«Соромляться українства, замикаються в собі або підкорюють світ» – про наших у Європі

«Земляків за кордоном часто зупиняють власні переляк та обмеженість» – спостереження блогерки Тетяни Броніковскої.

Так уже склалося, що українців в Європі щоразу прибуває. За час, прожитий у Польщі, мені довелось бачити різних співгромадян. Їхній стосунок до польського суспільства можу окреслити трьома термінами: ізоляція, відречення й асиміляція.

В моєму селі є великі теплиці, на котрих працюють, переважно, українці, корейці, філіппінці та інші чужинці. Власникам, мабуть, вигідно платити іноземцям. Поляків там мало, лише на керівних посадах. Та зараз я не про це. На прикладі тих теплиць добре видно поведінку іноземців в чужій країні.

Кореянки завжди ходять великими групами по 30-40 чоловік. З ними завжди є один чоловік-кореєць, котрий пильнує, аби хтось з жінок не спілкувався з поляками чи, боронь Боже, не відлучився. Місцева «пропаганда» не має шансів подіяти на азійських жінок, поки йдуть до супермаркету чи їдуть на базар.

Наші ж земляки, хвалити Бога, мають свободу. Ніхто та ніщо їх не зупиняє. Крім, часом, власної обмеженості і переляканості. Деяким із них просто не хочеться нікуди виходити з-поза брам теплиці. Єдиний напрямок «подорожі» – то магазинчик в селі. Тут закуповуються продуктами – і все. Повертаються в свої бараки. Працюють там роками, виїжджаючи в Україну лише на свята. Не роблять карт побуту, бо то ж треба їхати в цент воєводства автобусом – аж з трьома пересадками! Роками їздять до Польщі на візах. А з польської розуміють лише кілька простих виразів. Читати не вміють взагалі. Спілкуються тільки з українцями. А вдома розповідають, як не подобається їм Польща, як не люблять там українців.

Насправді ж, в поле їхнього зору потрапляє лише село, кілька магазинів і вокзалів. Можна сказати, що вони переміщаються з України лише географічно, а розумом так і не покидають батьківщини. Коло спілкування – лише земляки. Такі заробітчани ізолюються від чужого, нового, незвичного. Від патріотизму це дуже далеко, хоч часом вони так це називають. Що ж, зрозуміти їх можна. Покинути зону комфорту? А чи так воно вже й потрібно, якщо й без нього – нормально?

Наступна категорія українців поводиться цілком протилежно. Одна моя знайома, дружина поляка, років з десять живе в Польщі. Має свій магазинчик. Познайомилась з нею випадково, бо вона із земляками контактів не шукає. Виявилось, з Оксани перетворилась на Роксану. А коли запитують, звідки акцент, пояснює, що походить з польських  гір. Коли я здивувалась, чому так, вона, своєю чергою, не зрозуміла: «А що – повинна сказати, що я з України?!!» Мої знайомі польки купують у неї в крамничці, і кожна з них знає, що «Роксана» –  українка, бо східний акцент разюче відрізняється від гуральського (гірського). І кожен поляк може їх розрізнити. І жоден не може зрозуміти, чому Оксана-Роксана стидається свого походження. Я теж не можу їм того пояснити…

Але є ще й третій тип українців, він імпонує мені найбільше. На тій же теплиці працюють люди, які жодних вихідних не сидять в бараках. Їдуть в музеї, на концерти, на виставки. Вчать мову, читають польські книжки, вступають до поліцеальних шкіл. Вони відкриті світові. Чужій культурі, мові, мистецтву. Люблять і знають культуру краю, що їх прийняв. Не бояться спілкування з поляками. Хоч не забувають, що українці. Не приховують того і не мають комплексів з того приводу. Саме такі українці працюють на найкраще оплачуваних посадах, зростають професійно, забирають сюди дітей. І саме такі люди допомагають за кордоном своїм землякам. Створюють осередки української культури, сильну діаспору. Рятують тих українців, які опинилися в халепі, підтримують українських воїнів та оплачують операції хворим дітям. І навіть одержавши польське громадянство, не відрікаються від України. Як всесвітньо відома Роксолана, що далеко від дому несла його в серці.

Нас буде тут все більше. Україна впевнено йде до Європи. А якою наша країна здаватиметься європейцям – це вже залежить тільки від нас.

Блог «Намисто», http://namysto.blogspot.com/

Тетяна Броніковска, м.Катовіце, Польща

Фото: https://www.ukrinform.ua/

Напишіть відгук