Місцеві вибори: провінція веде

Добрі шанси мають мери міст. A партіям-учасницям – “сідай, “два”!”, жодна з них не засвоїла політичних уроків минулих кампаній.

Цьогорічні місцеві вибори, що мають відбутися вже завтра, геть не схожі на всі попередні. Насамперед, кількістю реклами: села й міста заполонила візуальна, соціальні мережі наповнені закликами, зате радіо й телевізія скрізь віддані претендентам у місцеві органи влади. З чого б це?

Відповідь проста: місцеві бюджети за останній час після заходів децентралізації збільшилися практично в 4(!) рази. Тобто, гроші тут – у селі, містечку, обласному центрі. І вже нема сенсу їздити в Київ “вибивати” кошти на соціальні програми. І якщо раніше серед претендентів на голів сільрад, депутатів районних і обласних рад, мерів міст були, переважно, люди старші за віком, то нині серед претендентів – чимало молодиків. І це ознака нового часу.

Ще одна – зараз є шанс щось змінити. Принаймні, створені для цього певні законодавчі умови, які передбачають можливість самостійного господарювання. І до певного рівня це засадничі, майже революційні зміни здійснені попередньою владою. І вже є помітні чималі позитивні результати останніх змін.

Обрані мери у великих і в багатьох маленьких містах нині мають шанс переобратися повторно. Їхній рейтинг на диво високий. Вони лідирують в соціологічних дослідженнях з можливістю виграшу вже в першому турі. Київ, Чернігів, Дніпропетровськ, Полтава, Одеса, Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Вінниця – це далеко не повний перелік успішної роботи мерів, і, як наслідок – їхній високий рейтинг.

Але не все так добре в нашій хаті, зокрема, столичній. Кого ж найретинговіші партії висунули конкурентом Кличку? Партія влади пропонує на мера Києва раніше маловідому депутатку Ірину Верещук. Досі вона керувала великим селом чи малим містом на заході України. А за час перебування в столиці, може, вивчила деякі вулиці в центрі Києва й розташування головних державних установ. Її рівень пафосних і гостро критичних промов на адресу чинної столичної влади свідчить, що професійна підготовка, освіта й масштаб мислення Ірини залишилися все на тому ж провінційному рівні.

Отож, і кияни, якщо й надали її невелику підтримку, то лише завдяки прихильникам партії “Слуга народу”, котрі, попри все, ще вірять у її можливості. Але ця підтримка залишається на рівні соціологічної похибки. Тобто, або “слуги” свідомо здали Київ Кличку, або не мають нікого, хто б міг скласти Віталію конкуренцію. І це сумно.

Не кращі справи в донедавна однієї з перспективних політичних команд, яку завів у парламент Святослав Вакарчук. Його “Голос” висунув у мери жартівника й шоумена Сергія Притулу. За великим рахунком це – українська копія Зеленського. Менш вдала. Ви не слухали його жарти, що нині лунають із усіх ФМ радіо на всіх хвилях? То й не треба. Бо все це – жарти нижче пояса. А головне передвиборче гасло Притули – “Київ без напрягів!” Що б це означало?
Вам би хотілося мати ще одного паяца, але тепер – ще й на столичній арені? Можете не відповідати.

За рівнем креативності на першому місці я б поставив партію “Європейська солідарність”, яка висунула в Київраду команду на чолі з дружиною колишнього президента й лідера партії – Марину Порошенко. Дуже мила жінка, але вона зовсім не годиться для громадської й політичної роботи. Принаймні, її п’ятирічна “служба” першою леді нас у цьому переконала. Напередодні виборів весь Київ заставлений бордами, де вона ніжно притискає до себе якусь чужу дитину й обіцяє її захистити. Чудово. Але ж закон забороняє використовувати в політичній рекламі дітей! Категорично.

Ми, наївні люди, гадали, що Петро Олексійович, отримавши на минулих президентських і парламентських виборах нищівні поразки, зробить певні висновки й добере гарну команду з молодими лідерами, надасть їм підтримку й претендуватиме на перемогу в Київраді. Що це стане моментом відродження його політичної сили, оскільки його головні конкуренти не мають нині абсолютно ніякої перспективи.

Та ба – на жаль, у Порошенка цинізм знову переміг розум. Петро показав своїм прихильникам, що нічому й ніколи вже не навчиться, бо розглядає все наше життя крізь призму величини виділених коштів. І ніякого партійного креативу. Мовляв, це моя власна приватна партія, що існує на мої кошти, і я, що хочу, те з нею й робитиму. І до чого тут загальнонаціональні інтереси? Чи інтереси столиці?

Схоже, що стара партійна еліта, до якої безперечно належить і Петро Порошенко, ніяк не може розпрощатися з владними амбіціями. Але їм незабаром на зміну прийдуть лідери провінції, які виправдовують довіру людей, і які своїми справами заробляють собі авторитет.  Це – еволюція, і в цьому таки є шанс країни на розвиток. Чи не так?

Віктор Мороз

Віктор Мороз, м. Київ