Митрополит Шептицький та “єврейське питання”

В історії українсько-єврейських відносин багато різних сторінок: страшних, смішних, дивних, величних. Хочу розповісти про одну з них: родину Шептицьких і катастрофу єврейства.

З 17 грудня 1900 року і до самої смерті 1 листопада 1944-го Андрій Шептицький — Митрополит Галицький, архієпископ Львівський і єпископ Кам’янець-Подільський –  також був політичною фігурою, депутатом Галицького сейму і Віденського парламенту (довічний член Палати панів).

Варто  звернути увагу на давні та міцні зв’язки Шептицького з євреями. Ще в 20-річному віці Шептицький вивчив давньоєврейську, вільно читав ТАНАХ (Священне Писання) мовою оригіналу, а згодом листувався з рабинами, лідерами єврейської громади. У 1905–1906 роках на чолі групи прочан двічі відвідав Святу землю. Після цієї подорожі видав путівник християнських святинь, з мапами і докладним описом. Знання давньоєврейської значно посприяло зближенню з євреями і розумінню  їхніх традицій. Під час “справи Бейліса”, у жовтні 1913 року, Шептицький привселюдно спростував кривавий наклеп на євреїв: «Можу чітко заявити, що мені особисто нічого не відомо із загальної єврейської релігійної науки, що могло б слугувати підставою ритуальної теорії» (“Київська думка”, 23 жов. 1913. — С. 8).

Шептицький навіть був готовий приїхати до Києва як свідок захисту й експерт з релігійних аспектів справи. Але, власне, “одіозна” постать митрополита і єретика (на думку офіційної РПЦ) та його зв’язки з євреями зробили такий крок неприйнятним для ініціаторів процесу.

У 1903 році Шептицький заснував цілу систему монастирів студитів, відкривши при них школи, лікарні і будинки сиріт. Згодом ці монастирі зіграли дуже важливу роль у порятунку євреїв.

Тим не менш, події останнього періоду життя митрополита Андрія (1939–1944) й дотепер залишаються предметом запеклих суперечок. Загалом звинувачення зводяться до наступних  пунктів:

Підтримка Німеччини у війні з СРСР і активна співпраця з німецькою окупаційною владою.

Галичина, що багато років виборювала незалежність від Польщі, потім – від Австро-Угорщини, потім знову від Польщі, в 1939-му була, по суті, програна в картковій грі з комуністами. Дворічне панування сталінської тиранії в краї було, хоч і нетривалим, але неймовірно кривавим. Тому прихід німецьких військ в 1941-му галичани цілком справедливо розцінювали як порятунок. Тим часом, митрополит Андрій ніколи не кидав вірян напризволяще. Саме тому він залишався у своїй резиденції за всіх політичних катаклізмів, хоч-не-хоч, але ведучи справи з усіма адміністраціями.

Якщо перший німецький губернатор Галичини Карл Лаш (1941) займався, радше, адміністративно-економічною діяльністю (а конкретно — розкраданням у значних масштабах, за що був заарештований і розстріляний самими німцями), то його наступник Отто Вехер (1942–1944) робив акцент на військово-політичній діяльності. Саме в період 1941–1942рр проявилася громадянська позиція Р. Шептицького. Він писав листи Гіммлеру (грудень 1941-го і лютий 1942-го) із протестом проти знищення єврейства Галичини і звертався до громади з проповіддю “Не убий”. Останню було написано під впливом акцій фашистів, коли із Львівського гетто були заслані на смерть десятки тисяч євреїв. Проповідь  розгнівала Берлін. Гіммлер хотів заарештувати Р. Шептицького, але Вехеру вдалося переконати свого шефа “не чинити цього, щоб не викликати гнів українців і не ризикувати життям солдатів вермахту, які перебували в Галичині у відносній безпеці”.

Паралельно Вехер разом з колишніми офіцерами Української Галицької армії (УГА), Альфредом Бізанцем і Ганцом Кохом спробували “заспокоїти” непокірного пастиря. Але отримали таку відповідь, що навіть образилися на неповагу з боку спадкового аристократа.

(УГА існувала в 1918–1921 роках; батько Степана Бандери, Андрій, служив у ній армійським капеланом).

Варто відзначити, що Отто Вехер дуже позитивно ставився до українського національного руху і Української держави, що не викликало захоплення  його керівництва. Очільники Рейху особливої симпатії до українського національного руху не відчували…

 

Підтримка українського націоналістичного руху:

На відміну від молодшого брата, Станіслава, (генерал-майора австро-угорської армії і генерал-поручника Війська Польського, що остаточно схилився до полонізації після Першої світової), Андрій Шептицький завжди усвідомлював себе українцем і прагнув здобути незалежність для Української держави. Як аристократ і прелат, митрополит намагався вести цю боротьбу мирним шляхом, парламентарно і безкровно. І не було його провиною, що XX століття маргіналізувало всіх і все…

До речі,  неприйняття терору як політичного інструмента доволі довго заважало порозумінню митрополита і ОУН. Розкол на ОУН Бандери і ОУН Мельника дуже засмутив Шептицького, адже для нього була важливою єдність нації. Ще один момент — Андрій Мельник, офіцер австро-угорської армії і армії УНР, був особисто знайомий і приятелював з митрополитом, а задекларована бандерівським крилом непримиренність до супротивників української державності схиляла миролюбного прелата до ОУН(M). Крім цього, оголошена ОУН(Б) війна Німеччині після арешту керівництва фракції змусила митрополита побоюватися широких репресій нацистів проти українців загалом.

 

Митрополит не зупинив єврейських погромів літа 1941-го та геноцид євреїв.

В  Галичині до 1939-го року “єврейське питання” не стояло надто гостро. Ба, більше: митрополиту Андрію доводилося разом із рабинами займатися зростаючою кількістю міжрелігійних змішаних шлюбів.

Маховик національної ворожнечі був запущений окупацією Західної України сталінськими військами. Насильна совєтизація здійснювалася “привізними” та місцевими комуністичними кадрами (з євреїв та українців). Коли німецькі війська увійшли до Львова, були відкриті в’язниці НКВС. Побачену всередині моторошно-криваву картину, (порівняно з якою твори Ієроніма Босха – цілком ідилічні!) нацисти використали з пропагандистсько-провокаційною метою. Звинуватили в злочинах усіх євреїв і спрямували гнів народу на єврейське населення міста…

Зайнятий у цей час переговорами з ОУН, (крім усього іншого) про проголошення Незалежної України, митрополит був не в змозі запобігти погрому. Все, що  зміг –  це засудити насильство. Потім були вже згадувані листи Гіммлеру і проповідь “Не убий”… Але крім слів, були й справи, багато добрих, зроблених разом з молодшим братом Казимиром…

Як і Андрій, Казимир зробив крутий поворот у житті: у 1911 році вступив до бенедиктинського монастиря у Байроні. Отримав ім’я Климентiй.

Коли митрополит наказав переховувати євреїв у церквах, монастирях і сирітських притулках, то першим його помічником став Климентій. Згідно із свідченням рабі Давида Кахане (не плутати з Меїром Давидом Кахане!), що став згодом головним рабином ізраїльських Військово-повітряних сил, і Курта Левіна, сина головного рабина Львова, під час Другої світової митрополит Андрій і архімандрит Климентій врятували близько 300 єврейських дітей. А також сховали цінні єврейські документи. Крім братів Шептицьких, понад 240 українських священиків і ченців ризикували життями, рятуючи єврейських дітей. Митрополит Андрій у своїй резиденції ховав 15 євреїв.

Після численних прохань врятованих і їхніх нащадків Климентій (Шептицький) був в 1995 році визнаний в Ізраїлі Праведником Народів Світу. Логічно було б нагородити тим самим званням його брата і керівника, митрополита Андрія, але…

В 1963 році рабі Давид Кахане розповів в “Яд Вашем”, що в роки Катастрофи його врятував українець у Львові. Через три роки в “Яд Вашем” було подане офіційне прохання гідно вшанувати рятівника –  присвоїти звання Праведник Народів Світу Андрію Шептицькому. З часів першого обговорення в 1967-му “Яд Вашем” так і не задовільнив цього прохання. Коли в 1981-му в Ізраїлі відбулося голосування, з 13 членів комісії двоє утрималися, п’ятеро голосували “за”, шестеро –  “проти”. Митрополита звинуватили в підтримці дивізії СС “Галичина” , в ідеологічній близькості до Гітлера і … що міг зробити для порятунку євреїв більше.

Натомість, єврейська громада України в травні 2008-го визнала  Шептицького Праведником. 

 

В пам’ять про  Андрія (Шептицького) біля синагоги Бродського у Києві було посаджене “Древо Життя”. У листопаді 2013-го Андрій (Шептицький) посмертно був удостоєний нагороди імені Яна Карського за відвагу в порятунку українських євреїв. Її вручила  Антидифамаційна ліга (єврейська неурядова правозахисна організація в США).

У чому ж проблема з “Яд Вашем”? Почну з того, що протягом більш, ніж 20 років (1972-1993) директором цієї організації був Іцхак Арад (Рудницький), який хлопчиськом партизанив у литовських лісах і згодом став бригадним генералом ЦАХАЛу. Біографія, здавалося б, бездоганна, але, придивившись уважніше, можна виявити дуже неприємні моменти.

Наприклад, що після звільнення Литви загін “Вільнюс”, у якому партизанив Арад, став підрозділом військ НКВС. Був задіяний у війні з литовськими “Лісовими братами” і польськими партизанами, що боролися проти повторної совєтизації краю. Нарешті, різка критика Арадом у 2010 році присвоєння звання Героя України Степану Бандері. Це викликає великі сумніви щодо його неупередженості в питанні номінацій у “Яд Вашем”. Це за років його директорства Львівське товариство єврейської культури імені Шолом-Алейхема двічі подавало заяву про присвоєння митрополиту Шептицькому звання “Праведник Народів Світу”, але не отримало навіть формальної відповіді.

B Ізраїлі знайшлися й інші затяті супротивники присвоєння Шептицькому звання Праведникa. Наприклад, Анатолій Кардаш написав цілу “антимитрополитну” статтю: “…Mені уявилося: рабин Кахана бачить А. Шептицького, що поглядає з того світу на метушню навколо свого імені з посмішкою чи то докірливою, чи то іронічною, а, може, навіть гіркою… Тому, що митрополиту, Кахана знає, належить замолювати гріх угоди з дияволом…”.

Товариш Кардаш уже приєднався до митрополита Шептицького, але, сподіваюся, там, куди він пішов грубощі й хамство колишнього співробітника “Яд Вашем” йому простять…

 

Митрополит Андрій благословив створення дивізії Ваффен СС “Галичина”.

Яким би не було ставлення до самої дивізії, жодного благословення їй митрополит не давав. Ось показання свідків (Михайло Демкович-Добрянський, український суспільний діяч, журналіст, історик): “…Я, підписаний Михайло, син Івана і Марії Демкович-Добрянських, складаю оцю присягу на святий Хрест і Євангеліє. Моєю присягою хочу потвердити мою заяву про те, що митрополит Андрей не уділив свого благословення дивізії “Галичина”, що поголоски про таке благословення неправдиві. Бо не відповідають дійсності. Слуга Божий Андрей, що стосується дивізії “Галичина”, висловився двома актами:

1. Позитивно визнав потребу української збройної формації.
2. Призначив 12 військових капеланів під проводом о. Василя Лаби — професора Богословської академії, який раніше (в Австрійській армії і в Галицькій армії) був капеланом.

Ані в часи, коли творилася дивізія, ані пізніше ніхто з українських діячів, які мали близький стосунок до дивізії, не знав нічого про благословення Митрополита для дивізії Галичина, бо такого акту не було. Багато визначних громадян висловлювались про потребу військової формації, найвиразніше сформулював це Дмитро Паліїв. Його версію Володимир Кубійович (голова УЦК) приписав Митрополитові. Але від позитивного визнання потреби української збройної формації до благословення дивізії досить далеко. Коли в половині 70-х років офіційний постулятор Ватикану передав українському постулятору близько 50 запитань у зв’язку з діяльністю Митрополита, отці Іван Хома і Музичка передали мені для опрацювання понад 20 тем, решту дали о. Івану Гриньохові. Ані серед моїх, ані серед його тем не було згадки про благословення дивізії “Галичина”. Ватиканський постулятор не міг би цього не згадати…”.
(Михайло Демкович-Добрянський // Патріархат. — 1999. — № 78 (343344).

 

Післямова про родину Шептицьких

* Роман (митрополит Андрій) помер 1 листопада 1944 року у Львові після ускладнення хвороби (приблизно через три місяці після здобуття міста радянськими частинами).

* Казимир (архімандрит Климентій) — в 1947-му, його, 78-річного, заарештувало НКВС у келії під час вечірньої молитви і після року слідства, принижень, допитів і примушувань підкоритися РПЦ присудили вісім років ув’язнення. Помер Климентій 1 травня 1951 року в сумнозвісному Володимирському централі. 27 червня 2001 року Климентій був проголошений Папою Іоанном Павлом II католицьким святим.

* Станіслав у 1923 році був призначений міністром оборони Польщі, але, ображений Ю.Пілсудським, після державного перевороту в травні 1926 року, викликав останнього на дуель, проте маршал не прийняв виклик. Після цього Станіслав подав у відставку з військової служби. Після відставки мешкав у Кракові, політичною діяльністю не займався. Обіймав посаду президента Національної асоціації нафтовиробників. Що характерно, під час Другої світової війни участі в русі опору не брав. Наприкінці війни 78-річний генерал вступив до лав Армії Людової, також  був призначений головою ради Червоного Хреста в комуністичній Польщі – цю посаду він обіймав з 1945 по 1950 рік (до своєї смерті). Що ж, у сім’ї не без…

* Леон разом з дружиною Ядвігою і прислугою (усього 13 осіб) 27 вересня 1939-го були розстріляні НКВС у родовій садибі Шептицьких. Син Лева, небіж митрополита Андрія і Климентія, Анджей Марія Станіслав Олександр, підпоручник Війська Польського, навесні 1940-го став однією з жертв Катинського злочину НКВС.

Отака історія родини Шептицьких — історія служіння своєму народові без пафосу і з честю…

https://agasfer1326.livejournal.com/17601.html?fbclid=IwAR1JWnyUfMuCuwTCmB6yKSHVW0CmS4w-3WB1oNELEMLUwHyI-z4FhGCYGhM

Алік Гомельський (з книги “Історія. Невивчені уроки”)

 Фото:, https://galinfo.com.ua/news/, https://craftart.com.ua, https://pilgrimage.in.ua/, https://m.day.kyiv.ua/