Так, чинний гарант – гучний, не завжди політкоректний, ба – навіть часами грубий і аж ніяк не білий, і не пухнастий. Одне слово – не святий. Але він – гарант не лише Конституції, але й існуючого статусу-кво. Того самого, який з бонусами – у вигляді спокійних вулиць і охайних килимків газонів. Вже не згадуючи про інші не дрібниці – як-от, що рівень безробіття за останні «ковідні» місяці таки скоротився, на 11% – чи на скільки-там, згідно з повідомленнями.

І тому я – за діючого Президента. І тому погоджуюся з його промовою до свята біля підніжжя гори Рашмор у Північній Дакоті. Скільки б не голосили проти неї різні сі-ен-ени з нью-йорк таймсами, що «фе, кака, не така!». І впевнена, що з промовою погодилися б і ті четверо, що стояли в Трапма за спиною. Я про отців-засновників, викарбуваних у камені.

І ще я хочу вірити, що жодному «протестерові»-придуркові не спаде на думку облити ці пам’ятники фарбою чи ще якось з них поглумитися – в рамках сучасної інтіфади ідіотизму проти здорового глузду і під гаслами «проти расизму» та інших ізмів.

Я вірю, що відстояти американські цінності таки вдасться, хоч і буде нелегко. Бо на них тримається не лише Америка, решта світу теж.  Але  я до них звикла, як і до «Welcome home, Mam», і я їх люблю – як і цю безмежно класну країну.

ЗІ СВЯТОМ, АМЕРИКО! І всіх, кому вона дорога.

Людмила Пустельник, Global Village

Фото: https://fr.123rf.com/, https://ua.112.ua/

Напишіть відгук