Єврозрада України – “Північний потік” як продовження “традиції”

 

Про фатальний місяць лютий. 1933-го, коли великий німецький бізнес дуже прислужився Гітлеру, і 2014-го, коли Франція довго думала, чи все ж таки варто продавати  Росії десантні кораблі Містраль. Наслідки відомі.

 B 2021-му єврозрада продовжилася – газопроводом “Північний потік”. На що ж розраховував Київ? Невже там не знали, що власна “євросорочка” ближча до тіла  партнерам з Нормандського формату, аніж безпека України?

Та для початку згадаємо минуле: 20 лютого 1933 року в Берліні відбулася таємна зустріч. Чому таємна? Нацистська партія не мала коштів, і наближалися вибори. Вони відбулися через два тижні. Тим часом, нацисти потребували  вливань для завершальної стадії передвиборчої кампанії. Вони прагнули за будь-яку ціну проштовхнути Гітлера на посаду канцлера. Для цього було потрібно здобути дві третини Рейхстагу.

Тож до гри приєдналися промисловці, які поставили на перемогу Адольфа. На зустріч, якою керували Гітлер та Герінг, прийшли приблизно 20-25 представників великого бізнесу. Серед них – власники відомих сьогодні брендів, як-от Opel, Farben (BASF, Bayer, Hoechst) та Siemens. Промисловці вклали в нацистську партію суму, сучасний еквівалент якої –  8,136,094 євро. “Зустріч 20 лютого” та її наслідки стала найвідомішим прикладом як німецький бізнес допоміг Гітлеру встановити диктаторський режим.

Іcторія повторюється: сьогодні ці ж “промисловці” чинять тиск на канцлера А.Меркель, щоб зняти чи – ще гірше – ігнорувати санкції, застосовані щодо Росії через її агресію проти України.  Зрозуміло, будівництво “Північного потоку” продовжується.

За нагоди подумайте також про турбіни Siemens в окупованому Криму.

Тож незайві кілька запитань. Меркель – “кульгавий політик”? Чи взагалі йшлося Німеччині про інтереси України? Хоч саме їх  покликана захищати під час перемовин у нормандському форматі. Чи, врешті, можливості прибутку переважають принципи порядності навіть у цивілізованих суспільствах?

Тепер повернемося до французьких десантних кораблів “Містраль” для Росії в 2104-му, боротьбу мотивів прибутку та чужої національної безпеки. Тільки зовнішній тиск змусив Францію скасувати попередню угоду. Але минули аж 8 місяців, перш ніж французи остаточно відмовилися від ідеї, а вирішували з лютого по вересень 2014 року.

Тим часом, російські танки використовують французьку техніку на полях боїв на сході України. І саме Франція свого часу переконала держави ЄС, що контракти, укладені до 1 серпня 2014 року, звільняються від санкцій. А ці контракти охоплювали, серед іншого, виробництво обладнання для обробки зображень, управління вогнем та пов’язане з цим приладдя для військових цілей. Деякі прилади були зауважені на російських літаках.  

Що ж до президента Е. Макрона, то він ніколи не прописував умови стратегічного партнерства між Росією та Європою. Разом з тим, права людини, свобода ЗМІ, залякування журналістів-розслідувачів, напади на верховенство закону та територіальну цілісність країн не є частиною “розмови” Макрона про Росію. Підтримка Макроном принципу суверенітету, який він пропагує для Європи, схоже, використовується вибірково.

Подумайте знову про Україну. Чи можуть Меркель та Макрон мати бодай найменший український інтерес?

https://en.wikipedia.org/wiki/Secret_Meeting_of_20_February_1933 https://www.brennancenter.org/our-work/analysis-opinion/how-big-business-bailed-out-nazis, https://www.nytimes.com/2017/07/21/business/energy-environment/siemens-russia-crimea-germany.html, https://www.thelocal.de/20170721/siemens-to-cut-back-russia-trade-after-generators-end-up-in-crimea  

 

Уолтер Орр Скотт, письменник

Фото: https://tsn.ua