Не поспішайте радіти політичному псевдо-тріумфу В.Зеленського від закритих проросійських телеканалів В.Медведчука. Бо П. Порошенко – “в темі”.
Як у знаменитій пісеньці: “…А решта все, чарівна маркізо, чудово в нас”. Рішення РНБО про закриття медведчуківських телеканалів український сегмент соцмереж коментує з непристойно рожевою, як спідня білизна пубертатної школярки, ейфорією. “Ура, викинули російських пропагандонів з українського ефіру, заживемо тепер!“. Угу, “щас“.
Аж незручно Фейсбук читати: люди, ви ж, наче, – терті інформаційні калачі, агов! Повинні би розуміти, що так просто подібні “подарунки долі“ не стаються, за ними обов’язково щось ховається. Просто мусить, інакше неможливо. Отже, на 7-му (сьомому) році війни “раптом“ заткали писок кремлівським рупорам, а до того – ніби їх не бачили й не чули. І ви серйозно на це купилися? Повірили, що на В. Зеленського за компанію з РНБО зійшов дух святий патріотизму, а вони дружно схопилися за голови: блін, це що там Мураєви з Шуфричами на камеру верзуть?! Бігом їх на фіг з пляжу!
Повірити в подібне – це так само, як стверджувати, що Зеленський – самостійний політик.
А О. Данілов, секретар РНБО, так, між іншим – колись був не останнім партійцем в одіозній СДПУ(о), одному з витворів В.Медведчука.
Тепер дивимося, кому вигідно. Насамперед, президентові: хоч один позитивний відгук у народу на тлі суцільних Зе-“покращень“ – від непідйомних для більшості тарифів на “комуналку“, повним завалом у боротьбі з поширенням коронавірусу і прочая щоденними зашкварами у виконанні “слуг народу“. Тобто, відволік увагу громадськості від інших клопотів. І не те, щоб підняв собі рейтинг, але бодай трішки зупинив його подальше неухильне сповзання.
Звичайно, виграли інші канали, в тім числі теж проросійський “Інтер”, куди напевне ламанулася аудиторія, позбавлена рідних “балакучих голів” із заборонених тепер ZIK’у, 112-го та News One. Втішилися й відділи реклами – від 1+1 до регіональних телемедій. Рекламодавці, що раніше світилися в Козака-Медведчука, вже перетекли до них.
Чи не найбільше втішився П. Порошенко, і його реакція на подію, несподівані компліменти про “успіх Зеленського” – більш, ніж промовиста. Це після винятково презирливих відгуків стосовно всієї попередньої діяльності Зеленського. Що наводить на роздуми: перед довірливою – на жаль! – українською публікою вкотре розіграли класичну “багатоходовку”, коли “любі друзі” ніби й чубляться, а насправді – нічого такого. Або ж за лаштунками політичних псевдо-баталій спокійно вирішують свої бізнесові інтереси.
Як відомо, екс-президента України і чинного господаря Білого дому, Дж. Байдена пов’язує давній політичний інтим через скандальну “Бурізму”. Відомо й те, що Дж. Байден не так давно показово погрожував дати бій “обігу корупційних коштів”. Устами координатора Держдепу США Д. Фріда, коли той давав інтерв’ю нашому “Громадському” і обіцяв “кузьчину матір” усім порушникам. В т.ч. й тим, що непогано почуваються в Україні. В Зеленського месидж почули й зрозуміли, як належить: зливаємо першим, на кого вкажуть з Вашингтона.
Чому вирішили призначити головним корупціонером саме Медведчука, і саме зараз? Не когось іншого? Хоч би й тому, що одіозний настільки, аж тавра ніде ставити. Дружно – і справедливо – ненависний більшій половині країни, є за що. Ідеальний кандидат на ворога, якого варто “гасити”. Тим більше, коли ворогом і справді є.
Та й не будуть же іншого олігарха кошмарити – як-от Пінчука, наприклад? Заляпаного корупційними оборудками аж ніяк не менше. Але хіба дарма Пінчук годував мільйонами спонсорських доларів фонд Клінтонів, давніх друзів Байденів?
Тим часом, поки українські патріоти радіють, що ZIK змагається балакучістю з Герасимом з “Муму”, і що це – лише “перший крок, Медведчук скоро сяде”, сам демонічний Віктор нарощує політичний капітал. Серед прихильників ОПЗЖ, як “гнаний борець за правду” – звичайно, в очах тих самих прихильників.
І вже точно в запалі боротьби з кумом Путіна ніхто не буде виявляти надмірну цікавість до підозріло захмарних заробітків Хантера, Байдена-молодшого в “Бурізмі“ – саме тоді, коли президентом був Порошенко. Такий “випадковий” збіг, треба ж.
А чи злили Медведчука насправді – запитання риторичне. Адже закриття телеканалів відбулося в рекордно швидкий термін, вважайте, блискавично. На Банковій дуже “підгорало”, з Вашингтона тупнули старечою ногою. Тож у Києві не гаяли часу на юридичні процедури – дуже незайві в таких випадках – і поспішили піднести Медведчукову голову на хрестоматійній тарілочці з блакитним обідком. Дивіться, мовляв, які ми лояльні.
Без слухань у парламенті, повноцінного представлення доказової бази в суді, як належало б, потім – тривалої судової тяганини. Бо теж так належить, коли хочеш загнати ворога в глухий кут, щоб більше не вирварся. Натомість, зовсім не забрали, а ледь не привселюдно вклали Медведчуку всі козирі в руки.
Що буде завтра, здогадатися неважко. Закриті канали подадуть до суду, вкажуть на численні порушення, з якими їх “позбавили кнопки”. А що таких є чимало, визнають навіть ті, в кого від тих каналів – блювотний ефект. Суд в тій чи іншій інстанції, рано чи пізно (хоч, швидше, таки рано, знаючи наші реалії), виграють і успішно повернуться на екрани. На радість своїм фанатам та іншій “ваті”.
Але, як наслідок – усі в шоколаді. Зеленський – бо хотів же пацан дожати супостата, але “продажні судді” не дали! А він же “чесно хотів!”
Медведчук – бо “фіг мене “втопиш”, поки кум сидить у Кремлі”!
Порошенко і друг Джо – бо їм теж усе класно, куди не кинь.
“…А решта все, чарівна маркізо, чудово в нас!”.
Людмила Пустельник, Global Village
Фото: https://bbc.com