«Кричати про те, що мовчать і ламати стіни»

Про поета-репера Мі Ху Невідомського

Мі Ха (Михайло) – справжній реп-менестрель.

Якщо гадаєте, що слідом за цією фразою буде традиційна в таких випадках лабуда про  «небанальність його поетичного слова» і «ліризм»,  то дарма, хоч і те, й інше цьому  артистові не чуже. Бо мені йдеться про іншу ознаку істинного поета – Мі Хову здібність «конвертувати» біль у творчість, та ще й з великими відсотками. Болю в житті Невідомського, на жаль, не бракує, в тім числі й фізичного. Кілька років тому він пережив напад  покидьків, що назавжди завдали шкоди здоров’ю.

 Але Мі Хові вірші тим і підкуповують – що їхній автор не соромиться вголос сказати: так, мені боляче! Так, це кровить! І я з цього приводу не сміюся, хоч і не плачу. A геніальності знаменитого вірша Лесі Українки це ніяк не применшує.

Ми з Мі Хою познайомилися на Фейсбуці. Не помітити відкритих ран його віршів та прози було неможливо – як і часами декадентської їхньої тональності. Попри те, що це, знову ж таки – не заяложений оптимізм, якого від тебе всі сподіваються, бо інакше в сьогоденні – моветон, а, радше, тверезий погляд на життя. Реалізм, не розцяцькований даремними надіями. Часом навіть, даруйте, геть «неполіткоректний» відчай – бо саме такою є адекватна реакція нормальної людини на те, що відбувається за вікном. Або й у власній душі. І власне той чесний розпач, як не химерно звучить, дає більше підстав для сподівань, ніж показовий «ура-позитив» – хоч би тому, що усвідомлення лиха, соціального та особистого (обидва Невідомському однаково близькі) є необхідним кроком для подальшого його усунення. Чи бодай спроможності вдарити ним об землю.

З Невідомським ми поговорили онлайн про: його проєкт – реп-гурт «Апокриф», ще творчість, любов та інші засоби боротьби з ідіотизмом навколишнього буття.

– Взагалі, почати писав після того, як отримав травму і скитався по лікарнях, – ділиться співрозмовник. – А ще я був закоханий в одні дівчину, і це було перше кохання. Вона співала в місцевому поп-гурті, ми познайомились. Якось вона попросила написати кілька рядків до їхньої пісні, і це виявилися мої перші рядки. А другим став вірш, який я присв’ятив їй.

«Апокриф» же був створений з моєю подругою Юлею, яка, до речі, теж була вокалісткою того самого поп-урту. Спочатку я був вокалістом у «важкій» команді, і ми грали альтернативний метал, але потім розпалися, і я став пробувати себе в репі. Запропонував Юлі записати пару треків, і пішло -поїхало. З цим проєктом я більше їжджу по школах і проводжу реп-уроки, на яких з учнями читаєм реп на вірші класиків і не тільки.

–  Яких саме?

–  Стуса, Лесю Українку, Симоненка, Рильського, Олеся та інших. Найлегше «кладеться» на реп Шевченко.

Були в зв’язку з цим хороші моменти, зокрема, потрапляння на ТБ. Хоч дуже не вистачає поширення про мій проєкт у ЗМІ. Хочеться, щоб про це більше дізнались. Але  для мене успіх – це коли пишуть учні і дякую, що за допомогою «Апокрифа» вивчили вірш.

–   Чому саме реп? Коли зараз не репує тільки лінивий.

–    Якщо по щирості, то в мене нема голосу і не вмію співати. Я пробував себе у важкій музиці, де просто кричав, але реп, мабуть,  найбільше підходить для мене. Роблю те, що вмію, хоча слухаю дуже багато різних напрямків.

–    Біль у Ваших віршах – чому, переважно, лише він?

–    Втрата рідних людей, операції, травми, нерозділене кохання, побиття. В житті не так багато було радості, але я не вважаю, що пишу  геть депресивно. Просто дуже не люблю ілюзій і хочеться, щоб люди відриквали очі на реальність, а не втікали від неї.

–  Три кити, три складові життя будь-якого митця: жінки, вино і доміно. Як складається з кожним зі списку?

–  Я категорично проти азартних ігор і алкоголю. Піднімаю ці теми в треках і буду це робити, бо це – великий біль нашої країни. Щодо жінок, то вважаю, що жінка має бути одна і на все життя. Моя поезія, надто, рання присв’ячена дівчині, яка для мене дуже багато означає. Мені цікаво спілкуватись з креативними і глибокими дівчатами, жінками. Якось так вийшло, що моїми друзями були саме дівчата.

Моя місія – кричати про те, про що мовчать. Зокрема, мій новий проєкт буде скерований на підняття тем тотального алкоголізму, наркоманії, лудоманії (грального бізнесу – ред.), та інших жахливих речей.

–   Якби сьогодні зустріли тих, хто на Вас напали колись – що сказали б їм?

–   Я всіх пробачаю, але б ніколи не підпустив би до себе тих, хто завдали болю. Хай ідуть своїм шляхом і намагаються робити щось добре.

Мені нема що їм говорити. Так само мені нема чого сказати іншим людям, з якими наші дороги розійшлись. Дуже важливо мати поряд своїх людей, але нехай то буде всього одна людина, зате твоя на сто відсотків.

–   Коли Невідомський позбудеться префікса «не»?

–   Гадаю, що це немає значення. Головне те, про що ти говориш, а не як себе назвеш. В музичних проєктах маю інші ніки, але це не впливає. Впливає, на жаль, відсутність коштів. Тим не менш, я дуже вірю в те, що роблю. Хай стіни знають, що є голови, які готові  в них битись. Думаю, що колись ті стіни впадуть.

Людмила Пустельник, Global Village

Фото:  Мі Ха

Встигни побути людиною

Встигни побути людиною,
встигни, бо часу мало…
Іще трішки зим побачиш
і скажеш «привіт» фіналу…

Досить пхати у нору непотріб —
роздай ти його нужденним.
Часу мало, його дуже мало —
тож встигни побути не темним…

У морі чужих стандартів
не тони, а відчуй особисте;
не важливо ким ти тут був —
важлива та мить барвиста.

Важливе твоє відчуття
цього світу і цього руху —
встигни відчути життя,
встигни прогнати задуху…

В нас є ще одна хвилинка —
не більше, але й не менше,
побути людиною встигни —
це завдання твоє найперше…

 

Вір у диво

Вір у диво навіть у пеклі,
тримайся зубами за нитку:
Творець не прийде до тебе,
якщо не відкриєш хвіртку…
Вір у вище і дихай на повну,
навіть, якщо тебе душать…
І ніколи не падай духом —
незважай на плювання в душу…
Вір у диво, кричи від болю —
це ознака життя, а не смерті…
Не здавайся ніколи, чуєш?
Будь сильним,будь добрим і впертим…

 

Ти не купиш її за гроші

Ти не купиш її за гроші,
Їй не треба твоїх подарунків.
Їй достатньо блакитного неба,
Їй достатньо щирих стосунків.
В неї радість від ніжного вітру,
В неї радість від слів без масок.
Їй не треба твоя автівка,
Їй не треба твої прикраси.
Ти не купиш її за гроші,
Не посадиш її у клітку,
Бо вона має сильні Крила.
Не для тебе ця дивна Квітка.
Ти не купиш її за гроші,
Бо не лялька вона, а Людина.
Ти не купиш її за гроші,
Не повісиш її на стіну…

© Міха Невідомський

Напишіть відгук