Місцеві вибори в Україні: очікувані “сюрпризи” та реакція соцмереж

 Про вже відомі підсумки народного волевиявлення 25 жовтня

1. На безрибї і Кличко – непотоплюваний кит”, або “голосуємо за менше зло  – принаймні, знайоме”. Закон інерції українських виборів, коли перевагу віддають вже розкрученим кандидадатам, дарма, що “вляпаним в скандали”, спрацював і цього разу. Чи не найкращий приклад – перемога старого-нового мера Києва.  Надто, коли “нові обличчя” “слуг народу” за рік з гаком вже набили оскомину своєю відвертою нефаховістю .

Так само не викликають довіри й нові “політики”, як-от Марина Порошенко, чи очевидні шоумени штубу Притули та Пальчевського. Тому – Кличко ще на п’ять років, і тримайся, багатостраждальна архітектуро Києва! З якою старий-новий мер успішно змагався хаотичними забудовами столиці на радість своїм “любим друзям”- будівельним компаніям.

Borislav Bereza: “Ні Верещук, ні Пальчевский не мали шансів. Але політтехнологи переконали багатьох у протилежному, й ті зробили вибір на користь Кличка. Тепер наступні 5 років будемо всі разом спостерігати, як забудовники знищують Києв і як пиляються бюджети. Але це – вибір киян. І тих, хто пішов на вибори, й тих, хто не пішов. Танці на граблях продовжуються.

А низька явка – це не лише реакція людей на епідемію коронавірусу й тотальне розчарування  Зеленським та “слугами”, але й наслідок того, що виборець не вірить в свою спроможність змінити ситуацію в Україні через голосування”.

2. Голосували 400+- 100 гривень, продуктові набори та інші подарунки, але не громадяни. Або “старе-добре” “продай голос – позолочу ручку”. Нерідко – безпосередньо на підходах до дільниць, в день 25-го жовтня. Представники кандидатів зупиняли виборців, вручали їм гроші і домовлялися про “правильне голосування”. Скільки саме десятків чи сотень тисяч було подібних порушень по всій Україні – годі знати, тим більше, що бодай якоїсь відповідальності їхні організатори не понесли. Тож приклад Закарпаття – лише один з багатьох і, на жаль, типових:

Andriy Lyubka: “Результати виборів на Закарпатті прості – переміг підкуп. І нова влада на чолі з генералом Олексієм Петровим нічого не зробила для того, щоб це зупинити. Підкуповували у всіх районах області і в самому Ужгороді, але ніхто нікого за руку не ловив. Єдине ноу-хау цих виборів: підкуповувати дозволили всім, тому в гірських районах і Ужгороді найбільше купила “Батьківщина”, в низинних – “Рідне Закарпаття”, а десь між ними втиснулася і партія “За майбутнє”.

Крім того, підкуповували окремі кандидати в голови й депутати ОТГ – словом, ось така в нас демократія. І хоча губернатор Олексій Петров обіцяв, що буде боротися з підкупом, але забезпечити законність не зміг (та й чи хотів?). А нам із цими купленими результатами жити наступні 5 років”. 

3. “Камяний вік опитування від президента і навіщо воно було? “Волонтери”, яким платили, та жалюгідні картонні коробки, куди бажаючі складали аркуші з відповідями на 5 запитань В. Зеленського, справляли гнітюче враження і щонайкраще дискредитували чинну владу. Псевдо-“референдум” без жодної юридичної сили на піар “слуг” все ж попрацював і додав хоч трохи відсотків до змізернілого рейтингу партії. 

 Petro Maslyak: “Кажуть, що для підрахунку голосів на місцевих виборах потрібно 3 – 4 і більше днів. Отакої. Пам’ятаю понад 20 років тому моя дружина входила до складу виборчої комісії, то вони вже увечері все підрахували і відправили документи “на гору”. Встигли повечеряти і чарку випити. А тепер? Настільки ми деградували з того часу? А тоді не було ні Інтернету, ні всіляких “платформ”. Уже найвідсталіші африканські країни голосують “по блокчейну”. А у нас то в каструлях зберігають “волевиявлення”, то опитує народ “дітвора” в картонних “ящиках”. “Супер і гіпер”.

4. Націоналісти повертають собі позиції в Західній Україні. На виборах мера в Івано-Франківську, Тернополі та Хмельницькому перемогли представники ВО “Свобода”. Представники саме цієї політичної сили, згідно з попередніми підрахунками, також візьмуть більшість і в місцевих радах. Не в останню чергу, й завдяки вмінню міських голів за нагоди показувати зуби Києву. Зокрема, відома відмова тернопільського мера Сергія Надала надати Тернополю статус “червоної зони” (COVID-19), спущений зі столиці наприкінці літа. Надал успішно оскаржив рішення центральної влади.

Не такі втішні, щоправда, результати “свободівців” на Київщині:

Пилип Іллєнко: “Mій сьогоднішній настрій — не радісний, але і не “всепропальницький”. Ми вели чесну вуличну кампанію, без шалених бюджетів, без жодної присутності в олігархічних медіа, без проданих місць у списку. Телебачення нам просто вирубали повністю, навіть ті канали, які нас деколи запрошували, відправили у бан на час виборів. Виняток склали “4 канал” і “Еспресо”, за що їм велика подяка. Телик керує, однієії польовоії кампаніії та Фейсбуку недостатньо.”

5. Разом з тим, “совок невмирущий”. Успіх проросійських партій, як-от ОПЗЖ та Шарія на Півдні України – зайвий доказ того, що носіїв радянського менталітету в Україні не бракує. І ці вибори навряд чи стануть останніми, коли самі українці приводять до влади політичні сили, які не приховують своїх симпатій і до покійного СРСР, і до країни-агресора. Тому, що європейське майбутнє України – не за горами, сподіватися не варто. Радше, ті гори доведеться долати ще кільком поколінням українців:

Ivan Lenyo: “В нашій країні результати виборів – це завжди холодний душ. І хороший маркер на зрілість суспільства. Ніяких ілюзій тут бути не може. Ми рухаємось до омріяної сучасної несовкової України від виборів до виборів в межах статистики смертності старшого покоління. Вихід тут один – або ми піднімаємо культуру, яка створюватиме українські сучасні сенси, або чекаємо коли вимруть ті, хто сміється над жартами “95 кварталу” і фільму “Свати”. Іншого не дано. Культурний рівень людини формується десятиліттями. Його неможливо змінити піар- технологіями. Якщо б вчора умовно балотувалась партія яника –  результат був би приголомшливий. Революціі роблять 5% пасіонаріїв, а от утримати досягнення революції – це вже справа решти 95%. Іншого народу в нас нема. Тому, або культура – або диктатура. Демократія – це не про нас”.

Мирослава Барчук: “Ну, що ж. Віктор Лозинський, який 11 років тому загнав і вбив під час сафарі місцевого мешканця, обраний головою ОТГ в тому ж Голованівському районі Кіровоградської області, де відбулося вбивство. Кріпаки повертають свого феодала.

Це, до речі, та сама Кіровоградщина, яка і Олеся Довгого приводила в парламент в кількох скликаннях, і багатьох інших мерзотників. Я все розумію про морок у головах, про цю прокляту інерцію рабства (знаю про Кіровоградщину багато, моя мама звідти, ми звикли до прокльонів і хейту з початку 90-х, за Студентське голодування, всі революції і “націоналізм”, антикомунізм і загалом за “борзость”). Але мушу визнати, я не бачу виходу чи хоча б світла в кінці тунелю.

Оля Решетилова пише, що ніхто не працював з цими людьми. Це правда. Але як з ними зараз ефективно працювати, якщо всі головні телекнопки країни в руках людей, для яких ці малоосвічені темні кріпаки, ось цей затурканий забитий паралітик на роздоріжжі — лише ресурс?”.

Наступні пять років  не лише “ресурсові” доведеться відчувати наслідки вибору 25 жовтня.

Facebook

Global Village

Фото:  Процишин of?ts?yniy.