Помоліться за небіжчицю – свободу слова в США

 

Восени 2020-го упокоїлися в Бозі незалежні ЗМІ Америки. А також з решти світу, що поклали отакенний “прилад” не лише на професійні стандарти, але й на чесні вибори.

Брехню можна назвати красиво: від “боротьби “за справедливість” або що завгодно інше  до “корпоративної солідарності”. Це, коли всі натовпом, з мікрофонами й камерами – на одного. Що він – сякий-такий, “рижий“, одне слово. І так само дружно пройти повз очевидне, дуже помітне й велике, але ніби навмисне “не варте“ навіть згадки. Як-от численні й масові фальсифікації на президентських виборах в Америці. А коли про них не говорити – то наче й не було таких, правда ж?

Неправда.

Як її не назви – брехня все одно залишиться брехнею. Цинічною, брудною, огидною – у виконанні 90%  світових ЗМІ. А вслід за ними й українських, на чолі з раніше шанованим сайтом, гм – “Соросівська кривда“?  Йдеться про  висвітлення підсумків виборів у США. Чи, радше, їхнє “затемнення”, поки “акули пера” наввипередки припадають до Байденової руки, оголосивши Джо переможцем. Чудово знаючи, що саме ті руки дуже навіть крали – голоси за суперника на виборах. І що аж ніяк не компетенція репортерів –  вирішувати, хто буде керівником держави.

Восени 2020-го це стало остаточним:  флагмани медійної неупередженості, якими більшість звикла вважати CNN, BBC, NY Times, The Guardian та ще з десяток-другий загально відомих, “нєдрогнувшей рукой” змили власну порядність в унітаз. Разом із репутаціями та рейтингами – вже сьогодні публіка, яка, попри все, тримає очі та вуха відкритими, відмовляється від інформаційних послуг перелічених ЗМІ. Бо за несвіжу локшину замість новин платити не хочеться.

“Але ж як?!“ – напевне здивується хтось. “Ми ж усі знаємо, що ВВС – це крутезні стандарти журналістського ремесла! Це хоробрі хлопці з NY Times колись влаштували “Вотергейт” для корумпованого Ніксона! Це ж А-м-е-р-и-к-а, демократія з демократій! Щоб протягом всього двох минулих тижнів, поки голоси рахують-перераховують, лицарі слова виявилися банальними підбрехачами керівної і спрямовуючої (демократичної партії США)  – ні, не може бути”. 

Може, і так, це шокує. На те й розрахунок, диявольський – що не стануть ті, кого все життя вважали світочами об’єктивності, аж настільки сволотою. Проте, якщо хоч трохи знати індустрію зсередини, всі частинки пазлу складаються. І виходить, як класик писав – “славних прадідів великих онуки погані“. Це про вже згаданих “Нью-Йорк Таймс“ вчора й сьогодні. Втім, не лише про них.

Бо не протягом двох тижнів, а роками вбивали в масову свідомість сумнівну істину про “непогрішимість“ провідних ЗМІ. Проводили тренінги для журналістів з молодих демократій, старанно промивали мізки – тільки такі й такі-то видання – найкращі й найчесніші. Зізнаюся – сама бувала на подібних “вишколах“, і теж ще донедавна мала переконання: CNN та BBC – це сила. А сила звички – така ж страшна, як краса, від неї важко відмовитися. 

Що  не трапляється такого – аби всі разом брехали й перекручували –  теж не треба. Прикладів з минулого – вагон. В нацистській Німеччині більшість “чесних“ газетярів примудрилися “не зауважити“ “кришталевої ночі“, єврейських погромів і концтаборів. Так само в 1930-х чи не всі західні журналісти, а серед них репортер Нью-Йорк Таймс“ В. Дюранті – найперший, облизували Сталіна, як порохоботи нині – “рошенку“. Зате “в упор“ не бачили Голодомору.

Чи нагадати, як під час Помаранчевої революції різні “Інтери” та подібні медіа-шльондри писали разом з донецькими справжнє “риголетто“ на виборчий процес в Україні? І як талановита журналістка з радіо, сказати страшно, “Свобода“ стала  “тією самою” Ганною Герман?

Хто замовляє музику, той і дівку-пресу-телебачення танцює, класика жанру. А тепер згадайте, коли настала ера Інтернету, як традиційним ЗМІ раптом  виявилося сутужно? Бо навіщо було споживачам контенту платити за газету, якщо те саме – онлайн і безкоштовно? Ось тут і відбувся  перший акт медійної трагедії, журналісти постали перед вибором: або, затягнувши паски, змагатися за аудиторії, і, попри все, залишатися незалежними. Або погодитися на “спонсорство“ “добрих“ дядьків-глобалістів з гладкими гаманцями. Ті радо влили в індустрію ЗМІ потрібні мільярди, і вона не тільки залишилася на плаву, але й, надувши вітрила й щоки, помандрувала далі. В обмін на певні поступки власними стандартами, або ж просто совістю.

Акт другий трагедії всі бачили цього літа – як медіа побивалися, аж до гикавки, за Джорджем Флойдом. Виглядало фальшиво. Не журилися, натомість, з приводу вбитих поліцейських, в тім числі – й афро-американців, які намагалися захистити від вандалів безвинні крамниці та інші бізнеси.

Продовження агонії колись порядних спостерігаємо й зараз: на CNN  не звертають уваги, або й вірять, що це “нормально“ – коли сотні тисяч вкинутих бюлетенів, ВСІ, кожен з них, “голосували“ виключно за одного кандидата. Не Трампа. (Детальніше про порушення – див. відео з прес-конференції юридичної команди чинного президента США, вгорі сторінки).

А так, між іншим: Джордж Сорос, відомий філантроп, який любить “дарувати“ подорожі за ситий закордон українським журналістам, вгатив у медійну галузь по світі не одну сотню мільйонів. Лише в NPR, (National Public Radio, Громадське радіо“, США) – 1.8 млн. доларів, вже не згадуючи про сотні інших теле- радіо-станцій та газет-журналів-сайтів по обидва береги Атлантики (https://www.lakelandtimes.com/opinions/the-real-problem-with-george-soros-and-his-left-wing-media/).

Білл Гейтс, один із найбільш знаних (і багатих) “байденістів“, потратив на підтримку ЗМІ 24 мільйони лише протягом 2016-го. Навіть поважній британській The Guardian колись “позолотив ручку” один з її теперішніх власників, Алеєксандр Лєбєдєв. Російський олігарх, в минулому – працівник ФСБ. Хоч “минулих“ ефесбешників, як відомо, не буває…

Після цього комусь дивно, що більшість  “незалежних“ світових медіа в унісон і однаковими фразами кинулися “обирати“ Джозефа-пенсіонера 46-м президентом США? А чинного 45-го  – нещадно топити ще до початку його каденції п’ять років тому? “Скачи, враже, як пан Сорос скаже“.

Та й “скачуть“, звісно. Але куди поділися ваші ж власні принципи, пані та панове не колеги? Альфа й омега фаху: інформацію подавай щонайменше з двох протилежних джерел, не одного! Слухай не лише сильних світу цього, але й альтернативні голоси, надто, з народу. Адже небайдужих, хто криком кричать про вкиди та фальсифікації, наводять документальні їх докази –  ой, як багато! Спостерігачів, активістів, просто виборців, юристів – як можна було тупо проігнорувати їхні скарги, до того ж, неанонімні?! Не побачити слона посеред вулиці? Наплювати собі ж межи очі? Це вже не просто нефахово – злочинно!

Але навіть таке паскудство – це ще не все з арсеналу сучасної “медійної неупередженості“. Всі цим “милувалися“, і буде ще не раз: щойно з’явиться в соцмережах якесь повідомлення з табору Трампа, як одразу починаються з ним “непонятки“: то відеотрансляція з доброго дива перерветься, то перехід за лінком виявиться “404“, нарешті, моє “улюблене“: “Незалежні експерти (бу-га-га! – ред.) Фейсбука перевірили цю інформацію і визнали її неправдивою, крапка. А будете далі поширювати – ми Вас заблокуємо“. Амінь.

Хто, в біса, ті “експерти“, від кого-чого “незалежні“? (Здорового глузду? Десяти заповідей? Рідних тата з мамою, які в дитинстві “експертові“ паска пошкодували?). За якими критеріями визначають “правдивість“? Того громадськості знати зась.

Хоч ми щось подібне вже проходили, за ссср-небіжчика: теж лише газета “Правда” і програма CNN, тьху, “Врємя” вважалися єдино “правильними“ джерелами інформації. А хто не погоджувався, того “блокували“ – в місця не надто віддаленi. Чи це на Фейсбуці стане наступним кроком їхнього “правдолюбства“?

Помоліться за безвинно загублену душу медійної неупередженості. Її більше нема, не лише в Америці. Та й чи була колись?…

Людмила Пустельник, Global Village

Фото: https://www.politico.com/, https://theintercept.com/