«Будьте гідними ранкового сонця»

Слова, які загиблий Герой України, Тарас Матвіїв, написав ще 29 червня 2014 р.

 «Як будете ховати. Це – не заповіт. Прохання. Будьте гідними ранкового сонця.

Як сказати, щоб вас пройняв мій біль? Біль чорної матері. Біль землі потривоженої.

Коли почуєте стогін вітрів сходу, не виправдовуйте свою черствість будням.

Не виправдовуйте пристосуванство нервової системи.

Які-то будуть жнива цього літа?! Рясні.

І маки в житі. І ви вкотре не пропхнетеся до вагона метро через бісову множинність зайвих тіл.

Проклинаючи час, заплющіть очі. Згадайте про маки в житі.

Я збирався написати листа до батьків, коханої, побратимів, українців. До кожного окремо. Добрі слова і афористичні тези. Багато суму і твердої віри. Щоб цитувати в новинах. І написав би… Але занадто багато слів у цьому світі, і так мало вчинків.

На прощання я боявся пустого безглуздого сну і пустої канапи. Але не зміг здолати тіла. Тіні таки приспали мене.

Щоб мене зрозуміти, прочитайте те, що я не написав. Читайте, що не написано, а зроблено. В тих розділах – найліпше.

Життя –  лише тимчасовість. Не перебільшуйте її цінності. Мільйони мурах –  і один уссурійський тигр. Останній гордий звір, але –  приречений.

Україна – загадка і моя печаль. Крізь мене твої віки величі і страждань пройшли за грані життя. Навіть у пеклі: я –  українець, а ти – моя мати.

Моя мрія – загинути, як прабатьки: у полі. Над головою – блакить, в ногах – чорний чорнозем. В руках –  зброя, в душі –  полегкість. І хай клюють ворони. Байдуже.

Відчуваю, що моє покоління буде добрим гумусом для нащадків.

З нас виросте щось міцне і горде, а не аби-яке сухотрав’я».

29.06.2014

Герой України Тарас Матвіїв

(Текст записано з відео, орфографія та пунктуація можуть відрізнятися від оригіналу)

Записала Юлія Тарасюк (Юлія Тарасюк)

 

Із ФБ-допису Володимир Ременяк:

 «Тисяча готових не врятує мільйон знеохочених. Нам не вистояти пожертвою одиниць. Це довела історія. Нічого лицемірити – «герої» таки вмирають» (стаття Тараса Матвіїва «Фальшування реальності як втеча від війни» на сайті «Львівська мануфактура новин», 01.03.19).

«Земля має запах, смак, колір. Але вона –  не просто згусток глини. Вона повна життя. З неї ми вийшли, до неї повернемось. Вона –  не просто шматок каменю, а частина нас самих. Земля має приналежність. Її код –  у наших судинах. Наші ноги і катки «Бех» закорінені в ній. Ми і земля –  єдине ціле ще відколи перші люди.

Раз-по-раз її шрами ставали нашими прихистками. Або могилами. Земля давала, земля й забирала.

«Коли порохи виїдають очі, в черевики лізе пісок, а металеві траки стирає криця – усе нагадує нам: «Смерті нема – є лише повернення» (зі сторінки Тараса Матвіїва на Фейсбук, 10.05.19).

 

Останній допис Тараса Матвіїва на Фейсбуці від 7 липня 2020: 

Мліє степ Донбасу.
В очікуванні
Пожеж і визволення.
 
 
Facebook

Журналіст та волонтер ТарасМатвіїв загинув 10 липня близько 20:00 поблизу селища Троїцьке на Луганщині від осколкових поранень, яких зазнав під час розриву міни. Він допомагав побратимам під час атаки бойовиків. Помер дорогою до лікарні (https://zaxid.net/news/)

 

Напишіть відгук