Чи справді "за Трампа топлять" ворожі ЗМІ?

 

А “Байден прийде – порядок наведе”? Як працює “многоходовка” в пресі, і що варто читати між рядками заяв кандидатів у президенти США.

“ЗМІ Рос.Федерації демонізують Джо Байдена, а  Трампу симпатизують. Отже, Трамп – проросійський, а Байден – наш!”  – переконана левова частка українських споживачів інформації на тему президентських виборів у США. Відтак завсідники соцмереж мужньо кидаються у віртуальний “бій за Україну”  –  як вони впевнені – щойно побачать критичний щодо Байдена контент. Або ж прихильний чи бодай нейтральний стосовно Трампа.

Та як же інакше, коли 90% вітчизняниx видань вже по 10 разів привітали Джо з перемогою? Ще й детально розписали бонуси, які чекають Україну, щойно він переїде до Білого дому.

Не все так просто, як сприймають довірливі українці. Вірніше, зовсім не так. Але почнемо здалеку.     

Російським “Газпром-медіа” не вперше змінювати вектор симпатій до американського очільника чи кандидата в президенти. В повністю підконтрольних державі (з кількома незначними винятками) тамтешніх ЗМІ розігрується класична “многоходовка” ФСБ, або ж маніпуляція громадською думкою. Москва чудово розуміє ставлення до себе цивілізованого світу і  навчилася стригти купони навіть на відразі до путінського режиму.

Якщо політикові вголос симпатизують російські ЗМІ, чи означає насправді, що до нього прихильний Кремль? Чи, все ж, навпаки? В математиці є  спосіб вирішення завдання – доказ від супротивного. Коли припускають, що певне рішення – на перший погляд, сумнівне –  є вірним. А потім доводять саме його правильність за допомогою обчислень. Цей же спосіб цілком застосовний і до розуміння медійного впливу в РФ. Надто, якщо йдеться про зовнішньополітичних гравців.

 З соцмереж відомо: хочете зіпсувати комусь життя –  назвіть його “проросійським”. Цей принцип чудово працює в Фейсбуці і спроможний підняти справжнє хейтерське цунамі проти опонента. Було б, щонайменше, дивним, якби втовкмачену масам чиюсь “проросійськість” не обернули собі на користь спадкоємці КДБ. “Підтримка” Трампа в їхніх медіа сьогодні – з тієї ж опери.

Максимально збити з пантелику аудиторію, сплутати карти, перекинути догори дригом орієнтири й створити геть суперечливу інформаційну картину – мусимо визнати, що в РФ це роблять фахово. І продовжують, знаючи, як гарно ловиться риба в каламутній воді.

 

А тепер пригадайте приязну оцінку Трампа в російській пресі на початку його каденції. Московські журналісти мліли від бізнесових успіхів Трампа й елегантності першої леді, Меланії. Та недовго.  Прихильність швидко змінилася негативом, а ненависть до Трампа в ЗМІ РФ сягнула піку під час “сірійського протистояння”.  І ось тепер різноманітна “прєсса.ру” чомусь знову “зафанатіла” Трампом. Якого ще вчора дружно проклинала. Чого б воно їм так?

Нічого дивного, якщо взяти до уваги ще один з чинників, бодай лише один. Як-от, стосунки сім’ї Байденів з урядом Китаю –  більш, ніж теплі (детальніше – нижче), прохолодні з Пекіном у Трампа, і все зростаючу залежність російського ринку від його найбільшого східного сусіда. Ще в 2018-му китайський сегмент російської зовнішньої торгівлі становив 15,5%,  цифра продовжує зростати (https://www.csis.org/).

Тим часом, того ж 2018-го Трамп почав запроваджувати для Китаю тарифи та інші торгівельні обмеження.  Як повідомлялося, щоб “змусити китайський уряд відмовитися від нечесних торгівельних практик” (серед них – крадіжки інтелектуальної власності).

Китай є найбільшим, після Євросоюзу, торгівельним партнером Росії. Тож чи вигідно їй підтримувати лідера, який торгівлі з Пекіном створює перешкоди? Чи, навпаки, тут дуже прислужився б cаме Дж.Байден з його давніми зв’язками?

Сумнівним багаторічним оборудкам Джозефа та його сина Хантера з керівниками комуністичної партії Китаю присвячена не одна сторінка звіту Сенату США “Хантер Байден, “Бурізма” та корупція: вплив на урядову політику США та пов’язані проблеми”. (Hunter Biden, Burisma, and Corruption: The Impact on U.S. Government Policy and Related Concerns). Якщо стисло, то достатньо промовистий такий фрагмент звіту: “Хантер відкрив банківський рахунок з громадянином Китаю Гонгвеном Донгом, щоб оплачувати витрати в розмірі 100 000 доларів по всьому світу для себе самого, а також Джеймса (брата Хантераред.) та його дружини Сари. Крім того, Хантер мав ділові стосунки з Йє Жіанміном, Гонгвеном Донгом та іншими громадянами Китаю, пов’язаними  з комуністичним урядом та армією цієї країни. Ці стосунки обернулися мільйонними готівковими потоками для Байдена». (https://www.hsgac.senate.gov/imo/media/doc/Ukraine%20Report_FINAL.pdf)

Нарешті, саме від вдови екс-мера Москви Ю.Лужкова, офіційно – найбагатшої жінки в РФ Єлєни Батуріной, на рахунок Хантера надійшли 3,5 млн.доларів. Прихильне ставлення Путіна до бізнесової діяльності Батуріной таємницею ніколи не було. Отже, частинки пазлу – та далебі, не всі, звичайно – “чому російська преса топить за Трампа?” поволі складаються.

I навіть першокурсникам політології відомо: ніколи не варто 100-відсотково довіряти словам політиків, сказаним на публіку. Бо їй виголошують те, що хоче почути, а не що відбувається насправді – за лаштунками гри і подалі від журналістів.

 

В цьому ж контексті активізація проросійських сил та їхніх ЗМІ в Україні несподіванкою не стала. Спостерігаємо на практиці, як працює теорія пропаганди. Аудиторії разом з інформацією, яку вона хоче почути – в нашому випадку, це критика непопулярного уряду Зеленського, “соросят” – згодовують наратив, який повинен працювати на користь замовника (В. Медведчука і Ко). Як-от “втома від війни”, “громадянський конфлікт, та не військова агресія Росії”, “погані волонтери, погані АТОвці” тощо.

Класика пропагандистського жанру – разом з основною “наживкою” споживач контенту “ковтає” інші месиджі, багато разів повторювані. Вони відтак формують інформаційну константу, або ж переконання. Звичайно, в тому випадку, коли маємо справу з аудиторією, яка не надто переймається інформаційною гігієною чи медійною грамотністю.

Та в Україні ситуація ускладнюється ще й тим, що ЗМІ, справді фінансово незалежних, в тім числі, й від західних “донорів” – критично мало. Більшість провідних сайтів давно й надійно отримують “дотації” від Дж. Сороса, чого не приховують. Скажімо, поїздки за кордон журналістів “Української правди” не раз спонсорував фонд “Відродження”. А телеведуча Яніна Соколова свого часу публічно дякувала Соросу за фінансову підтримку одного з її проєктів. Приклади можна продовжувати.

Тим часом, з точки зору професійної незалежності  брати “подарунки”  є неприпустимим для журналістів. Тут і конфлікт інтересів, й етична проблема: приймаючи “заохочення” від сильних світу цього, втрачаєш право декларувати власну неупередженість. Тому нічого дивного, що більшість українських ЗМІ вслід за своїми американськими колегами кинулися вітати Байдена з перемогою. Забуваючи, що згідно з будь-яким законодавством, не лише американським, переможця виборів визначають зовсім не ЗМІ.

І вже зовсім наївними виглядають прогнози українських медійників в тому дусі, що “Байден прийде – порядок з ворогами України наведе, дасть по носі Путіну” і таке інше. З розряду “ага, щас!”.

По-перше, “українське питання“ ніколи не було пріоритетним для Білого дому. Хоч, звичайно, в Києві чи Львові важко позбутися ілюзій, ніби той чи інший президент США переймається  інтересами України. Не переймається – бодай з тих міркувань, що своя сорочка ближча до тіла. Протилежне стане можливим лише за умови, коли наша країна виявиться повноцінним, хоч трохи рівноправним гравцем у світі. Тобто, нескоро.

Тож єдине, на що можна розраховувати за Байдена – це приємної для українських вух риторики на тему хижої Росії, необхідності побороти корупцію в Україні і т.д.. Але то буде лише риторика, не більше. Те ж саме, що було за часів Обами: гарні обіцянки, дуже мало (якщо взагалі була) реальної підтримки.

Тим часом, до недавніх заяв зі штабу Байдена – стосовно намірів розморозити стосунки з Німеччиною та Францією – прислухатися б, кому цікаво, дуже варто. І зробити належні висновки, чим те “розморожування“ може обернутися для Києва. Згадавши “гонорові” позиції “на лопатках” німецького канцлера А.Меркель та французького очільника Е.Макрона під час обговорень формули Штайнмаєра, будівництва Північного потоку та інших політичних програшів України. Не забути також і підкреслено лояльне ставлення лідерів Євросоюзу до Москви в низці інших питань і європейську ж “втому від санкцій“ проти Росії.

Але про це навряд чи напишуть в більшості українських ЗМІ.

Людмила Пустельник, Global Village

Фото: https://www.marketwatch.com/, https://www.politico.com/, https://vogue.com