Маніфести Івана Леня

Інтерв’ю з фронтменом відомого рок-гурту “Kozak-System”.

Спілкуючись з Іваном Леньом, мимоволі переконуєшся, що в здоровому тілі – такої ж якості максималізм і категоричність. Останньою співрозмовник може “поділитися” під настрій (дощовий осінній вечір у Києві, всі втомлені) і не без “допомоги” старого-“доброго” українського “триггера” –  виборів.

Якогось моменту наш діалог, до того – цілком собі стриманий пінг-понг запитань-відповідей – перейшов на  особисті політичні вподобання. І тут Леня “прорвало”, внаслідок чого ми сперечалися емоційно й довго. Спільного знаменника не досягли, зате перейшли на “ти”, після чого розмова отримала нове дихання. А говорили ми

Про війну та патріотизм: “Кому Росія – не ворог, той для мене не існує”

–   Музиканти, і твій гурт – вже давно в їхньому числі –  їдуть на фронт, щоб підтримати бойовий дух військових. Це – для них. А що для себе?

–   Я для себе зрозумів, що на війні – краще, ніж у мирному житті. Бо там усі свої. На війні – найкращі, ті, з ким несоромно, надійно і, найголовніше – однодумці. Коли бачиш таких людей – гордих, мужніх, чесних – з’являється віра в цю країну. Це ті, хто воїни – приналежні до касти, якою треба пишатися.

Ще я по-новому усвідомив цінність мирного життя і наскільки недооціненим є подвиг воїнів. Дуже часто вони змушені стояти у воді по пояс в траншеях по 3-4 години, вже не кажучи про те, що отримують каліцтва і ризикують життям.

І через це також у мене нема півтонів з приводу того, як боротися з ворогом. Точно – не перемовинами чи ще якоюсь дурнею, аби тільки сподобатися частині електорату, яка нічого не робить в принципі. Бо нічого іншого не вміє, крім як сидіти на дивані і дивитись телевізор.

–  Поділися фронтовим відгуком на вашу творчість, який найбільше запав у душу.

 –  Я зберіг собі це СМС-повідомлення від одного з бійців 10-ї штурмової бригади “Едельвейс”. Коли ми в чергове приїхали на Схід, зіграли один з концертів у будинку культури, який рощташований буквально за кілометр від лінії розмежування. Задля організації цього концерту СБУ виставила додаткові блокпости, вони стежили за тим, щоб сепаратисти, почувши музику, не намагалися влучити по тому будинку. А ось, власне, повідомлення

–   Як реагують твої друзі з ЗСУ на “перемовини та іншу дурню”, вона ж віднедавна – ще й штрафи за вогонь у відповідь?

–  Був би я молодшим, відповів би на це запитання так, як його запитали.

–  Нормально запитала.

–  В ЗСУ – 40000 військових…

–   Я не про всіх 40000 запитую.

–   Відповідно, 40000 уявлень, яким має бути життя. Хтось страшенно невдоволений, хтось – менше, а хтось взагалі розчарувався і пішов з армії. Я скажу лише про власне ставлення – це дуже зле, коли професійний військовий, який пішов захищати країну, отримує за це по руках.

Гаразд, про воїнів, “як реагують”… Та вони, чорт забирай, о***ть від цього! Вони готові розвертатися і йти на Верховну Раду! Але ніхто цього робити не буде, бо всі розуміють, що таке на руку Путіну.

Те, що відбувається, на голову не налазить: армію намагаються поставити на коліна і, фактично, знищують. І через це теж мене обурюють  балачки про патріотизм на більшості вітчизняних теле-каналів. Для них Росія – не ворог, хоч головний маркер зараз – ставлення до окупанта. Якщо для когось Росія – не ворог, то для мене ця людина не існує, крапка.

Тим часом, на “1+1” тобі покажуть патріотичний фільм, але тут же – шоу на День незалежності біля Софії, з Могилевською, Тіною Кароль та російськомовним репертуаром.  І нашим, і вашим. У ворога, до речі, такого не побачиш, там все однозначно.

Коли зараз говорять про патріотизм, мене від  цього слова починає нудити.

–  Cправжній у цьому не винен.

–  На жаль, він у розумінні більшості – це гасло “Україна понад усе!”, вишиванка і портрет Бандери. Та не більше. Тобто, зовнішнє, не те, що всередині.

–   Ти якось казав, що готовий і сам взяти зброю до рук, піти на фронт. Це ще актуально?

  Був момент, що серйозно над цим замислювався. Я за своєю сутністю – максималіст. І якби пішов на війну, то хотів би отримати результат. Але наразі акордеон в моїх руках – це теж засіб на війні. Як і музика, зброя інтелектуальна, на рівні з фізичною – в боротьбі за українські світогляд та простір. Якщо побачу, що в армії бракує бійців, і ведуться повномасштабні бої – звичайно, візьму до рук і справжній автомат.

Ти свого часу навчався в Росії (за класом акордеона у Воронезькій консерваторії, ще за часів Радянського Союзу – ред). Там залишилися люди, з якими досі спілкуєшся?

– Так, двоє, розуміють ситуацію такою, як вона є. Інакше не спілкувався б.

Про шоу-біз: моральний злочин без покарання

–  Продовжуючи тему  любові до Батьківщини: з одного боку маємо цілу когорту сучасних патріотичних артистів, з іншого – все ту ж російськомовну “голімую попсу”. З цим явищем варто боротися?

 –  “Боротися”  – не зовсім те слово, бо тут потрібно працювати цілим інституціям. Це повільний еволюційний процес, і його неможливо прискорити шляхом примусу. Мають бути освітні та інші способи доведення суспільству, що українське – це модно і найкраще, кордони України – святі й непорушні, і кожен на своєму місці  повинен працювати задля Батьківщини.

Але з нашими російськомовними співаками – все просто. Вони розраховують, що війна закінчиться, і буде можна, як раніше – їздити на гастролі до Росії. Тому що це – дуже ласий шматок музичного ринку. Всі вони чудово розуміють: йде війна, і поїхати “туди”  – це отримати осуд в себе вдома. Зараз ніхто до Москви виступати не мандрує, хіба-що таємно на якісь корпоративи, і подібне приховується. Вже це –  великий здобуток українського суспільства, що бажаючі поспівати в Росії цього не роблять, боячись публічної обструкції.  

–  Bарто карати гривнею за гастролі в Росії?

–   Запитання трохи не за адресою. Все ж таки, є право вибору – якщо людина хоче кудись їхати, ніхто не має права її зупинити.  Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої, і на цю територію, якщо й заходити, то дуже обережно. З іншого боку, треба дати зрозуміти так, щоб відчули до печінок і кожною клітинкою: поїздка до країни-агресора – це моральний злочин проти своєї Батьківщини. А не тому, що за це можуть покарати.

Безумовно, я засуджую людей, хто продовжують мати стосунки з Росією. Бо завжди пам’ятаю, що вона вбила понад 15000 моїх співгромадян і залишила мільйони без домівок в Криму та на Сході.

Та що робити зі згаданими гастролерами, як саме зробити, щоб відчули – в мене нема відповіді.

– Йдеться не лише про них, але й поступове згортання теми Росії як ворога в публічному просторі. На рівні фронтменів популярних українських гуртів – чому б вам усім не виступити зі зверненням до В. Зеленського: пане президенте, припиняйте “втомлюватися від війни” в культурі!  

 –  Я впевнений: як би не намагалися, повернути Україну в радянський, “рускій мір” вже не вдасться. В тім числі й тому, що ця країна, як і декілька інших, знаходиться в центрі Європи.

Щодо звернень: ми це робимо ще відтоді, як почалася війна. Свого часу було проведено потужну акцію, до якої долучилися сестри Тельнюк, Олег Скрипка, брати Капранови, Антін Мухарський. Ми запропонували тогочасному президенту П. Порошенку під час війни повністю закрити інформаційний простір з ворогом. Бо інтелектуальний вплив – не менш небезпечний, ніж відкритий вогонь. Перший не має кордонів і потрапляє в мізки, а все, що надходить з території ворога, завжди містить частину пропаганди. Тоді ми дійшли з цією пропозицією до рівня кабінету міністрів. Пізніше виступили з ідеєю запровадження квот україномовного контенту на радіо. Через це зазнали репутаційних втрат – наш гурт не крутили в ефірах протягом трьох років. Тому що більшість українських радіостанцій контролюються не українцям.

Тим не менш, це принесло результати. У зверненнях саме до Зеленського сенсу нема, вони всі опиняться в кошику для сміття. Треба “реагувати точково” на його спроби повернути Україну назад. Один з успішних прикладів – коли вдалося відвернути зміни до Закону про мову, пропоновані нардепом Бужанським. Ми тоді зібралися під Верховною Радою, я теж виступав. І вони побоялися.

   “Вони” бояться, “вони” продукують скандали зі швидкістю, як жодні з попередників. Чому “вони” все ще при владі?

–  Я товаришую з Дмитром Ярошем, з комбригом Десятої штурмової бригади, з багатьма  військовими та з іншими людьми, які багато чого вирішують в цій країні. Всі чудово розуміють, що спроба повалити чинну владу – це загроза громадянської війни, цим одразу скористається ворог.

На превеликий жаль, змінювати щось можна тільки в правовому полі. Зброєю нічого не зробиш. Меншість, яка виступає за державну незалежність, не має ілюзій і усвідомлює, що з чинною владою до цієї незалежності не прийдеш. Але меншості нічого не залишається, крім як чекати.

В нас – унікальна ситуація. Є велика кількість людей, в яких в головах – Радянський Союз, є чимало, хто не вважають Росію ворогом, і є пасіонарна проукраїнська меншість. Вона з кожним роком збільшується, але не так швидко, як хотілося б. Проукраїнську більшість треба звідкись взяти – тобто, з тих, інших таборів, переманити народ, але не примусом. Пропонувати  формулу – як переманювати в наш табір – не буду. І тому, що її нема, і я не є кимось, хто публічно декларує якесь лідерство.

 –  Це говорить фронтмен культового рок-гурту…

 –   Я є тим, ким є, живу своїм життям. Якщо творчість «Kozak-System» подобається ще й великій кількості людей, і завдяки цьому нас вважають авторитетами, то це – даність. Але це не означає, що робимо так навмисне. Скажімо, той же наш “Маніфест” не означає, що цією піснею хочу скерувати велику кількість молоді на правильний шлях. Разом з тим, коли кажу в “Маніфесті”  “рускому міру” “на *** пішли”, то справді вважаю так, як кажу.

Я – не філософ, який дивиться на світ згори і чудово усвідомлюю, що увесь світ чи Україну не зміню, скільки б не дав інтерв’ю. Думати інакше було б пафосно і неправильно, а я не вірю в якихось “месій”, “поводирів” чи “гетьманів”. Раніше я роздавав чимало інтерв’ю, в яких “кидався в бій”. Більше цього не роблю.

Наведу такий приклад. Коли в Білорусі почалася мирна маніфестація – саме вона, а не революція – багато людей вважали Сергія Міхалка, вокаліста гурту “Брутто” (колишній “Ляпіс Трубєцкой”), революціонером. І мали відповідні очікування. Свого часу Сергій, коли в нас був Майдан, написав пісні “Не быть скотом”, “Быки” і найголовнішу, що стала популярною в Україні – “Воины света, воины добра”.

Тижнів три, відколи почалися білоруські події, Фейсбук-сторінка Міхалка “розривалася” від коментарів “чому мовчиш?”, “чому не береш в руки гітару і не йдеш на барикади?”. Вже й мені стало цікаво, чому. Згодом він таки сказав, що мав сказати, але “між рядками” було зрозуміло: одна справа – написати революційну пісню, та зовсім інша – бути революціонером. Музикант пише про те, що йому болить, але його особиста поведінка може не відповідати уявленням, що витворюють собі про нього слухачі.

Підкреслюю, що моєю роботою є змінити найближче оточення, і це вдається. Своїми методами чи для когось – харизмою, збільшити кількість людей,  які цю країну будуть любити. Насамперед – хорошими, якісними піснями. Інші методи озвучувати не можу, бо коли надрукуєш, буде сприйматися як щось таке – “от, слухайте Леня!” Я знаю, що це не є дієвим. Таким є не говорити, а робити.

 

Про політику: “Краще сам собі вождь, ніж партійний і зарплата в конверті”

  Наведу приклад “конфлікту інтересів” між “говорити” і “робити”. Це коли раптом зясувалося, що Олег Скрипка і гурт “ВВ” брали участь в агітаційному концерті за ОПЗЖ.

–  Олега знаю дуже добре, ми товаришуємо, і можу запевнити, що в нього все гаразд з українською позицією. Там просто був “капкан”, до якого він втрапив. Звичайно, не з власної волі і не все знаючи. Бо політичні сили, які прагнуть отримати задля реклами зірок, чинять дуже хитро. Тобто тебе запрошують на одне, а втрапляєш на зовсім інше.

В нас теж були подібні ситуації. Отримали запрошення на фестиваль в Ізмаїлі, це було під час  президентської кампанії. Ми попередили про свою вимогу: жодної агітації поруч не має бути. Ок.

Поверталися з концерту на Західній Україні, були в дорозі цілу добу. На місці бачимо поруч зі сценою автобуси з логотипом “Слуги народу”. Кличемо організаторів, вони запевняють, що під час нашого виступу “усього цього не буде”. Запитую: як можете гарантувати, що на сцену не вийде партійний представник і не скаже, що дійство влаштоване за його кошти? Або що журналісти не напишуть, що  “Kozak-System” співали за “Слугу народу”? Ніяк. Одне слово, ми розвернулися і поїхали назад.

–   “Kozak-System” бере участь в агітації на місцевих виборах?

  Так. Концертами на підтримку кандидатів від “Європейської солідарності”. Це ті люди, яких знаємо особисто, і вони декларують цінності, які збігаються з нашими.

 –   А самому піти в політику?..

    Були пропозиції, і не раз. Аж до того, щоб опинитися в першій п’ятірці списку однієї партії в парламенті. Не скажу, якої. Але я не дуже розумію принципи роботи політики. Люди приходять туди, сподіваючись зробити щось для країни, щоб розчаруватися буквально через рік. Один із світлих прикладів – Святослав Вакарчук. Він отримав належну освіту, має знання, але все це тільки для того, щоб побачити: в нас неможливо застосувати політичні закони, які працюють в західному світі. В Україні у владу приходять люди, які або дуже люблять гроші, або одержимі грою. Їм подобається ходити на теле-шоу і гавкати там одне на одного.

–   Не вдалося переконати в цьому Вакарчука перед його другим походом у Верховну Раду?

   Власне, Славко мені багато чого про політику пояснив. І я наполягаю: він був щирим у тому, аби допомогти своїй країні. Втім, у розумінні того, що таких людей намагаються «стерти» якомога швидше – також.

Я розумію, що принесу більше користі країні, займаючись музикою. Крім того, не хочу переінакшувати себе і втрачати свої напрацьовані роками честь та гідність протягом одного дня. Музиканти сканують навколишній простір значно глибше, ніж решта громадян, але вони ж, за своєю сутністю –  романтики. В нас нема гострих зубів і крокодилячої шкіри, щоб протистояти тоннам бруду й образ, які одразу починають на тебе виливати. Туди треба йти залізобетонним.

Я також категорично не хочу отримувати гроші в конверті і робити те, що скаже “вождь”, який є в кожній партії.

Разом з тим, не буду повторювати вслід за покійним Кузьмою, що геть усі в Раді – негідники, яких “треба стріляти і п***ти!”. Там теж працюють нормальні люди, принаймні, ті декілька, з якими дружимо.

Про символи: віри, надії та любові

  Як живеться “Kozak-System” під час карантину?

–   Якщо він продовжиться ще з рік, ми не отримаємо величезну кількість українських гуртів і культурних явищ. Вся культурна галузь неймовірно потерпає зараз. Минулого року ми зіграли 60 концертів, цьогоріч через «ковід»  – всього 4. Але записали 11 нових пісень.

    Одна з них – потужна “Героям”, присвячена подіям в Білорусі, стала хітом за лічені дні.

 –   Коли бачимо, як ця пісня протягом кількох днів набрала мільйони переглядів і мільйон схвальних відгуків, то розуміємо: так, це працює. Тому потрібно робити ще і ще.

З «Героям» усі лаври належать Сергію Танчинцю. Це його задум і твір. Він написав текст ще раніше, певний час “лежав у шухляді”. Коли почалася маніфестація в Мінську, попросив білоруського поета Лявона Вольскі перекласти один куплет і приспів. Планувалося, що це буде такий потужний маніфест українських митців на підтримку Білорусі, але відгукнулися тільки ми і гурт “Скай”. Багато хто, кому телефонував Сергій, відмовилися. Це ще одна відповідь на твоє запитання, наскільки музиканти “поспішають” проявляти свою соціальну позицію.

 –  “Kozak-System” напевне запрошували виступити перед білоруськими маніфестантами.

    Неодноразово. Але ми не можемо поїхати в країну, яка підтримує ФСБ Росії. Також і з міркувань безпеки.

–   А якби запропонували взяти участь в “Танцях з зірками”? Теж “ворожа територія”.

–   Сказав би “ні”. Я не вмію танцювати.

 –   Там мало хто вміє. Йдеться про те, щоб своєю участю донести певний патріотичний месидж до аудиторії “какая разніца”.

 –   Якщо задля збільшення кількості адекватних людей в телевізорі треба було б взяти участь в  очевидно попсовому конкурсі, переборовши своє  до нього ставлення, тоді моя відповідь “так”.  Ми ж брали участь в “Євробаченні”, хоч не сприймаю його як явище. Там незрозумілі критерії оцінки, вони, до того ж, не стосуються якості музики. Але ми туди пішли, щоб донести український сенс. Це була пісня про Мамая, в тексті була “зашита” частина епічного надбання нашого народу, про його сакрального героя. Ми розуміли , що програємо, але, якщо раптом пощастить, зможемо це показати світові.

–  На сцені ти йому показуєш і мальовничі татуювання на твоїй шкірі. Чому виникла потреба ще й таких послань до публіки?

 –   Малий був, дурний… Жартую. Татуювання – це візуальні підтвердження моїх переконань, тотем, дуже давня традиція. Вона “говорила”, коли зустрічалися двоє людей, ще перед тим, як між ними відбувався словесний контакт. В моєму випадку – це невербальні знаки того, що думаю. Я їх робив не для краси, або щоб виглядати брутальніше. Це – символи, які для мене – не просто окраса, вони мають значення. 

 –  Яким було  значення зміни назви успішного гурту “Гайдамаки” на “Kozak-System”? Kоней на переправі не міняють.

–  Будь-який колектив – це, як пазл і сім’я, ланцюжок, де кожен доповнює один одного. В ній  нема “гетьманів” чи “гуру”. Але один з нас вирішив, що він – Господь Бог.

–  Це був не ти?

–  Звичайно, не я. Ми розійшлися, але стара назва “Гайдамаки” належала чотирьом, які пішли. Тож нам, хто залишилися, довелося вигадати нову назву.

–  До речі, про Бога. Як з ним стосунки складаються?

–  Я цікавився і вивчав різні релігії. Свого часу перечитав багато книжок, щоб зрозуміти: віра в Бога необхідна, щоб людство не порозбивало собі голів. Усі релігії світу мають спільність – стримувати від “безпрєдєлу”. Не вважаю себе релігійною людиною, хоч переконаний: знання про релігію потрібно мати. Якщо запитаєш, чи боюся Бога, то відповім, що радше не Його, а себе самого боюся.

   Бо ти, відчуваю, трохи анархіст по життю?

–   Є такий “гріх”.  Повертаючись до попереднього  запитання: я не вірю в рай “там”, бо “там” мене вже не буде. Нас не повинно цікавити, що буде потім, бо краще має бути вже тут, зараз і в земному житті. Але це одна з проблем українців – що чекаємо, коли настане щасливе майбутнє, сподіваючись сьогодні якось заслужити те щастя.

Хоч краще можливо зробити вже сьогодні – за умови, коли буде любов.

– Угу. “Вона врятує світ”.

– Без іронії. Мені йдеться про належний рівень емпатії один до одного. Тоді все вдасться.

 

Людмила Пустельник, Global Village

Фото: Ivan Lenyo, https://www.5.ua/, https://politeka.ne, https://www.nasze-slowo.pl/

Напишіть відгук