«Іхтамнєти» - вже в Мінську. Команда «фас» можлива ближчих вихідних

«Російський сценарій», але не все так просто – Путіну непотрібна економічно успішніша країна поруч, ніж його власна. Тому спалаху чергового насильства в Білорусі з особливо жорстоким придушенням протестів можна сподіватися вже цієї суботи-неділі – думка українського спостерігача за подіями, Сергія Войцеховського.

Стільки всього нелогічного відбувається, що мимоволі виникає запитання: цифри на білоруських виборах, це –  випадковість чи?… Чому саме 80-90% + «за Лукашенка» по областях? Чому явка місцями становила 99,8%? Якщо ти розумієш, що твій реальний рейтинг + -10%, то логічніше – імітувати перемогу з мінімальною перевагою… Адже за розкладу 60/40 ті, хто не тараканофіли, просто подумали б, що недопрацювали …. недотягли … Але – 90%!

З другом з Мінська сьогодні намагалися знайти розумне обгрунтування кожному «нестикуванню».

Перше, що спадає на думку: а що, коли 90% – це не імітація перемоги? Якщо це – просто триггер настроїв суспільства?

Тоді запитання – навіщо? Повертаємося трохи назад. Обговорення єдиної держави (РБ-РФ). Десь рік тому тарган (Лукашенко – ред.) дав задню. Ну, ніби пояснити можна (краще бути першим на селі, аніж другим в місті). Але це більше схоже, що відчув настрій власного народу (де більшість проти створення єдиної держави з ТАКОЮ рашею), то відмова від складання «дорожної карти об’єднання» вбиває двох зайців. А саме – нема потреби завчасно сперечатися з супротивниками об’єднання а головне – за рік до виборів спробувати відіграти втрачений відсоток довіри за рахунок «я – білоруський президент, а не прорашистський».

Але, коли репресії проти опозіціонерів підняли напруження в суспільстві настільки, що це нівелювало відмову від проєкту «єдина країна», то стало зрозуміло, що потрібні інші рішення. Щоправда, під репресії потрапили й прорашистьскі «опозіціонери»…

Спочатку ми з другом не могли знайти цьому пояснення, але трохи пізніше – зрозуміли. Прорашисткі опозіціонери – така ж розмінна монета, як інші. Просто – фон, задля надання правдоподібності усій картині.

Малюємо 80-90%. Люди обурені виходять на вулиці. Розігріваємо. Градус підвищується наджорстокою поведінкою ОМОНу, міліції, ВВ і трохи менше  – армії. 2-3 дні міні-терору (з жорстокими побиттямт, вбивствами).

А в четвер 13 серпня –  раптом неочікуванний відносний спокій…

Хіба-що ДАІ лютували в четвер (згідно слів колишнього «спеца МВД», він таких даїшників в Мінську ніколи не бачив. Зазвичай – ледачкуваті й огрядні, десь – попереджають, десь – вимагають (останнє – доволі нечасте явище). А мінські даїшникі сьогодення – худорляві, без зайвої ваги, дуже оперативно витягнуть екіпаж не тільки з «Лади», а, судячи з навичок, і з БТРа здатні. Та ще й добряче надають всьому екіпажу. Навіть можуть стрибати через автівки в протихід. Думка людини: це – перевдягенні. «Заблукали» з півночі.

Наступна «нелогічність»: навіщо відносний «спокій» в четвер? Послабити тиск – це найкращий спосіб надати протестантам відчути, що їхні дії на вулиці мають вплив на стан в країні. Дай людині відчуття перемоги – й вона сама наштрикнеться на ножа, якого ти виставав вперед. Схоже, що за таким же принципом й розрахували послідовність подій «сценаристи».

І ось – п’ятниця. Критичний день. Це може бути як днем останніх інсценувань, так і днем початку дій. Хоча, на мою думку – по-справжньому все розпочнеться в суботу-неділю. Щоб якомога більше людей були вільними від праці.

Отже, коли шромадяни повірять в те, що перемога можлива, прогнозую наступний розвиток подій, у довільній черговості: заява Єрмошиної (голова ЦВК – ред.) щодо перемоги «таргана» та його ж заява, що не допустить «проізволу» в країні (або в зворотньому порядку). Можливо, з відтермінуванням на добу, а, може, і цієї самої доби – дикий спалах насильства, що потім буде приводом звернення до Х***ла (дорожнью карту до єдиної держави не підписали, але договір ОДКБ –  підписаний. Згідно з ним – не якісь незрозумілі ООН, а саме Раша  має право «допомогати»).

Після цього спалаху буде введення «миротворців» з Раші.

Спробували ми розрахувати, як можна його уникнути, спалаху?  А ніяк. Навіть, якщо обрати найбільш мирний спосіб протесту – загальний, окрім лікарів, страйк. Навіть, якщо вся Білорусь «законсервується» у власних домівках – все одно. Дві сторони – (рашистська  силова структура) та маргінальна складова рашистів, яку заточать на протидію  «місцевим» силовикам і «бєспрєдєльним маргінально-наркомансько-бухим мінським протестантам» – розіграють потрібний спектакль.

Потрібні жертви з обох сторін. Тому найвирогідніший розвиток  – рашистські менти гасять земляків-маргіналів, які грають роль «диких місцевих протестантів», а заодно – навіть, якщо маргіналам не буде вистачати влучності або боєкомплекту – повбивають певну кількість місцевих силовиків. Бо подальший сценарій має на увазі, що саме «бойовики» активізувалися, а не менти.

Після цього – отримуємо «Беларусский Федеральній Адміністратівний Округ»… Як же хотілося б помилятися!

Друг запитав: «Навішо ми, білоруси, еРеФії?». Моя відповідь: Ви – непотрібні. Непотрібні в якості прикладу успішної країни поряд, яка стартує навіть з нижчих позицій, аніж педораша, але, «не приведи Господи – чогось досягне».

Ще ніколи я так не бажав бути просто параноїком. Білорусь – так само рідна для мене країна, як Батьківщина, Україна, тому й переймаюсь. Тим більше, що там народ  – більш добрий, аніж ми, більш довірливий. І так з ними чинити….

Як гадаєте? Це просто паранойя? Чи цих або, (що дуже малоймовірно) наступних вихідних – влада «таргана» таки почне ескалацію?

Настоящая Беларусь, Сергей Войцеховский

Cергій Войцеховський, м.Бровари

Фото: http://vitbich.org/

Карикатура: https://www.moyby.com/

 

Напишіть відгук