"Ми тут їмо, а ви про війну говорите! Не заважайте"

Дівчина-доброволець в центрі Києва зустрілася з подругою, говорили про війну. Але цим “образили” пару інших відвідувачів.

“Дєвушка, ми кушаєм, а ви про ранєнія розказуєте! У вас, взагалі, все нормально?”

Моя посестра з Госпітальєрів пише дисертацію з політології і попросила для своєї роботи використати мою біографію. Ми зустрілись в кафе «Хлібне» на Хрещатику і сіли говорити.
Я розповідала про все, починаючи від того, чим займалась в дитинстві і до сьогоднішніх виборів в КМР.

Підійшла тема до війни, а, точніше, моїх ротацій на фронті як добровольця – я розповідала про різницю роботи парамедика на позиціях та в стабілізаційному пункті/реанімації.

І коли почала говорити про те, як в лікарні Авдіївки мене муштрував лікар за те що я не робила ТУАЛЕТ РАН своїм пораненим – парочка за ДВА МЕТРИ ВІД НАШОГО СТОЛУ повертається до мене і каже:

– ДЄВУШКА, взагалі-то, ми їмо. І ви нам мєшаєте своїми розмовами про вайну та своі ранєнія. Нам нєпріятно под такоє єсть.

Я на секунд 10 просто зависла.

В намаганнях пояснити спочатку, що вони, щонайменше, можуть не слухати/відсісти (бо між нами дійсно була дистанція в 2 столики і, щоб почути мене, потрібно було просто мовчки слухати). А як максимум – це теми, в яких, взагалі-то, живе сьогодні Україна, і особливого місця для розмов про це я щось не знаю. І на цьому ми увійшли в не зовсім приємний мені діалог.

Коли я сказала, що в Україні йде війна 7 рік, і поки вони тут їдять і їм заважають розмови про “туалет ран”, когось в цей момент можуть поранити або вбити всього за 500км звідси –  отримую знову фразу :

-МИ ПРІШЛІ СЮДА ПОЄСТЬ, А НЕ СЛУШАТЬ ВАШІ ТЕМИ ПРО ВАЙНУ! А МИ ІХ СЛИШІМ!!! ПЕРЕСТАНЬТЄ!

Я знову пояснюю, що сидячи в закладі, можу обговорювати теми, які вважаю за потрібне. І завершую діалог з парою.

Після цього створіння починає дуже голосно говорити в намаганнях перебити мою розмову з посестрою (знаєте, як оце діти кривляються) : «МИ БУДЕМО ГОВОРИТИ МИ БУДЕМО ГОВОРИТИ В КАФЕ ПРО ВАЙНУ ЛА ЛА ЛА БО МИ ЖИВЕМО В ТАКІЙ КРАЇНІ УКРАЇНІ» (і так по колу хвилини 2-3).

Але, оскільки як акціями та мітингами я навчена доносити свою думку попри все та триматися своєї теми – я спокійно продовжила свою розповідь, і згодом він закрив рот і сів жерти далі.

Я щиро скажу, що мене ця ситуація трошки зачепила з усіх сторін, (включно з моїм емоційним станом) Я не впевнена, що готова хоч якось це додатково коментувати. Тут, власне, і так все ясно.

Скоро на вході в заклад, окрім табличок які забороняють заходити з тваринами, палити, вживати алкоголь, має з’явитися табличка “ТУТ ЗАБОРОНЕНО ГОВОРИТИ ПРО ВІЙНУ В УКРАЇНІ – БО НАМ ПХЮ”.

Кончені мразі. Поряд з якими ми живемо.


Alina Mykhailova
 

Аліна Михайлова, м. Київ