«Червоній руті» - вже 50!

13 вересня 1970 року вперше прозвучала легендарна пісня Володимира Івасюка.

Це день, поза всяким сумнівом, став етапним в історії вітчизняної естрадної музики. Того дня не лише на всю Україну, а й на всю тодішню радянську імперію вперше пролунала пісня, якій судилося стати, по суті, народною, на багато літ переживши її автора, подолати й кордони, й рогатки заборон та перестрахувальпицького «непущательства». Популярність цього твору є, без перебільшень, світовою. Навіть іноземні виконавці, не володіючп українською, включають пісню до свого репертуару лише мовою оригіналу, а не в перекладних варіантах (хоч, власне кажучи, особисто мені відомий тільки польський переклад Януша Лясковського ? автора славнозвісних «Кольорових ярмарків»).

Як читач, мабуть, здогадався, йдеться про «Червону руту» Володимира Івасюка. Пригадую, як ми ? тодішні п’ятикласники ? переписували один в одного текст пісні й частенько співали її на дозвіллі (попри явно «непіонерську» тематику). Та й не минало, напевно, ні дня, щоб у концертах на замовлення не звучала «Червона рута». Зазвичай, її виконували тодішні солісти буковинського ВІА «Смерічка» Василь Зінкевич, Назарій Яремчук та Марія Ісак, або ж сам Володимир Івасюк у дуеті з Лялею Кузнецовою. Невдовзі пісню підхопили Костянтин Огнєвий, Олег Ухнальов, ансамблі «Корабели», «Пурпурові вітрила», «Самоцветы» (до речі, в цьому гурті «Руту» виконував вiдомий згодом композитор-пісняр В’ячеслав Добринін).

Твір швидко прославився і за межами СРСР ? його почали включати до репертуару співаки й ансамблі з Польщі (зокрема «Но то цо», «Скальдове», «Трубадури»), Куби (Нерейда Наранхо), тогочасної Чехословаччини, Японії тощо.

З особливим пієтетом стаилися і ставляться до творчості Володимира Івасюка в середовищі української діаспори у США, Канаді, Австралії, інших країнах. А в Україні після успіху фільму-концерту Романа Олексіва «Червона рута» (1971) при Чернівецькій філармонії було створено одноймениий гурт, керівником якого став інженер-оптик за освітою й музикант за покликанням Анатолій Євдокименко, а солісткою ? майбутня народна артистка України, Молдови та СРСР Софія Ротару. Саме з її вуст «у світ широкий» пішла більшість Івасюкових пісень. Це стосується як підхоплених співачкою «Червоної рути» та «Водограю», так і «Балади про дві скрипки» (сл. В. Марсюка), «Балади про мальви» (сл. Б. Гури), «Кленового вогню» та «У долі своя весна» (сл. М. Воньо та Ю. Рибчинського), «Колиски вітру» та «Лиш раз цвіте любов» (сл. Б. Стельмаха), «Передвістя» і «Пісні про тебе» (сл. Р. Братуня). Упродовж тривалого часу популярною була й пісня Валерія Громцева «Жовтий лист», до якої Володпмпр Івасюк написав оригінальний поетичний текст, де верліброво-речитатпвні куплети чергуються з римованим приспівом.

Що ж до «Червоної рути», то задум твору виник у автора ?тоді ще студента Чернівецького медичного інституту, ? наприкінці 1967 року. Читаючи книгу визначного українського фольклориста Володимира Гнатюка «Коломийки», юнак натрапив на рядки, де йшлося про червону руту, і втратив спокій. Мандрував гірськими селами, шукав витоків цього образу, аж поки не записав у Розтоках старовинну легенду про чар-зілля, що, маючи зазвичай жовті суцвіття, раз на десять років у Купальську ніч зацвітає червоним цвітом. Якщо дівчина знайде таку квітку, їй усе життя щаститиме в коханні. Так народилася пісня (цікаво, що в одній із чернеток тексту йшлося про «черлену руту»), яка побила заледве не всі рекорди популярності. Пригадується російський кінофільм «Вороття немає», в якому одна з героїнь (якщо мені не зраджує пам’ ять, роль її виконувала Нонна Мордюкова) співає в момент найбільшого душевного хвилювання саме «Червону руту». А в комедійному серіалі «Велика перерва» (чи «Велика переміна», позаяк, слово «перемена» там ужито двозначно) мелодію пісні наспівує Ролан Биков (щоправда, з іншим текстом, дотичним до змісту фільму).

Володимир Івасюк був митпем різнобічного обдарування ? він і малював, і писав вірші, й навіть як композитор працював у різних жанрах: пісні, камерних творів, романсів, музики до театральних вистав (наприклад, до спектаклів заньківчан за романом Олеся Гончара «Прапороносці»). Але основною його стихією, все ж таки, залишалась пісня. Коли слухаєш твори В. Івасюка, написані в цьому жанрі, завжди відчуваєш їхню щирість, відсутність надриву чи перегравання почуттів, песимістичних настроїв. Навіть у піснях реквіальното звучання (таких, як «Балада про мальви» на вірші Б. Гури) відчутна життєствердна нота ? герої гинуть, але не вмирають у пам’яті людській:

Життя – як пісня, що не віддзвенить,

Я в мальві знов для тебе буду жить!

Ці слова можна адресувати й самому композитору, мученицька смерть якого й досі оповита таїною (точну дату вбивства встановити так і не вдалося: в енциклопедичних виданнях подається лише дата похорону ? 22 травня 1979 року). В офіційну, «компартійну» версію «самогубства» навіть тоді майже ніхто не вірив….

А «Червона рута» звучить і далі ? нині її співають молоді виконавці, таку назву має всеукраїнський пісенний фестиваль. Справжнє завжди лишається НЕТЛIННИМ…

Facebook

Ігор Ольшевський (Ольшевський Ігор), м. Луцьк

Фото: http://www.ivasyuk.org.ua, https://www.muz-ua.info/

 

Напишіть відгук