Skip to content
Search for:
Сайт для тих, хто живе своєю країною, та не лише в Українi
  • Про Нас
  • Про Нас
Search for:
Global Village
  • Головна
  • Пам’ять
  • Персона
  • Головна
  • Вiйна
  • Полiтика
  • Мiграцiя
  • Я так думаю
  • Приватнi iсторiї
  • Гумор
  • Релакс
  • Cкандал
  • Подорожi
  • Зв’язок з нами
9
Home
/
2021
/
Січень
/
9

День: 09.01.2021

Пам'ять

Історія зникнення: чемних слів та столових ножів

 

“Що?” та “га?” замість ввічливого “прошу” та “по-простому” під час трапези. Те й інше стали вимушеними, бо шляхетність мовлення і манер могли закінчитися фатально для їхніх носіїв. B еру Великого Хама, починаючи з 1939-го, інтелігентні галичани мімікрували під жлобуватих пролетарів. Хроніка буденних втрат.

На одній із старих сімейних фотографіях не одразу впізнала бабцю й діда. На загадковій пані зі знимки були капелюшок й оксамитова чорна сукня – оригінального, хоч би й зараз актуального крою. Замість звичних мені бабциних хустки і домашнього фартушка. Дідусь же – метросексуал, як сьогодні сказали б, в елегантному анцузі (костюмі). В такому  сподні (штани) мали бути напрасовані на кант (стрілку), жартували, що треба “вважати, аби не порізатися”. Двоє на фото виглядали ефектно.

На  сукню я ще колись накинула оком і була трохи здивована, коли мені відмовили дати її “перешити, аби дитині гарно вбратися”. Бабця ж ніколи не шкодувала  шовкових блузок, коронок (мережив) або чого завгодно іншого, що вдавалося надибати в її шафі. (Перешивали ж старий одяг усі, хто не сприймали радянський легпром – суворий і потворний). Також я помітила, що бабця бажаний мною оксамитовий витвір ніколи не вдягала, на жодну урочистість – навіть на дідовий похорон.  

Це вже згодом, коли її теж не стало, до мене дійшло: сукня була не просто гарним вбранням, але й артефактом з життя, яке минуло незворотно, його символом. Таке не перелицюєш. Мабуть, бабці хотілося зберегти бодай щось незмінним з тих років, до 1939-го.

А в колишньому житті були свої обов’язкові ритуали: в неділю –  на службу Божу до церкви (за радянської влади – понищеної та зачиненої), потім, при параді – на льоди (морозиво) чи просто на спацер (прогулянку) в місті. Зустрівши знайомих, чоловіки трохи піднімали капелюха, і всі віталися “слава Ісусу Христу!” або “як ся маєте?”. Коли ж казали дякую, то додавали слово “гречно”.

Всю цю лексику галичани надовго проковтнули в 1939-му – бо через неї, як і гарний одяг, можна було зникнути. В тюрмі на околиці міста, де лише протягом першого року радянської окупації мученицькою смертю загинули 3000 чоловік. Або по дорозі в “товарняку”,  який прямував до місць “нє столь отдальонних”.

Бабуся згадувала, що тоді на чортківських вулицях (Тернопільщина) раптом з’явилися багато людей з простакуватою, навіть грубою мовою, і такими же неохайним вбранням. Розмовляли надто голосно, замість носовичка користувалися рукавом. “БосОта і гопОта”,  виразники нової “культури”, поширилися не тільки за рахунок прибулих разом з совєтами. У такий спосіб рятувалися місцеві, нерідко прикидалися вульгарними пролетарями, переймали чужий “стиль”. В родині згадували про  знайомих викладача гімназії та меценаса (адвоката), які раптом змінилися до невпізнанності – ходили неголені й пожмакані і ніяково відводили очі вбік. Викладачеві не допомогло – разом з сім’єю вивезли до Сибіру.

Тим часом, мова галичан “збагатилася” лайливими порівняннями, пов’язаними з “визволителями”. На занадто рухливих дітей гримали: “перестань гасати, як воші на совіцькому солдаті!” Характеристика поганої людини: “як москаль – лиш би самі псоти робив (створював проблеми)”. Захланної: “нема хап-хап – радянська влада!”. 

Чи не тоді ж, у 1939-му, в щоденну розмову впхалися раніше їй непритаманні “що?” та “га?”, кальки чужинських “што?”, “а?” замість звичного раніше “прошу”.

З останнім у мене була історія. Бабуся, класична галицька, що могла коханій внучці пляцок хоч у долонях спекти і неба прихилити, сердилася тільки в одному випадку – коли, чогось не розчувши, я перепитувала “що?”. Бо належало казати “прошу”. В школі це слово  веселило “старомодністю” однокласників і дратувало вчительок, переважно – молодих і дуже радянських жінок, вони мене не розуміли.

Так само чимало громадян були впевнені, що слово “гречний” – то похідне від гречки, а не від польського “grzeczny” (“чемний”). Бувало, й реготали, коли чули його від представників старшого покоління.

До речі, того, що пам’ятало, як користуватися повним набором столового приладдя під час їжі. Як і моторошного періоду, коли від ножа за обідом було краще відмовитись – про всяк випадок. Ще гірше – запропонувати його радянському офіцерові, коли той приходив задля обшуку чи іншої біди. Це могло супроводжуватися проханням-наказом дати чогось з’їсти, і ось тут було критично важливим не “спалитися” на дрібницях. Одна з них – столовий ніж, “буржуазний” предмет, який міг і, зазвичай, сприймався “гостями” як ознака приналежності господарів до ворожого середовища. Радянці, крім того, не дуже й знали, як з тим атрибутом поруч з тарілкою поводитися. Зате дуже добре – що робити з “класовими ворогами”… Тож відтоді у багатьох родинах Галичини навчилися їсти лише виделкою, без ножа.

Дітей же вчили вітатися двома способами – вже згаданим “слава Ісусу Христу!” та по-новому, як раніше не знали –  “добрий день”. Надто у повоєнні роки, коли на обійстя протягом доби могли навідатися і “хлопці з лісу”, вояки УПА, і “стрибки” – енкаведисти. Останніх називали так за за характерні відзнаки на погонах, що скидалися на хижого птаха. Чи, може, тому, що самі вважали себе “сталінскімі ястрєбамі”, аби нагнати більшого страху. Тим та іншим, вирушаючи на працю, дорослі залишали клунки з їжею – щедріші для перших і скромніші, “на відчіпного”, для других. Відсутність продуктового “подарунка” для “стрибків” могла мати небажані наслідки.

Ера Великого Хама на Західній Україні перекроїла-перелицювала все, і деталі побуту та мови були далебі не єдиними і ненайбільш болісними втратами. Вона ж виховала подвійні мораль та звичаї.

…А оксамитова сукня з фото перед 1939-м  після бабциної смерті кудись пропала. Ніби розтанула в часі – як і багато чого з минулої епохи.

Людмила Пустельник, Global Village

Фото (не мають відношення до героїв публікації):https://photo-lviv.in.ua/

9 Січня, 2021 by angrbird No comment(s)
Читати Далі
Полiтика

Майдан біля Капітолію та провокації: що розповідають наші в США

Тітушки, що прикидалися своїми. Їхні спроби підштовхнути  прихильників Д.Трампа до протиправних дій. Чи монтаж відео, на якому журналістка ніби-то підбурює інших захопити будинок –  щоб потім дискредитувати в ЗМІ виборців чинного президента. Розповідають українці, учасники маршу на підтримку Трампа у Вашингтоні 6 січня.

З Олегом Білейком (Південна Кароліна), поспілкувалася онлайн. Ось що він повідомив:

 – Ми з дружиною вирішили поїхати до Вашингтона, бо голосували за Дональда. Хоч і не належимо до республіканської партії, нас вона, казати правду, не цікавить. Але ми обоє – християни, і хочемо, щоб Америкою керувала людина, яка на боці християнських цінностей. І щоб вони залишилися цінностями також для решти світу. Добре, щоб моє Вам інтерв’ю не виглядало зараз, як агітація за Трампа (посміхається – ред.)…

–  Дозвольте поцікавитися – хто оплачував Вашу поїздку до столиці? Були спонсори з якихось політичних організацій? Чи Вашої церкви, наприклад?

–  Ми самі оплачували, жодних спонсорів не мали, сіли в авто і поїхали. В дорозі майже дві доби, були за кермом по черзі, шлях від  дому неблизький. Але це  спільне рішення – не залишатися осторонь.  В нашій церкві на цю тему взагалі ніяких розмов не вели, ні разу чогось такого від пастора не чув. Хоч знаю: від церковних громад не тільки з нашого штату теж люди їздили, організовували мікроавтобуси.

Але давайте одразу крапки над “і”: американські виборці – це не так, як декотрі в Україні. Коли  йдуть на мітинг і мають за це гроші.  Не хочу нікого ображати, але тут в людей – висока громадянська свідомість. Або, як в нас на Майдані було – йшли самі, платили за своє перебування в Києві самі. Я знаю, був там під час Помаранчевої революції.

Ні мені, ні Лесі (дружина – ред.) і на думку не спало десь просити, щоб нам покрили витрати на дорогу. Нам таких пропозицій теж ніхто не робив. Мені довелося відпрошуватися на роботі, брати відгули за власний рахунок. Босс не заперечував. А дружина – домогосподарка.

–  Отже , ви приїхали до Вашингтона? Де зупинилися?

–  Ніде. Не збиралися там ночувати, вже, коли назад – по дорозі в мотелі трохи перепочили.

Дуже довго шукали, годин зо дві їздили, де запаркуватися, з цим у столиці – величезна проблема. Тим більше, що з усієї країни люди діставалися туди. Чимало з них прикрашали авта символікою кампанії Трампа, написами MAGA (Make America Great Again, Зробимо Америку знову величною) , американськими прапорами – і  cвої впізнавали своїх, одне одному сигналили, було класно.

Один з таких водіїв допоміг нам знайти відносно недороге  паркування за кілька кварталів від центру міста. Вже на місце зібрання діставалися трохи пішки, трохи громадським транспортом. До речі, ми перетримали машину на паркінгу на  півтора години більше, ніж оплатили – так вийшло. Але працівник нас не штрафував, коли забирали авто. Сказав лише: “Я бачу, що ви – звідти”.

–    Гаразд, що було на марші? Ще того ж дня провідні ЗМІ поспішили повідомити про “екстремістів з числа прихильників Трампа”. І розгорнулася вже звична кампанія їхньої дискредитації, також в українському сегменті соцмереж. Надто, після того, що сталося в Капітолії.

  –    Так, були екстремісти. Але не з числа прихильників президента, в цьому стовідсотково впевнений. В їхньому середовищі атмосфера дуже нагадувала ту, що панувала в Києві під час першого Майдану. В якийсь момент я відчув щось схоже на дежа-вю  – ніби не Америці зараз, а в Києві,  роки тому, ще коли студентом – настільки відчуття схожі. Людей було багато, місця мало, але все одно намагалися якось тримати дистанцію, не заходити в приватний простір одне одного. Всі – дуже доброзичливі, чемні, приязні, ми одразу з багатьма перезнайомилися. Якась старша пані дістала бургери з наплічника, роздала всім  поруч. На кожному кроці – “excuse me, I am sorry” (“вибачте” – англ.) – коли випадково опинилися надто близько чи вимушено поверталися до нас спиною.

Різні мови теж звучали, бо прибули люди різних рас і національностей, вихідці з багатьох країн. З нами певний час ішов Хорхе, син емігрантів з Мексики. Його тато й мама не змогли приїхати, вже старі. Хорхе казав, що пишається, бо йде зараз за себе і за них, висловлює вдячність країні, що стала новим домом батьків.

 

Вже потім, коли дивився репортаж по телебаченню, я не міг зрозуміти: чому камера “бачить” лише білих чоловіків, учасників маршу? Як можна було не помітити в натовпі китайців, латино, чорних, нарешті – теж досить?! Тобто, навіть етнічний зріз “трампістів”, як нас називають, подали викривлено.

Щодо провокацій. Ще, коли стояли і слухали виступ Трампа, поширилися інформація, і це кілька разів нам різні люди повторювали: пам’ятаємо дуже добре –  йдемо до Капітолію, але всередину не заходимо! На провокації не ведемося, якщо хтось запрошує зайти в Капітолій – відшиваємо, без розмов. До металевих парканів теж не наближаємося. Поважаємо закон, чекаємо там поблизу новин, скільки треба.

Те ж саме і Трамп наголошував, поки був на трибуні.

–   Чому ж тоді опинилася всередині застрелена відтак молода жінка, Ешлі Баббіт?

–   Без поняття. Можливо, вона  раніше прийшла під Капітолій, ніж решта наших. Може, вирішила діяти на власний страх і ризик, розраховувала на свій колишній військовий вишкіл.. Або знаєте, як буває, коли швидко рухається велика група людей і просто затягує в свою “течію” усіх, хто опинилися надто близько? Цілком можливо, це був той випадок. Але я не знаю.

 –   Ще були, крім вас, українці на “Капітолійському Майдані”?

 –   Нашої мови поруч не чув, але з соцмереж знаю, що українці теж були, не мало. Бачив, що через ряд чи два йшли поляки. Вже біля Капітолію чув іспанську.

–  Добре, повернемося до провокаторів. Ви таких зустрічали?

–   Двоє до нас підходили, вже коли рушила колона. Причому, було зрозуміло, що вони не з усіма по Пенсильванія-ейв йшли від місця мітингу, а приєдналися до потоку з однієї з вулиць, що “впадають“ в центральну.  Принаймні, раніше їх не бачив.

Ніби свої на вигляд, на одному – червона бейсболка, другий собі плечі обгорнув американським прапором, білі. Обидва невисокі, але кремезні такі мужики, не слабкі. Що їх одразу відрізняло – добре, всі навколо переживали емоційне піднесення, збуджені, але ті – ніби якісь аж нарвані, розмахують руками, навіть за рукав куртки раз потягли мене.

Почали, що “слухай, пішли з нами швидше, знаємо до Капітолію коротший шлях”.  Питаю – а навіщо швидше? “Ну, там треба, щоб чоловіки були, захищатися, а дівчину можеш з собою не брати, для неї краще“. Стоп – від кого захищатися? Хтось на когось напав?  Давайте, розкажіть. “Що ми будемо розповідати, сам усе побачиш!“ Ні, не піду. Тоді почали мене на понт брати: “Злякався! Хоч би своєї подружки посоромився“. Тут ми остаточно зрозуміли, хто перед нами. Леся почала діставати телефона, щоб тих двох сфоткати. Їх одразу ж, як вітром здуло – рвонули подалі. Зі спини жінка котрогось з них зняла, але різкості навести не встигла.

Ми тут же, поки йшли, людям навколо розказали про них.

Вже, коли ближче до Капітолію, теж спостерігали якихось підозрілих, вони до інших підходили, намагалися потягти за собою. Сподіваюся, їх послали куди подалі.

А тепер дивіться – якби наші йшли безпосередньо в Капітолій, там була би всього сотня? Ні. Навіть “демократичні” медіа кажуть про сотню-півтори тих, хто вдерлися. Якби це було влаштовано нашими, було би набагато більше всередині, на те й колона величезна. Але й поводилися б інакше, не як дикуни з вже відомих кадрів, де якісь обкурені  “косили” під вікінгів. Люди з колони, повторюю, поводилися цивілізовано, адекватно, залишалися назовні.

–   Була різна інформація щодо чисельності протестувальників.  ЗМІ спершу повідомляли про “не більше 200 000 чоловік”. А на вашу думку, бодай приблизно – скільки зібралися?

–    Навіть з фото тих же ЗМІ видно – весь простір навколо Капітолію залитий людьми. Точно не 200 000, щонайменше – мільйон учасників, хоч я впевнений, що значно більше.

–    Сьогодні протестувальникам дорікають, що в них не було організації, лідера. Мовляв, тому й провалилися надії, що Конгрес вирішить долю виборів на користь Трампа, бо ні його прихильники, ні він сам не продумали стратегії протесту.

–    Що мається на увазі?

–    Наприклад, у нас на Майдані були польові командири,  своя охорона за периметром Майдану… Тобто, був якийсь визначений план дій.

–    Давайте почнемо ось з чого: Вашингтон 6 січня, хоч і можна порівнювати з нашою революцією, та все одно – це не Майдан в його українському розумінні. Американці мають її в крові – законослухняність, це святе. І тут, на жаль чи на щастя, не варто сподіватися, що хтось буде жити просто неба тижнями і тримати оборону, як в нас. Це нереально, вони – не українці, я би навіть не порівнював. Ніхто, наскільки я чув з розмов, не мав планів довго затримуватися в столиці, у всіх – робота,  друге святе.

Аби якусь свою охорону вздовж Капітолію виставити, теж не думаю, що це було реально. Там і ландшафт не такий, як у Києві, і не тільки це. Невпевнений, що таке було б законно .

Зрозумійте, люди приїхали сказати своє слово – мирно, без ексцесів, усе. Вони сказали, але їх не почули. Коли надійшло повідомлення, що давайте розходитися, всі розішлися – на те й законослухняні.

–   Що відчуваєте зараз, коли вже відомо, що президентом стане не той, хто вибори виграв, а Джо Байден, який перемогу привласнив з допомогою фальсифікацій? Може, не варто було Вам їздити у Вашингтон?

–   Не погоджуся, варто. Звичайно, я сподівався зовсім іншого результату. Шокований тим, що сталося в США, обсягом брехні. Але моральна перемога – все одно за нами. Ціла країна побачила, що нам небайдуже, це був гарний приклад для всіх. Про нього ще не раз згадають в майбутньому.

**********************************************************************

Провокаціям біля Капітолію також присвячено відео (див. вище) колишньої кримчанки Єлєни Нікітской, російськомовної журналістки й блогерки, яка мешкає в США. Вона, як і Олег Білейко, також говорить про те, що невідомі агітували її зайти до Капітолію. Єлєна відмовилася.

Відтак побачила на одному з російських ресурсів змонтоване відео за власною участю.  В ньому вона наче б то каже, що “це місто буде нашим” – щоб в аудиторії склалося враження, ніби закликає штурмувати Капітолій. Насправді ж, цитата була вирізана з іншого відео Єлєни і вклеєна в її мікрофільм з місця події у Вашингтоні. 

Людмила Пустельник, Global Village 

Фото: https://www.usatoday.com/

Див. також: Прощавай, демократіє?… Бо настає соціалізм, американський (оновлено)

Джордж Сорос і вибори в Америці: кошторис “демократії“

“Вірa, мова…” Байден? Про гримаси “демократичного“ вибору по-українськи

 

 

9 Січня, 2021 by angrbird No comment(s)
Читати Далі
Пошук
Search for:
Популярні
  • Історія зникнення: чемних...   “Що?” та “га?” замість ввічливого “прошу” та “по-простому” під час тр...
  • Прощавай, демократіє?R...   Смерть молодої жінки на тлі привселюдної державної зради віце-президе...
  • Майдан біля Капітолію та... https://www.facebook.com/yelenanikitskayapage/videos/3597489613700936/ Тіту...
  • Канада – Росія, 5:0, і тр...   Нищівна поразка росіян на міжнародному Чемпіонаті світу  з хокею. У ф...
  • Як не треба колядувати: п...   Всі накинулися на Настю Каменських за її напівоголене колядування. Хо...
  • “Таємна вечеря” олігархів... https://www.youtube.com/watch?v=KrRy24pxx4g&feature=youtu.be&fbclid...
  • Битва бамбетля...   ...А Ви мали в хаті цей сьогоднішній раритет? На Галичині – то не про...
  • Коляда Веснов і літом менше платили за коліду. Якас копійка, а деколи й копнєк...
  • Про принцесу Кореї – укра... Як наша дівчина опинилася на королівському престолі в Сеулі – монарша і...
  • “Братрура“, “рондель“, “б... “Tеплі слова на свята” – це традиційно “щастя-здоров’я”. Але що може б...
Недавні Записи
  • Історія зникнення: чемних слів та столових ножів
  • Майдан біля Капітолію та провокації: що розповідають наші в США
  • Прощавай, демократіє?… Бо настає соціалізм, американський (оновлено)
  • Канада – Росія, 5:0, і три шайби від етнічних українців
  • Як не треба колядувати: попсова печаль від українських “зірок”
Автори
  • 1 angrbird
    • Історія зникнення: чемних слів та столових ножів
    • Майдан біля Капітолію та провокації: що розповідають наші в США
    • Прощавай, демократіє?… Бо настає соціалізм, американський (оновлено)
    • Канада – Росія, 5:0, і три шайби від етнічних українців
    • Як не треба колядувати: попсова печаль від українських “зірок”
Підписка

Введіть свою імейл адресу щоб завжди залишатись з нами!

© 2021 - Global Village Theme. All Rights Reserved.
  • Про Нас