Як вуйко Місь був свінгером

 

Видиш, Ганю, як то сі називає круто – “свінгери”! А ми – “свинарі, свинарі”.

Ади, шос тако пробудивсі в ночи, та й не міг спати вже. Дивлюсі – Ганька не спит, тоже сі крутит.Ну, ми здибалисі поглядами, полюбилисі, як то в молодости: в хаті зимно, а ми аж впріли. Кажу:

–  Ганько! Шос я собі так кімую, шо не йде нам то ґаздовані. В людей свині по три корці мают, а в нас лиш до двох докігают. Треба або корми мінєти, або якос інакший підхід брати до ґаздовані. Маємо вже в хаті той наЇбук, крадем вайфай у сусіда (він мені по п’єні код віказав).Треба якос проґуґлити, завести знайомства зi свинарями, може, шо підкажут?

На тім і рішили. Рано лиш сі розвидніло, взівсі я до того наїбука.Так – то треба на цей ґудзик тиснути, потім на цей, як онук вчив. О,тепер уводим, шос вібило, ану, Ганю, дай акаляри.Та же де береш масними руками?! Та же вітри в фартух, йой, помийнице! Так, шо вібило? “Свінгери, знайомства”.

–   О, Ганю, видиш, як то сі називає круто – “свінгери”! А ми – “свинарі, свинарі”.Тепер будем свінгери. Боже, та їх тут ціла копиці! Ану-ану… “Пара свінгерів познайомиться з такою ж парою продвинутих людей для приємного проведення часу, опит маємо тридцятирічний”. Ганю, відколи ми свині тримаєм? Але, може, вони шос більше, новіше знают? “Приїдемо і зустрінемося на вашій території. З нас – випивка, з вас – закуска.Чистоплотність гарантуємо, справки медичні маємо”. Ганю! А наші пацєта мают справки?

–   Та відки пацєта можут мати справки, як ти не маєш ні справки, ні  намордника! О, тут є номер телефону. Я вже дзвоню.

–   Ганю, де моя “нокія”? Курва, знов в віходку віпав – іди, принеси.

–   А я шо, тобі наймичка?

–  Йой ,бабо, не крікай, тут хлоп діло рішая! Та ти без мене не можеш пальцем в сраці почіхатисі. Бігом шевели копитами, ше дєкую мені скажеш. Є? Добре.Ти йго повітирала? Шос він мені не так пахне. Що це між кновками забилосі? Іди, йго помий з “галов”. Як буду звонити?

–   А ти чо йго в віходку губиш?

–   Ади, тебе, бабо, забув спитати, де мені телефон губити. Ти свій як в помиях втопила, то корова їго віпила. Потом ветлікар ледве з неї вікіг, бо звонило в корові. Давай суда, най звоню… Альо- альо, ви мене чуєте?

–  Слухаю Вас.

–  Ви – свінгери?

–  Так, а ви?

–   І ми тоже! Ше й які – всьо село нам завидує, до нас гици аж з Станіслава приїзжєют, свині берут.

–  Ви – жартівник, нам це подобається. А що у вас за мова? Ви з гір?

–  Та нє, в нас найвища гора – купа гною, а найвище дерево – сонішник. Ми з Городенківського району.

–  А ми зі Львова.

–  О, то не дуже далеко! Ну, то шо, здибаємсі? Обмінємсі досвідом. Покажете, як ви той комбікорм запарюєте, шо даєте, як даєти, скілько можете дати. Короче, нас цікавлі всі новації в цім свінгерсі, бо наші свінгерси лиш жерут і кричє, як не дорізані, шляг би їх трафив. Свинота необразована! Ше й ці баба телефон не вітирла,смердит мені під носом.

–  Я бачу, ви – дуже темпераментний чоловік. А як ваша дружина?

–  Йой, не питайте!  Не знаю, як я скілько рік з нев прожив? Деколи так тупит, як вайфай у нашого сусіда. Але я її муштрую. Хочте, і вас навчу, як зі свойов порєдок навести?

–  О, було би цікаво. Я думаю, ви будете мати таку можливість.

Короче, багато бесіди. В неділю договорилисі, шо ті свінгери мают приїхати до нас. До траси доїдут, відтам їх мотоблоком привезу.
Прийшла неділі. Ми зрані зачєли ріхтуватисі.

–  Ганю! Пообмітай павутині. Повітирай всьо. Позбирай мої шкарпеткі!

–  Йой, ти капарнику! Вічно ти порозкідаїш ті шкарпеткі, ади, йкі тверді, дрова ними мож рубати! Ходиш в одних півроку, я кілько кажу “скинь, най поперу” – нє. І на креденци, і під подушков! Ти нашо, капарнику, шкарпеткі під подушку засунув?! Я думаю, шо то мені смердит цілу ніч?! Я вже думала, то кіт здох, бо шос три дни не виджу.

–  Стули сі писок! А тебе нашо? Пантруй за моїми шкарпетками.Ти ліпше вберисі файно, а то ходиш зацьорана. Як мают на тебе люди дивитисі? І дай мені чисті кальсони, би не спозоривсі, як тоди, коли ренген проходив. Я йду вічищу та й в стайни порєдок зроблю, бо як будем людей вести на оглядини? Та й свиноматку вічіхати треба, бо ґонзлі на ній висє.

Короче, підріхтувалисі ми. Гані вбраласі в парчеву спідницу, нові райтузи, вішиту сорочку, шо на смерть тримала. Підвела брови саджев, губи намалювала бурачком, горєчим цвєком-двохсотков накрутила кучері. Мой, як модель, аж на жінку стала подібна!

 

Я тоже вікіг з шафи костюм, шо на смерть. Правда, я в нім і до шлюбу йшов, як новий, ше дід Сливка шив. (Ото був моцний кравец,тепер таких нема!). Накропивсі тройним диколоном “шипр”. І на послідок вікіг шєпку з нутрії, в клійонці замотану, як лиш би купив. Її, як велике свєто, то і літом вбираю на Петра.

А Гані ліпила пироги,тісто було затуге, не зліплювалосі, то мусіла припльовувати.

Я завів мотоблок і поїхав. Коли підїїхав до траси, мотоблок не глушив. О, нарешті автобус. Війшли якіс двоє панів і Касі Хоробишина. Ади, ці нічо не пропустит – і це мусит видіти.Пани довго сі бояли підійти до мотоблока, а Касі зразу сі всадила, та ягби за нев віїхав. Ну, я підійшов до панства:

–   Не бійтесі, це я, Місь Свінгер. Сідайте, лиш мовчимо дорогов, бо ці льопа всему селу розкаже. Я скажу, шо ви родичі з Канади – най завидує.

Якос з бідов вони сіли. Пані форкала носом. Певно, прицеп трохи смердів, бо я вчера льоху до кнура возив, але нічо, то недовго. Пани ці десь по підисіть рік мали. Як дав я по газах, з форсом! Пані так сі тримала моцно за борт, шо наклеїні нігті позлазєли.

Ну, доїхали. Всьо, як мая бути. Гані розстелила червону девендеку, стояла з хлібом, з сіллю, у вінку. Пани були стривожені, але зайшли до хати. Роззиралисі на всі боки. Нарешті, сі познайомили. Йго звати Вадим, а її Катя. Я виджу,шо Катя не дуже довольна, бо штурхала Вадіка в бік. Вадік каже:

–   Вибачте, але можна нам вийти в коридор порадитися?

–   Добре, віходьте, лиш недовго, бо пироги стинут.

Ці війшли, а я зразу припав до дверей та й підслуховую.Вона каже:

–   Ти куди мене привіз, ти їх бачив?

–  Ну і що, киця, не сварися.

–  Та що – “не сварися”?! B нього металеві зуби! І одеколон такий, що в носі крутить.

–   Сонечко, це екстрім, буде порівняння. Ми після них оцінимо себе. Не коверзуй: вип’ємо, розслабимось, і все буде кльово. Я тобі нову шубку куплю. Ну, киця! Таке ми точно не пробували.

Як відкривали двері, то дали мні клямков в око. Вадік каже:

–   Вибачте, що ви тут робите?

–   Прошу пана, шнурівку зашнуровував.

–   Але ж ви в носках?

–  Ви, пане Вадим, сідайте за стіл, то всьо буде добре.

Тим часом, Гані подала пироги з сиром горєчі і питаєсі:

–  Я перепрошую, а вам пироги порскані, чи сметану окремо подавати, будете мачєти?

Пани переглянулисі, та й каже він: – Окремо ми вже їли, давайте порскані, це шось нове.

Ну, Ганька, як набрала повний рот сметани і напорскала на пироги… В панів вже було по їді, а я їв – вона все мені так робит. Дурна баба: нашо було сі питати? Було тихо напорскати – най би люди їли.

Пани принесли коньяк, то ми пили, ше про справу не говорили. Я дивлюсі: той пан присунувсі до мої Гані та й зачєв її гладити за коліно. Я схотів забити йому веделці в голову, але вчув, шо Катя зачела мене гладити. Я мовчу, і Гані мовчит. Тут Владік каже:

–  Давайте ближче до діла. Вийдіть будь ласка, Міша з Катею, в іншу кімнату. У вас є інша кімната?

Кажу: –   Є, але там холодно. Може, зразу до стайні підем, свиней оглянемо?  

 –   Якшо у вас так це називається, то ідіть. Катя – гаряча, вона вас зігріє будь де.

Я, як під гіпнозом, вона взєла мене за руку і віводе в сіни. Лиш сі двері за нами закрили, ці як кинесі на мене: зачинає мене розбирати, я сі так перестрашів, аж гикати почєв. Йой, нене, а шо сі в хаті робит?! Як тручєю я ту Катерину межи баніки, як залітаю я до хати, а най го шлях трафит: Вадік уже лізе на Ганьку!

Не буду, люди, вам казати, шо далі творилосі, бо то не кожна психіка вітримая. Короче, я парив Вадіка, Ганька – Катю, потім я парив Ганьку, потім ми разом парили двох їх. Потім ми гналисі за ними аж до траси. Добре, шо автобус надїїхав вчасно, бо був би крімінал. Аж потім дома я зайшов у Вікіпедію і прочитав, що таке “свінгери”.

–  Шо, “свінгерко”, чо той на тебе кнур ліз?

–   А ти шо в сінех робив з тов малпов, “cвінгере”? Ти, курва, все шос віднайдеш, ти хакіре недороблений! Iди послухай, шо люди говорі по селі, шо Міхайло з Ганев так парили родичів з Канади, бо ті долярів замало привезли. Хто Касі сказав, шо то родичі з Канади?!

–   А йди ти, дурна бабо!

–   Ти, “cвінгере” недороблений!


https://vuykomiss.wordpress.com/

Роман Дронюк, м. Городенка

Фото: https://arriva.ru, https://tsn.ua