Зима, Карпати, “весілє”! Автентичне, як колись

Тренд на Гуцульщині: молодята святкують початок сімейного життя так, як це робили їхні предки. Тобто, з дотриманням старовинних обрядів і антуражу та  без сучасних забаганок і “хімії”.

Сьогодні, коли українські наречені обирають весільну сукню у модних бутиках, рідко вдається побачити автентичні обряди. Хоч всього якихось десять-двадцять років тому в гуцульських селах молодята одягали вбрання з бабусиної скрині.

Проте, мода на своє на Гуцульщині повертається. Звісно, гуцули вже не гуляють весілля тижнями, як це бувало раніше, часом обходяться всього одним днем. Переважно, це субота – у гуцулів у неділю справляти весілля завжди вважалося за гріх.

А справжні традиції горян можна надибати лише подалі від цивілізації, тим часом, як зимове весілля – то взагалі рідкість. Та нам пощастило: Марічка і Степан Воронюки з космацького присілка Ведмеже допомогли побачити цей карнавал, справжнє свято радості й любові, яку гуцули щедро дарують усім.

Гуцульські обряди в різних регіонах схожі, однак у Ведмежому є свої особливості. Сердаки тут не червоні, як у більшості карпатських регіонів, а чорного кольору. Дівчата-дружки на весілля прикрашають голови червоними мітками. Молодята поверх вишитих сорочок одягають автентичні кептарі (кожушки) білого кольору з традиційною гуцульською вишивкою. Решта – як заведено: у чоловіків – баршівка (капелюх), крашанці (штани), онучі, постоли, у руках –  топірець-бартка. Жінки одягають хустки, згарду, силінку, пацьорки (три останні – прикраси на шию), запаски, пояс-крайку, онучі та постоли. Нині вартість такого убору для молодят сягає до 2000 доларів.

Весілля починається із вбирання весільного деревця у гуцульські китиці – кольорово, яскраво, красиво. Воно стоїть біля молодої за столом, з ним ідуть до вінчання, біля нього молодих обдаровують. Згідно з традицією, після весілля деревце прив’язують до грушки або яблуньки, що біля хати, і воно стоїть так, поки не розсиплеться.

Зранку відбувається одягання основних учасників – убиря. Якщо на розпис у рагсі молода може йти в білій сукні, то до церкви – лише у традиційному гуцульському одязі. Одяг “князя і княгині”, як називають молодих на Гуцульщині, – це, насамперед. вишиванки, яким нерідко – по 100-300 років. А також головні убори, які виготовляють уже сучасні майстри.

Для молодого –  крисаня, корона молодої – чільце. Широкий пояс – черес – молодий одягає, підперезуючи вишиту сорочку. Черес виготовляють з натуральної шкіри і прикрашають металом.

Головне у вбранні молодої – вінок на голові. Якщо його нема, то це означає, що в “княгині” – другий шлюб. Про це розповідає і запаска: якщо у дівчини – дві запаски, то вона вперше йде заміж. Якщо стає молодицею, то мають бути фартух і запаска. Ще поважні ґаздині мають кожухи і хустини, в руках – тайстри (торбини), у яких гуцульські жінки здавна носили закуску, люльку та трохи випивки для настрою.

Уся учта відбувається під супровід троїстих музик (зазвичай – сопілка, скрипка, бубен, цимбали і акордеон чи баян) та гуцульських співів.

Особливість автентичного весілля – це коні, яких взимку запрягають у сани. На них до церкви на вінчання їде цілий весільний “уряд”. Коні мають бути гуцульські, які звикли ходити по горах.

 

А ще гуцульська забава славиться різноманіттям їжі та відсутністю “хімії” – як-от, чипсів, майонезу, сухариків. Серед традиційних страв подають  голубці з картоплею, вареною у мундирах, білий борщ із копчених ребер, банош (друга страва з кукурудзяного борошна, сметани та бринзи), кулешу, кишку, білі гриби, гуслянку (карпатський йогурт), росільницю (рідка страва з квашеної капусти та кукурудзяного борошна).

Горілку же раніше пили наперстком. Колись на весіллі за три доби випивали три літри горілки – і все село гуляло. Тепер, звісно, все трішки по-іншому…

(Для створення цього допису були використані різні етнографічні джерела та консультації відомого етнографа з Косова Дмитра Пожоджука).

Facebook

 

 Євген Кравс (Evgeny Kraws), м. Львів

Фото: Evgeny Kraws