Українське походження європейських монархій

Принцеси та принци з Києва і Галичини одружувалися зі спадкоємцями закордонних престолів – чи не кожна наша монарша родина здійснювала такий “зовнішній вплив”. Нащадки українців започаткували династії, з ними повязані й ті, хто носять корони  сьогодні. Зокрема, в Англії, Іспанії та Норвегії.

Гоноровою Європою, на яку рівнялися інші краї, колись насправді був Київ. Русь тоді – не просто потужна наддержава, але й територіально – величезна імперія, визнаний лідер християнського світу. Тим часом, як Париж  – село селом, а Франція – значно меншого розміру, аніж знаємо сьогодні й аж ніяк не впливова. Замість Італії були дрібні князівства, які між собою чубилися. А до Києва їздила стажуватися талановита західна молодь з аристократичних родин – такими були реалії.

З тих часів найкраще знаємо про Анну Київську, доньку Ярослава Мудрого, їй судилося стати найвідомішою європейською королевою, коли вийшла заміж за правителя Франції. 

До неї ще повернемося. Та не Анною єдиною відома українська генеалогія світових монарших домів – адже  династичні шлюби  своїх дітей укладав не лише київський князь.

Те ж саме робив король Данило Галицький. Сина Лева одружив з Констанцією Угорською,  (1237-1288/1302) донькою короля Бели IV. Констанція, своєю чергою, є праправнучкою княжни Єфросинії, доньки  київського князя  Мстислава Великого. У Костанції і Лева І було троє дітей, двоє з них стали правителями. Юрій І (1252/57-1308) — Русі, та Анастасія, дружина добжинського князя Земовита і матір Болеслава, князя Добжинського та Ленчицького.

Єлизавета Ярославна

Переяслава Данилівна вийшла заміж за князя Земовита І Мазовецького. Щоправда, тут аж проситься продовження  “на свою голову”. Разом з чоловіком цілий рік перебувала заручницею Казимира І Куявського. Той побоювався, що  Земовит об’єднається з Тевтонським орденом і захопить його землі. Тому діяв на випередження і захопив королівську пару сам. Звільнили полонених замку в Серадзі тільки після втручання короля Болеслава V Сором’язливого.

Ці клопоти не порівняти з надзвичайно трагічною долею іншої королеви – Адельгейди, в дівоцтві – Євпраксії, доньки великого князя київського Всеволода й онуки Ярослава Мудрого, сестри Володимира Мономаха. Імператрицею Священної Римської імперії стала після того, як овдовіла – першим чоловіком був маркграф Північної Саксонії Генріх Штаденський Довгий. З ним прожила всього рік. 

Другий, Генріх ІV, виявився справжнім виродком. Адельгейду піддавав найрізноманітнішим приниженням і тортурам – як-от, коли наказував придворним її гвалтувати. Тримав за гратами. Жінці вдалося втекти і розповісти про пережите на церковному соборі. Папа Урбан ІІ, зглянувшись, розірвав шлюб Євпраксії з чоловіком-катом. На ті часи – випадок унікальний, адже ініціаторкою розлучення виступила жінка.

Публічне зізнання з деталізацією знущань і в наш час потребувало б неабиякої мужності. Напевне знайшлися б такі, хто засуджували б і перемивали кістки. Що вже  казати про сумні для жіночих прав часи середньовіччя! Повернувшись до Києва, Адельгейда не зазнала спокою – в Європі, не без участі прибічників колишнього, подбали про знищення її репутації. Постриглася в черниці, а коли померла, мала всього 38 років.

Євпраксія Всеволодівна (Адельгейда)

Тим часом, донька вже згадуваної Переяслави Данилівни,  Єфросинія, пошлюбила освенцімського князя Владислава І. І так далі… Загалом, протягом Х-XV сторіч відбулося 18 одружень українських князівен з представниками польського королівського дому П’ястів та 7 чи 8 – з нащадками угорських династій Арпадів та Анжу.

Родичалися з нашими і тому, що престижно – князівни були освіченими, побожними, за ними давали багатий посаг –  і через близькість кордонів, культур та мов. Староукраїнську добре розуміли в Польщі, і вона ж часто звучала при угорському монаршому дворі.

Польща, наше сучасне вікно в Європу, часто “відповідала” за подальший “експорт” українського генофонду на Захід. Cаме завдяки руській князівні Збиславі Святополківні, дружині краківського князя Болеслава III Кривоустого (1086-1138), “прибуло полку” в монарших династіях Англії та Іспанії. Відомі британські королі, герої шекспірівських п’єс – Едуард III, Генріх IV і Генріх V – це нащадки Збислави.

ЇЇ чоловік Болеслав і собі мав українське коріння –  був  онуком Доброніги-Марії, дочки великого князя київського Володимира Святославича. А Збиславина кров текла у венах королеви Кастилії і Леона, імператриці  Іспанії Рікси Сілезької; королеви Арагону Санчі Кастильської; королеви Угорщини та імператриці Священної Римської імперії Констанції Арагонської. Також королів Англії: Едуарда І Довгоногого та Едуарда II Кернарвонського. Нарешті, й класик англійської літератури, лорд Джордж Байрон, теж є далеким спадкоємцем Збислави.

Але, все ж таки, генетичну першість на Заході тримають саме доньки Ярослава Мудрого. Одна з них –  Агата Київська, дослідники називають її прапрабабусею Річарда Левове Cерце. Англійські історики стверджують, що нащадок англійського престолу Едвард,  поки був у вигнанні, близько 1038-1043 рр. жив при дворі Ярослава Мудрого. В Києві одружився з князівною “з руського королівського роду”. Вважають, що йдеться саме про Агату.

У 1057 р. Едвард разом із дружиною й дітьми повернувся до Англії. Та невдовзі помер за нез’ясованих обставин. У Агати й Едварда було двоє синів – Давид і Олександр (Едгар) і дві дочки –  Маргарита й Христина. У 1066 р., після битви при Гастингсі, сина Агати Едгара Етелінга було проголошено королем Англії. Однак, утвердитися на престолі йому не вдалося: Англію захопили нормандці.

У 1067 р. Агата разом із дітьми втекла до Шотландії, де знайшла притулок при дворі короля Малкольма III. Невдовзі старша дочка Агати, Маргарита, обвінчалася з шотландським королем. У їхньому шлюбі народилося восьмеро дітей (з яких четверо стали королями Шотландії).

Ще одна Ярославна, Єлизавета, одружилася з норвезьким королем Гаральдом Суворим (1046-66). В ісландських сагах її називають Еллісіф або Елісабет чи Оласав. Історія одруження Гаральда та Єлизавети, якщо вірити сагам –  романтична. А якщо  озброїтися здоровим скепсисом, то запитання – було, чи ні, недозволене кохання в кожного з тієї пари – виглядає, радше, риторичним.

З її боку – сподівана в таких випадках покірність волі батька. В Гаральда – тверезий розрахунок, а відтак –  піар серйозності намірів в сагах. Як-от, що “Гаральд вирушив до Гардів до конунга Ярицлейфа” (на Русь до князя Ярослава, як повідомляє Сноррі Стурлусон в “Колі земному”). “У конунга Ярицлейфа просив руки його доньки Єлизавети”. Але той не захотів за зятя чужинця, в якого не було ні володіннь, ні багатств. Відмова, щоправда, не була остаточною.

Гаральд поїхав, шість років прослужив візантійському імператорові. За бойові здобутки норвежця прозвали Суворим. Одночасно написав декілька скальдових віршів про “дівчину в Гардах” котра байдужа до нього (Єлизавету). Кожен вірш закінчується рядками: “А, проте, дівчина з руської країни, Що в короні сяє, Мене не приймає…” (переклад  – І. Франка). Та було б, принаймні, дивним, якби навпаки: по-перше, найманець-військовий – не зовсім рівня київській принцесі. А засади моралі тих часів не веліли шляхетній дівчині відповідати на подібні “онлайн- освідчення”.

Але спрацювало, Ярослав погодився віддати доньку. Цілком можливо, проте, що за шість років не знайшлося більш вигідного для Києва претендента на руку князівни… Прикметно, що західні джерела називають Єлизавету “королевою-консорт”, тобто такою, чий монарший статус був, радше, умовним. Тим не менш, одна з дочок подружжя, Інґігерда, (1045 – 1120) пошлюбила майбутнього короля Данії Олафа. Після його смерті вийшла заміж вдруге – за Філіпа, майбутнього короля Швеції.

Щодо норвезького престолу, то він дітям Єлизавети не дістався. Владу успадкував один з позашлюбних Гаральдових синів. От і вір після цього сагам про королівську любов… 

Інша донька Ярослава, Анастасія (Агмунда), вийшла за угорського короля Андрія. Оскільки відомостей про неї збереглося менше, ніж про решту сестер, то деякі історики, як-от Михайло Грушевський, навіть ставлять під сумнів, що в Ярослава була така донька. Натомість, інші джерела називають дату вінчання короля Андрія з руською князівною в Києві – 1046.

Цьому передували перемовини двору Ярослава з німецьким імператором Генріхом ІІІ. Анастасія (або, можливо, її більш відома сестра Анна) спочатку призначалася йому. Генріх відповів відмовою, чим дуже погіршив собі стосунки з Ярославом. Відтоді київський князь почав ще активніше грати проти свого геополітичного суперника – одружуючи дітей з тими, хто могли завадити німецьким інтересам у Європі. Так було вирішено долю Анни.

Про цю французьку королеву написано вже стільки, що переповідати ще раз навряд чи варто. Хіба-що додати, які відомі династії завдячують походженням Анні Ярославні. У Франції: Валуа та Бурбони, зі згаданої гілки  –  король Франції та Наварри Генріх IV. Троє останніх королів з династії Валуа – Франциск II (1544-60), Карл IX (1550 – 1574) та Генріх III (1551 – 1589) – всі є нащадками Анни в шістнадцятому коліні.

Йдемо далі. В Шотландії та Англії – Стюарти, через доньку французького короля Карла VI, Катерину Валуа (1401 – 1437), від Анни – в одинадцятому коліні. Король Яків V (1512 – 1542) через свою матір Маргариту Тюдор був спадкоємцем Анни Ярославни в п’ятнадцятому поколінні.

Мати останнього російського царя, Ніколая II, імператриця Марія Фьодоровна – данська принцеса Дагмар, споріднена з Анною через свою матір, Луїзу Вільгельміну Фредерику, далеку родичку доньки Ярослава Мудрого.

Сучасні монархи:  королева Великобританії Єлизавета ІІ – нащадок  Ярослава Мудрого в тридцятому поколінні. Король Норвегії Гаральд V – в тридцять першому.  Король Іспанії Хуан Карлос І де Бурбон споріднений з уже згаданою Катериною Валуа, отже – й Анною Ярославною.

https://ukrainky.com.ua/, http://belle5.narod.ru/dynshluby.htm, https://www.geni.com/, https://day.kyiv.ua/, https://ruroyalty.livejournal.com/

Global Village

Фото: https://66.media.tumblr.com/, https://www.geni.com/, https://ukrainky.com.ua/, https://images.findagrave.com/