30 років різних кроків

Несвятковий спогад до ювілею Декларації про державний суверенітет.

Три десятиріччя тому був такий же спекотний день середини літа, і так само плавилося під сонцем усе: куплене в сільмазі морозиво, пилюка вздовж грунтової дороги і пізній совок.

Останній вже дихав на ладан, і про це чудово знали й «жерці» комуністичного мамони – різні «на перший-другий-третій – розрахуйсь!» секретарі капеесес чи депутати так званої «стронцієвої» групи-239 у Верховній Раді. Названої так «на честь» номера хімічного елемента в таблиці Мєндєлєєва. До речі – продукту реакції радіоактивного розпаду; пам’ять про Чорнобиль була ще свіжою.

Всі перелічені діячі бачили, що їхній корабель тоне, але йти на дно разом з ним не збиралися. Декларація про державний суверенітет виявилася для них не лише рятівною соломинкою – цілим плотом, на якому успішно випливли.

Володимир Івашко, тогочасний спікер українського парламенту і комуніст «номер раз» в Україні ще до 16-го липня 1990-го успішно звалив до Москви. В столиці СРСР він трудився першим та єдиним – так вже історично склалося – заступником генерального секретаря цк кпрс. Не в останню чергу і завдяки його втечі до Росії стало можливим прийняття важливого документа, одного з кроків на шляху до Незалежності. (Деталі як це було – в історичній довідці нижче).

Новина по радіо про Декларацію застала мене в галицькому селі за стратегічним тамтешнім заняттям –  заготівлею сіна. Ми, «молодьож», студенти на канікулах, згортали вже підсушену траву в стіжки, а старші, досвідчені аксакали-селяни керували процесом. Один з них, жилавий 70-річний з гаком вуйко (Д)Митро, прокоментував щойно почуте з Верховної Ради лаконічним: «То всьо файно, але файно нескоро буде».

Наша група  вихованців вишів, політично підкованих, тут же кинулася «гнобити» вуйка нахабним молодим інтелектом та аргументами: про промисловий потенціал України та її місце на мапі світу. І прочая «заживемо краще, ніж у Франції». Майбутній серед нас юрист розродився цілою промовою на тему патріотичного крила українських комуністів, які, власне, державний суверенітет підтримують і завдяки яким він стає можливим. Тому вже незабаром успіх нового керування країною, бла-бла-бла…

Боже, якими ми були зеленими! (Останнє слово – без жодних сучасних підтекстів).  

Мудрий старий Митро терпляче вислухав все сказане йому трьома голосами навперебій і запитав:

 – Видите, трава  скошена лежит? Думаєте, я її тупов косов косив? Нє, наточив перед тим.

–  А до чого тут?.. – Не второпали ми.

–  Ніколи тобі комуніст не буде хтів вільної України! Таке саме, як тупов косов косити – тілько намучишся, а діла не зробиш. Мусит бути або їдне, або єнче. Косу тра гостров тримати!

Ця банальна, на перший погляд, балачка, відтоді згадувалася не раз. В ній сільський аналітик чітко сформулював помилку українського державотворення ще на його зорі: не можна поєднувати непоєднуване, бо відтак матимеш і подвійні цінності, і подвійну мораль, і, як наслідок – тупцювання на місці. «І намучишся, і діла не зробиш». Подальші 30 років, що минули відтоді, лише підтвердили правоту вуйка Митра.

Недарма ж про наступника Івашка на посаді голови Верховної Ради, Леоніда Кравчука, в народі склали сатиричну пісеньку: «Кравченя, кравченя, пташечка – полети до Москви, до Івашечка!». В тому жартівливому двовірші ховалося  нереалізоване бажання українців позбутися не лише «кравченяти», але й всіх комуністів на високих посадах. Але не судилося. Чи то косу – люстрації – не було кому наточити, чи й просто не знайшлося охочих її взяти до рук. Як це зробили в Польщі чи Литві, викуривши з влади «колишніх» раз і назавжди.

Тож 16 липня 1990-го Україна, сказавши всьому світові, що не хоче більше совка, зовсім його не позбулася. І відтоді він ще довго висів на ній – та продовжує – мертвим тягарем. Тому й ставала мертвонародженою її політика: бо плодилися натовпи цинічних діячів, які вміло користувалися патріотичною риторикою лише задля того, щоб випливти самим. Або ж нахапати, обдурити і звалити – як свого часу Івашко. Маємо таких вже цілі покоління.

З тією різницею, що сучасним послідовникам Івашка валити можна не назовсім і не лише до Москви, а до тепліших і приязніших країв. Як-от, до Іспанії, де в Петра Олексійовича, наприклад – нерухомість на морському узбережжі… Та й не лише в нього і не лише в Іспанії.

А ще вуйко Митро, пояснюючи, чому «файно скоро не буде», тоді сказав фразу, яку згодом теж довелося почути багато разів і в різних контекстах: «Мусят літа минути, аби щось зрушилося. Мойсей, диви, своїх жидів 40 років туда-сюда водив, а ви хочте, аби вам завтра все сталося».

Вуйку Митре, хоч Ви вже давно – в засвітах: з тих сорока ми вже пройшли 30. Залишилося «всього» 10.

Людмила Пустельник, Global Village

Facebook Календар українця: 16.07.1990 – Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Підґрунтям ухваленої Декларації була низка потужних відцентрових подій в Радянському Союзі. У березні 1990 Литва проголосила незалежність від СРСР, до такого ж кроку готувались Латвія та Естонія, а навіть у червні декларацію про суверенітет ухвалила Московія (РРФСР). З іншого боку в Україні, особливо західних її областях, вже рік по висхідній тривали масові мітинги, демонстрації, виступи національно-патріотичного спрямування. Українська Міжпартійна Асамблея навіть розпочала на вулицях і майданах міст реєстрацію громадян Української Народної Республіки. Враховуючи доволі складну ситуацію комуністи УРСР на своєму ХХVІІІ з’їзді КПУ ухвалили резолюцію «Про державний суверенітет УРСР» і комуністичній більшості Верховної Ради тодішньої України не було іншого вибору як прийняти Декларацію у вищому законодавчому органі. Від Декларації до реального суверенітету був ще доволі складний шлях. За чинною конституцією Україна була союзною республікою без власних збройних сил, дипломатичних стосунків з країнами вільного світу, не володіла суверенною владою, та й керівна політична сила КПУ була не самостійною партією, але структурним регіональним підрозділом КПРС. Тож УРСР продовжувала залишатись у складі СРСР. Проте це аж ніяк не применшує видатне значення Декларації, бо вона стала тією основою на якій згодом ухвалено «Акт проголошення незалежності України» (24.08.1991) та проведено всеукраїнський референдум (1.12.1991). Декларація фактично означила програму побудови незалежної держави та ініціювала процеси здобуття цієї держави, що врешті завершились розвалом усієї радянської імперії – СРСР.

 

В чому унікальність української Декларації про суверенітет?

  • Проголошувалося, що Українська РСР є суверенною національною державою.
  • Єдине джерело влади – народ України, а не комуністична партія
  • Закріплювалось право на власну грошову одиницю.
  • Право на власні митну, податкову системи, державний бюджет.
  • Право на власні Збройні сили.
  • Право на власне громадянство.
  • Нарешті, було сказано про відновлення незалежності України, а не просто її проголошення.

Фото: Календар українця та https://www.ukrinform.ru/

Напишіть відгук