Про антиукраїнські настрої в країні Гюго та Дюма після Другої світової війни – спогад Анни-Марії Наумяк.
Я народилася у Франції, моя мати – француженка, а батько – українець. Українська мова – моя друга рідна. Хочу розповісти дещо з історії нашої громади у Франції. Наша діаспора тут завжди була невеликою та фінансово обмеженою, а французи – злісними щодо українців, крім деяких винятків.
Після Другої світової війни французька жaндармерія вистежувала наших людей, щоб примусово повернути до Радянського Союзу. Таким чином жандарми доправили сотні українських родин у табір в містечку Beauregard, це поблизу Парижа. Французька держава репатріювала їх до радянської України силоміць, фактично, депортувала. Нерідко це означало, що й на вірну смерть.
Щоправда, деякі з них самі повернулися в Україну після смерти Сталіна. Ті, що були народжені у Франції, і які говорили як справжні французи, стали професорами французької мови в університеті ім. Івана Франка у Львові. Вони були дітьми економічних іммігрантів 30-х років з Галичини. Ці люди ніколи не забували французьку і спілкувалися нею між собою.
Тим часом, у Франції нелегкою була доля наших українців, хто не могли мовчати [про злочини комуністичного режиму] – як-от мій батько. Французи називали їх зрадниками “радянської батьківщини”, бо вони засуджували злочини Сталіна. Зокрема Голодомор, який Державна рада Франції, представленна Еdouard Herriot, лицемірно заохочувалa.
Нашим старим українцям (і нам разом з ними) довелося у Франції боротися і виправдовуватись НЕСКІНЧЕННО проти зневаги французів до України. Вона для них, “не існувала”. І проти комуністів, які заперечували злочини бoльшeвиків в Україні.
Так відбувалося й тому, що багато українців не зголошувалися щодо свого походження, адже були невчені і погано говорили по-французьки. Або ж казали що вони – поляки, щоб не мати клопоту і не виправдовуватись весь час.
Проте, нашa старa діаспорa складалася з добрих, чесних і скромних людей. Часто – малоосвічених, але які глибоко в серці зберігали любов до Бога i до своєї країни – хоч і змішану зі страхом перед комуністичним режимом російського окупанта. I вони намагалися передати цю любов нам. Вони зробили те, що могли, засобами, які мали – щоб ми не відвернулися від нашого українського коріння.
Анна-Марія Наумяк (Anne-Marie Naumiak), Франція
Фото: http://vidia.org/