«Я стану за кордоном своїм». Не станеш. Тебе будуть приймати, любити, кохати. Але ти ніколи не станеш поляком, американцем, французом, італійцем…
Я живу за кордоном вже сім років. І, хоча мені тут добре, та все ж довелося попрощатись з багатьма ілюзіями на тему «закордону». На початку еміграції тих ілюзій дуже багато. А потім потроху фата-моргана розсіюється. Часом це розчаровує – і емігрант повертається з «прекрасного далека» без надій. А часом просто витверезвлює і позбавляє облуди – і людина рухається далі вже цілком свідомо. Які ж головні ілюзії живуть в головах майбутніх чи початкуючих емігрантів-українців?
- За кордоном на мене чекає щастя. О ні. Щастя довго не буде. Буде самотність, депресія, ностальгія. Будуть розчарування в мріях, в друзях, в родичах, в коханні. І головне – зневір’я в самому собі. Якщо не зможеш в цей час перебудуватись і прийняти все таким, як є – зламаєшся і розклеїшся. А якщо витримаєш – щастя буде обов’язково. Але не завжди таким, як ти уявляєш. І не завжди там, де його шукаєш.
- За кордоном все так, як має бути в ідеалі. Вистачить року, щоб розвіяти цей міраж. І, хоч з Україною все ж Європу не порівняти, тут повно проколів і незручностей. Наприклад, служба охорони здоров’я. В багатьох країнах потрапити до лікаря-спеціаліста не так легко, як в Україні. На прийом до пульмонолога я чекала тут п’ять місяців. А, щоб зробити операцію на око – повинна чекати два роки. В приватного, платного лікаря, звичайно ж, буде швидше. Ноу комментс…
- За кордоном щасливіші люди. Зовсім ні. Кожен чув про найвищий рівень самогубств і депресій у країнах з високим рівнем життя. Та й без таких уже крайнощів, в рядових родинах діються речі жахливі: насильство, маніпуляції, сльози. Тут так само зраджують, так само хворіють, вмирають, страждають.”Багаті також плачуть”. «Краще плакати в лімузині, аніж в «Запорожці», – скажете ви? Може й так. А, може й ні. Я вже й не знаю.
- Добробут – це головне. Так, добробут, фінансова свобода – це дуже важливо. І скрута зв’язує руки, це однозначно. Але точно гроші – не головне. Та й щастя вони дають ненадовго. Наситившись добробутом, починаєш все-одно шукати ще більших заробітків, ще дорожчих речей. Починаєш заглядати до ексклюзивних бутіків і салонів, а там виявляється, що твій достаток – не такий вже і достатній. І так по спіралі. Мрія кожної жінки – шопінг в торговій галереї, – стає доступною, але повертаючись додому з фірмовими пакетами щомісяця перестаєш відчувати жаданий кайф. Це – як наркотик. Купуючи колись омріяний пуховик на українському базарі, я почувалась щасливішою, ніж з пакетом від «Zara», в якому лежали кілька не таких вже й потрібних блузок.
- «Я стану за кордоном своїм». Не станеш. Тебе будуть приймати, любити, кохати. Але ти ніколи не станеш поляком, американцем, французом, італійцем… В тебе не навертатимуться сльози від звуків національного гімну країни, в яку емігрував. Особливо, коли його грають для переможців на олімпіадах. Не обсядуть спогади дитинства від старих мелодій чи запаху традиційних страв. Так, будеш старатись, але своїм «в дошку» не станеш ніколи. Думаю, це такий захист психіки від втрати національної свідомості. Не станеш своїм, зате залишишся українцем. І добре. А, якщо тобі з цим некомфортно – змирись, така вже доля іммігранта. Або навчись цим тішитись.
- Нарешті хтось мене оцінить. «Авжеж»! Зазвичай хороших спеціалістів цінують і в Україні. Просто тут вони мають більше шляхів розвитку і їхня «класність» оцінюється фінансово набагато вище. Якщо ти не хочеш вчитись, мінятись, дуже важко працювати – ніхто тебе не помітить і тут. Якщо ж ти справді цінний професіонал і хороша людина – успіх все-одно прийде не одразу. Дуже часто круті психологи, інженери, вчителі, «мейд ін Юкрейн» за кордоном міняють спеціальність, зрозумівши, що всі українські кваліфікаційні категорії і звання для європейців – пустий звук. І цінується тут щось зовсім інше.
Розбиті ілюзії – це не програш. Навпаки – це успіх. Бо тільки оглядаючи наш шлях без оманливих марень ми здатні планувати і йти далі без втрат. Тому не бійтесь розсіяних міражів. І нехай вам щастить!
Блог «Намисто», https://namysto.blogspot.com/
Тетяна Броніковска, м. Катовіце, Польща
Фото: http://www.horizonnews.com.au/
