Дівчину-військову знайшли мертвою в петлі. “Не самогубство!” – впевнена її мама

Історія небойової втрати: Наклала на себе руки”, – сказало слідство. “Неправда, її вбили!” – впевнена мама, Валентина Анісімова. Цій історії вже третій  рік, протягом яких жінка намагається довести:  донька (на фото)  не могла бути самогубцею. Не лише тому, що для фатального кроку не мала причин, але й через  багато білих плям у цій справі. Які, за ближчого розгляду, можуть виявитися плямами на чиїхось мундирах. Та ні в ДБР, ні у військовій прокуратурі, ні в інших високих інстанціях пані Валентину наразі не почули.

Як ставиться державa до своїх захисників – за життя й посмертно; про цинізм та байдужість тих, чий статус, навпаки, зобов’язує допомагати та самовіддану боротьбу матері за добре ім’я своєї дитини.

 

Смерть і слідство

24 роки, красуня й розумниця , успішна. В особистому житті – все гаразд. На службі, щоправда – навпаки, мала тривалий конфлікт з керівництвом. Ганна розповідала про це мамі та друзям, які теж уже дали свідчення, збиралася повідомити про зловживання зверхників. Не встигла. Та про все за порядком.

11 листопада 2018 р. в квартирі, яку винаймала в райцентрі на Донеччині, знайшли повішеною лаборантку мобільного госпіталя військової частини N*** (за контрактом), старшого солдата Ганну Анісімову. Навколішки на підлозі вузького проходу між кухнею  і коридором, із замшоргом з гумового кабеля на шиї. Поруч з тілом – перекинутий табурет і мобільний телефон.

Того ж дня у витязі з єдиного реєстру досудових розслідувань і ще перед тим, як були отримані підсумки проведеної згодом експертизи, з’явився запис: “покінчила з життям через повішення”.  Такою вказали “попередню досудову кваліфікацію“ і таким же вердикт залишається досі.

Взагалі, у цій справі не бракує “дивних” формулювань – як-от, коли свідок, прочитавши документи справи,  потім каже, що його  “не так зрозуміли“. Або ж, коли інші повідомляють про наче б то “психічний розлад“ загиблої – хоч його відсутність підтверджена в т.ч. й документально.

Отже, хлопець Ганни, А.К., з яким також разом служили в одній частині, у своїх свідченнях написав: напередодні зустрічалися, дівчина була нетверезою і в пригніченому настрої. Казала, що втомлена і хоче залишити службу в ЗСУ. Той почав заспокоювати, нагадав, що до закінчення контракту їй залишилося всього 4 місяці.

Відтак Ганна пішла додому. Того вечора телефонувала А.К. ще двічі, знову, як він каже, скаржилася на втому і казала, що “не зможе більше вийти на службу”. Далі кинула слухавку. Один із дзвінків К. одразу ж повернути не зміг, бо “пішов робити доповіді”. Повернувшись, знайшов СМС-повідомлення від Ганни: “Кисю, пробач мене й забудь“. Тут же почав телефонувати, не раз, не відповідала. Вирішив, що лягла спати.

Вранці дзвонив знову, пішов до її помешкання, голосно стукав – тиша. Повернувся назад в частину. Взяв запасні ключі, але потрапити в квартиру не зміг, бо “двері були зачинені на засув зсередини. Покликав на допомогу співслужбовця Анісімової, В. С. (про останнього – ще буде нижче, ред.)… і побачив, що вона повісилася“.

Запитання слідчого: “Як вважаєте, чому Анісімова скоїла самогубство?“

Відповідь А.К.: “Мені казала, що за будь-яку ціну хоче звільнитися з ЗСУ, прагнула зробити це в грудні (2018 р., ред.). Через це зловживала спиртним. А також [був важким? – ред.]  її психологічний стан через недавнє проходження лікування від психічного розладу“.

Згодом, щоправда, К. переглянув сказане раніше. Мовляв, слідчий не так зрозумів. Тепер А.К. наголосив, що протягом знайомства з Ганною  ніколи не бачив, щоб вживала більше, ніж 100 грамів алкоголю.

Тим часом, що лікувалася від нервового зриву, згадують й інші її співслужбовці – С.П., на той час – заступник начальника госпіталю, та  В. С., тоді – тимчасово виконуючий обов’язки начальника лабораторії (він же, нагадаю, прийшов допомагати А.К. того фатального дня). Обидва – С. П. та В. С. –  тим не менш, підтвердили: в щоденному спілкуванні жодних проблем з Ганною не виникало.

Те ж саме повторюють й інші допитані під час слідства: завжди чемна, привітна, на роботі – сумлінна, ніяких суїцидальних настроїв. Не виявив схильності до них і начальник кабінету психологічної допомоги частини О.М.  – під час діагностування військовослужбовця Анісімової. Про це пише в наданій слідству довідці.  Завідувач психіатричним відділенням  харківського військового шпиталю Л. теж  вказує: в Ганни не було психічного розладу. Хоч і скаржилася на перевтому через умови проходження служби.

Бо мала надто багато причин, щоб почуватися виснаженою, як стане відомо згодом. Тим не менш, залишалася оптимісткою – попри все.

Продавчині продуктової крамниці, куди Ганна часто навідувалася, О. З. та О. Л.,  жодних ознак пригніченості в загиблої не спостерегли. Навпаки – в останній день свого життя їхня постійна клієнтка виглядала цілком урівноваженою, навіть життєрадісною. Ганна часто купувала в них різні дрібниці і часом спілкувалася з О. З. Та, як і О. Л., бачила дівчину після обіду 10 листопада 2018-го – тобто, за день до смерті. Ганна була задоволена, що вже скоро закінчиться її контракт з ЗСУ, казала, що поїде додому. Була цілком тверезою, жодних міцних напоїв не купувала, тим більше, не споживала їх в крамниці.

Потім, як записано в наказі командира частини П. П., що базується на поясненнях співслужбовиць О. С. та М. М., Ганна пішла до останньої в гості додому, десь о 18.00 10.11.2018-го. Там знову ділилася планами на майбутнє, в яке дивилася впевнено, була в доброму гуморі. О 23.00-й вечора пішла додому в супроводі М. М. і її чоловіка. Знову ж таки – дуже нетверезою Ганна не виглядала, мала гарний настрій. Під час посиденьок дівчата споживали незначні дози алкоголю.

До чого він тут, власне? Чому про спиртне йдеться чи не в усіх свідченнях цієї справи?

Висновок судово-медичного експерта: смерть дівчини настала від однієї до трьох діб перед тим, як її знайшли, через механічну асфіксію під час повішення – внаслідок навмисного самоушкодження“. Крім странгулянційної борозни на шиї, жодних інших слідів на тілі не виявлено. А серед ускладнень –  набряк мозку (про його ймовірну причину в документі, щоправда, не згадують), і ще в організмі покійної виявили значний вміст алкоголю –  2,52% етилового спирту. Настільки великий, що стан її сп’яніння визначено як сильний”.

Відтак –  остаточний висновок слідчого  ВП ГУНП в Донецькій області О.Б, що Ганна наклала на себе руки.

“Ні, не могла!“ – заперечує її мама Валентина. Справа не лише в природньому бажанні захистити пам’ять доньки. Бо кому, як не матері, найкраще відомо про особливість організму її дитини: Ганнин не сприймав великих кількостей алкоголю,  мала проблеми з печінкою. Самій дівчині, лікареві за фахом, теж було це добре відомо. Отже, спожиті 2,52% етилу  позбавили б її можливості рухатися, паралізувавши. Або ж одразу стали би смертельними. В тому та іншому випадку Ганна не змогла би зробити зашморг і затягти його собі на шиї – ніяк.

Служба в ЗСУ та проблеми

Ганну та її брата пані Валентина виховувала сама – з батьком дітей розлучилася. Донька була наполегливою, навчалася добре, мала характер лідера. Без проблем вступила на бюджетне відділення Харківського медичного коледжу за спеціальністю “медичний лаборант”. Відтак – навчання у фармацевтичній академії, де здобула ступінь магістра.

Певний час зустрічалася з хлопцем (йдеться не про А. К. – ред.), але з ним розійшлася – без скандалу, обоє не бачили спільного майбутнього. Ганна на той час вже служила в зоні  АТО.

Пропозиція поїхати служити  до частини N*** в зонi АТО надійшла від однокурсника, вже згаданого В. С. – того самого, що двома роками пізніше одним з перших побачить її в петлі. В. С., до речі, диплома академії  не міг  захистити два роки поспіль. Але вдалося після того, як отримав посвідчення учасника бойових дій. Ганні ж обіцяв швидкий кар’єрний ріст і можливість періодичної ротації із зони АТО.

Саме через В. С., як розповідає пані Валентина, й почалися Ганнині проблеми на службі:  “Він часто напивався і не виходив на роботу, замість нього на зміну заступала донька і спочатку приховувала від керівництва справжню причину його відсутності. Потім набридло, перестала його прикривати. Тоді В. С. влаштовував так, що під час її зміни губилися реактиви і псувалося обладнання. Керівництво з’ясовувало, в чому справа, й адекватно реагувало, Ганну не карали – бо її провини не було.

Та все змінилося, коли командиром став П. П. Через поведінку В. С. карали співробітників всієї лабораторії, а до доньки чіплялися з будь-якого приводу. Погрожуючи штрафами, змушували працювати понад норму – через добу, а нерідко й по дві поспіль. Тим часом, В. С. командування вчасно надавало всі відпустки і “не бачило” порушень з його боку.

Донька неодноразово скаржилася на тиск з боку командира частина П. П., замполіта П. М., юриста Р. Д.: що примушують її виконувати злочинні накази. Ганна намагалася протистояти, навіть телефонувала на гарячу лінію [ЗСУ], після чого тиск на неї посилювався. Зокрема, в 2017-му працівників відправляли охороняти склад боєприпасів і давали на озброєння лише пістолет.

Замполіт П. М. також робив доньці натяки сексуального характеру, отримавши відмову, почав ставитися до неї гірше. Знаю, що незадовго до смерті, 10 листопада, Аня мала конфлікт з П. М., але його суть мені невідома”.

На початку 2017-го в Ганни почалися клопоти із здоров’ям – ниркові коліки, часті застуди, підвищення температури. Погіршилося в 2018-му – додалися гастрит, болі в спині, запаморочення. Дівчина просила надати їй відпустку, хотіла пройти курс лікування. ”Донька зверталася з відповідним рапортом  до командира П. П., але той відмовляв, не пояснюючи причини, ” – згадує мама.

З температурою 38 і вище та з кривавими виділеннями в сечі Ганна була змушена працювати без вихідних – “виконуючи наказ П. П., бо в лабораторії не залишалося жодного лаборанта”. Дійшло до того, що втратила свідомість на робочому місці, лише відтак на кілька днів відправили на лікування  до шпиталю частини. Там дівчині зняли загострення  хвороби нирок, далі лікувалася в Харківському госпіталі. 

Наприкінці сепня 2018-го старший солдат Анісімова звернулася з рапортом про відпустку  у вересні – бо зі здоров’ям вчергове стало зле. А медичної допомоги  отримати не могла “через тиск з боку старших офіцерів”.  У відпустці їй відмовили. 

“В телефонній розмові Аня сказала мені, що замполіт П. М. погрожує матеріально її покарати, якщо піде на лікарняний”, – повідомляє пані Валентина у своїй заяві, як постраждалої, до ГУНП в Донецькій області. ”Я зрозуміла, що доньку треба рятувати. Звернулася до громадського об’єднання “Немишлянський район“, звідти мені допомогли інформацією, і я змогла скерувати доньку на до  військового госпіталя в Харкова. В березні її там лікували від пієлонефриту, зняли симптоми. Виглядала донька дуже виснаженою, в неї тремтіли руки. Лікарі, побачивши усе це, і щоб дати їй можливість перепочити, скерували до психоневрологічного відділення.

Там, після обстеження, дійшли висновку, що моя донька може проходити лікування в домашніх умовах. Видали їй ліки на руки, бо вони не мали психотропної дії. Аня  приходила  до відділення  щодня. Лікар підкреслював позитивний характер динаміки лікування, і що донька повністю відновила  свій стан. Їй радили більше спати й відпочивати”.

Ганна повернулася в частину. І вкотре, як згадує її мама, продовжилися проблеми з керівниками. 9-го листопада телефонувала доньці, та поскаржилася: змушують працювати 48 годин поспіль, незважаючи на погане самопочуття та підвищену температуру.

Дівчина збиралася поговорити про це з командиром П. П., написати рапорт про відмову від такого чергування. Якщо рапорт не приймуть – телефонувати на гарячу лінію. Планувала розповісти й інше, поділилася цим з мамою: що наче б то знає, як В. С. отримав чергове звання – за хабар. А. К., її хлопець, відмовляв від цього кроку, але  була налаштована рішуче.

“Також донька повідомляла, що поки в лабораторії, у неї дивним чином зламалося гніздо в телефоні. Просила не хвилюватися, коли через це  ближчим часом не вийде на зв’язок”  – розповідає пані Валентина.  – ”Ми мали зідзвонитися вранці 11 листопада. Я почала телефонувати о 10-ій, гудок був, але виклик скидали. Подзвонила А. К., той відповів одразу, але тут же втрутився незнайомий чоловічий голос. Поцікавився, чи є хтось поруч зі мною. Моя невістка Любов підтвердила, що так, я – не сама. Чоловік назвався заступником командира і сказав: ”На жаль, не можу нічим  допомогти, ваша донька повісилася”. Після цього в мене стався приступ істерики”.

Запитання без відповідей

Із заяви Валентини Анісімової до ДБР: “До моменту підписання контракту із ЗСУ моя донька була здоровою, не мала ні алкогольної, ні наркотичної залежності,  жодного разу до відповідальності не притягувалась, на обліку не перебувала. Була  фізично здоровою, дуже відповідальною, високоморальною людиною“.

На цьому й продовжує наполягати: не такою була Ганна, щоб покінчити життя самогубством! Навпаки –  бійцем, хотіла домогтися справедливості. Та її зупинили, вбили.

Валенина Анісімова зверталася й до інших інстанцій, як-от до Генеральної прокуратури та Міністерства оборони. Скрізь на її заяви, якщо й надходила відповідь, то дуже не одразу. З відвертими й надто довгими, по кілька місяців, зволіканнями чи формальними відписками. Або ж байдужістю до горя мами, яка, між іншим, виховала захисницю Батьківщини – адже Ганна служила в зоні АТО. 

Але тому все ще ведуться перевірки слідства у справі Ганни, бо Валентина Анісімова не збирається миритися з вердиктом для доньки – “самогубця”. (З цих же міркувань, що продовжується слідство, прізвища дійових осіб цієї історії не вказані – ред.).

Чого ж коштує пекло бюрократичної та юридичної тяганини – запитання з розряду не просто риторичних. Це, даруйте за пафос – щоденний материнський героїзм. Жертовність якого навряд чи можуть повністю зрозуміти ті, кого не торкнулося лихо втрати дитини. Коли доводиться подумки повертатись знову й знову до страшного дня. Багато разів стукати у ті самі й двері нових інстанцій, звертати увагу на важливі деталі, які чомусь оминуло увагою слідство – все це матір продовжує робити вже роками.

У своїх заявах до правоохоронних структур вказує, що під час проведення слідства було допущено низку порушень. Зокрема, на його початку не встановили точного часу смерті Ганни та чи були в її крові наркотичні або інші медичні препарати. Останнє – важливо, оскільки донька ділилася з мамою своїми підозрами. Після того, як її пригощав кавою В. С., почувалася зле, тому й хотіла провести експрес-тести на вміст наркотичних речовин. Ці тести, як відомо пані Валентині, були в Ганни вдома. Однак, “до приїзду поліції в квартиру заходив  С.П., який забрав з кухонного столу експрес-тести”. Відтак їхня доля невідома.

Не поцікавилися у В.С., чому він, як зазвичай це робив, не повідомив командування, що 11.11.2018 Ганна не з’явилася на роботі о 8.00 ранку? Чому не намагався їй зателефонувати та дізнатись причину запізнення? Хоча дівчина повинна була прийти в день свого чергування, саме змінювала В.С.

Чому не було проведено додаткових експертиз, щоб встановити точну причину виникнення в Ганни набряку мозку? А такий міг виникнути внаслідок оглушення, від удару важким м’яким предметом і  не залишити зовнішніх пошкоджень.

Чому, попри наявність в організмі загиблої великої кількості алкоголю, її шлунок, як встановлено експертизою – цілком порожній? І так само в її квартирі не знайдено жодного посуду, з якого – теоретично – могла спожити спиртне.

Чому не з’ясовано, яким чином в квартирі загиблої з’явився гумовий кабель? Річ, яка молодій дівчині, взагалі-то, непотрібна, але саме з нього був зроблений зашморг.

Тим часом, на домашньому одязі, в якому померла Ганна, знайдено  ядра клітин чоловічої і жіночої статі невстановлених осіб.

Нарешті, чому заявлених свідків у справі не допитували протягом півроку? І допитали далебі не всіх? Також і заявлених Валентиною Анісімовою.

Чому поза увагою слідства залишилися повідомлення Ганни про корупцію в частині? Хоч вони  є в матеріалах справи.  

Валентина Анісімова продовжує сподіватись, що відповіді на ці запитання колись таки буде знайдено. А про смерть її доньки більше не напишуть – “самогубство”.

Кількість же небойових втрат у ЗСУ називати відмовляються, посилаючись на військову таємницю. Згідно з неофіційними та даними правозахисних організацій і батьків загиблих військовослужбовців, йдеться про майже тисячу перерваних життів – щороку, починаючи з 2014-го.  Станом на 2018 рік, так званих “небойових втрат” – 3900. В 2020-му – 979, згідно з повідомленнями Генпрокурора І. Венедиктової.

Людмила Пустельник, Global Village

P.S. Сайт  Global Village готовий вислухати інших свідків, що могли б додати до сказаного вище. В тім числі, й керівників загиблої Ганни Анісімової

Фото: https://ukr.media/, https://armyinform.com.ua/ та з архіву Валентини Анісімової.